Один воює в ЗСУ, інший захоплює храм: хто з них патріот?

10 травня 2023 р. священник УПЦ Георгій Зарафутдінов опублікував у Фейсбуці повідомлення, в якому закликав владу України дотримувати права вірян УПЦ, а якщо конкретніше – право його власної громади в селі Борочиче Луцького району Волинської області залишатися в тій Церкві, яку вони вважають істинною. Абсурдність ситуації в тому, що поки в ПЦУ мають намір захопити (будемо називати речі своїми іменами) храм у Борочичі, його настоятель мобілізований на фронт і захищає там свою Батьківщину.

Вимога священника така: «Я, боєць Збройних сил України, прошу законодавчу та виконавчу владу забезпечити права і свободи мої, моєї сім'ї та прихожан Свято-Іллінського храму с. Борочиче УПЦ. Не ганьбіть честі моєї вільної країни. Не заохочуйте релігійних протистоянь: всі ми за Україну. Не діліть громадян України за ознакою віри, мовляв, це кращі українці, а ці гірші. Честь маю, шановні державники. Христос Воскрес, дорогі брати і сестри».

Якщо проаналізувати претензії недругів УПЦ, то зазвичай вони зводяться до кількох наступних пунктів.

1. Прихильність до «русского мира». Але о. Георгій говорить про Росію як про державу «рашистської тоталітарної брехні та зневаги до свобод і прав людини…».

2. Закиди у непатріотичності. В даному випадку це взагалі смішно, бо о. Георгій воює за Україну у складі 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Хоча він мав законні підстави не йти туди. «З моменту отримання виклику у військкомат – я солдат Збройних сил України. Не ховався за гаслами і за багатьма чинниками, хоча мав 100% для цього все можливе», – пише о. Георгій. Що може бути патріотичніше, ніж йти воювати за свою Батьківщину, ризикуючи при цьому життям?

Як бачимо, жоден закид у цьому випадку не працює. Тоді на якій підставі прихильники ПЦУ готуються відібрати храм у о. Георгія та його церковної громади?

Наведемо публікацію у Фейсбуці, де зібрано лише частину матеріалів про загибель на фронті синів священників УПЦ.

Риторичне запитання: якби священники УПЦ були за «русский мир», якби вони чекали на «визволителів» із РФ, якби вони не любили Україну, чи стали б вони жертвувати життями своїх синів, щоб Україна залишалася вільною та незалежною? І що може бути патріотичніше, ніж ця жертва?

Прихильники ПЦУ люблять називати священників УПЦ «московськими попами», але чи не відправляють «московські попи» своїх синів вмирати за Україну?

Може, хтось скаже, що, мовляв, це окремі випадки, а здебільшого прихильники УПЦ на боці агресора. Ще трохи статистики. Ось повідомлення про кількість кримінальних проваджень за звинуваченням у злочинах проти основ національної безпеки від 1 травня 2023 р. Зазначимо, що це лише ті провадження, які стосуються держслужбовців, бо саме вони підпадають під юрисдикцію ДБР.

Водночас, як повідомила СБУ у своєму телеграм-каналі, проти священнослужителів УПЦ було «порушено 61 кримінальне провадження щодо 61 священнослужителя. Загалом суди вже винесли сім вироків щодо окремих кліриків <...>, зокрема двоє з них були використані в обміні на наших [українських] військовослужбовців». Також, за даними СБУ, стосовно 17 представників духовенства УПЦ запроваджено санкції, а 19 священнослужителів УПЦ позбавлено громадянства України.

Порівняємо: 1487 кримінальних справ проти держслужбовців та 61 справа проти священників УПЦ. Різниця вражає, чи не так? А втім чомусь не чути про гоніння на держструктури. І головне: де насправді засіли колаборанти?

В УПЦ сьогодні 12 551 священнослужителів (дані на грудень 2022 р.). 61 священник, підозрюваний у симпатії до агресора, із 12,5 тисяч – це поодинокий випадок. А якщо орієнтуватися на цифру 7 (число реально винесених судових вироків), ситуація стає ще більш ясною.

Водночас люди, які захоплюють українські храми, розхитують внутрішню ситуацію в країні, налаштовують одних громадян України проти інших, вони що – наближають перемогу нашої країни? Може, якраз навпаки?

У Євангелії написано: «Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє, і кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються» (Мт 12:25). Звідси можна зробити однозначний висновок: не ті сили, які розділяють українське суспільство, ллють воду на млин ворога, а ті, які закликають до єднання, – ось вони і є справжні патріоти. Але це розділення на своїх і чужих має глибше підґрунтя, ніж просто аргумент у суперечці за храми.

«Расова теорія»

26 квітня 2023 р. у Києво-Печерській лаврі між ченцем на ім'я Павло та «священником» ПЦУ з Володимир-Волинського Юрієм Здебським відбувся такий діалог:

– Ти – москаль, кінчений москаль, кінчений москаль, кінчений москаль.
– На яких підставах…
– Бо я так вважаю.
– Ви ще сказали, нагадаю, що я не людина. Я не людина?
– Абсолютно вірно, не людина.
– Чому ви так вважаєте?
– Тому що ти – кінчений москаль.

Цей діалог є дуже показовим тому, що виражає типове ставлення прихильників ПЦУ. Вони таврують священників і вірян УПЦ образливими ярликами і водночас не обтяжують себе якимись доказами. Власне, правильно роблять, бо ці докази розбиваються контраргументами. Приклад дивись вище у повідомленні о. Георгія Зарафутдінова.

Хтось може подумати, що в ПЦУ зараховують до «москалів» лише священників та ієрархів УПЦ, а до простих вірян в них ставлення зовсім інше. Проте це не так. Ось вислів «митрополита» ПЦУ Іларіона Процика від 8 травня 2023 р.: «Ми досі терпимо москалів, які живуть у нас під хатою». І ці слова сказані у зв'язку із критику матері, яка, поховавши сина, що загинув на фронті, продовжує молитися в УПЦ. «Вона сьогодні поховала сина, а потім йде до підвалу Воскресенського собору (кафедральний храм УПЦ, – Ред.), де москалі моляться, і розбиває чоло об підлогу, так молиться за того самого проклятого Кирила. Де правда, де розум, де серце тої матері?» – питає Процик.

Чи можна придумати щось цинічніше? Мати віддала сина для захисту України, а «митрополит» ПЦУ зараховує її до «москалів», які живуть у нього «під хатою» і яких він досі терпить!

Водночас глава ПЦУ Сергій (Епіфаній) Думенко в інтерв'ю «Газеті.юа» заявив, що священство та віряни УПЦ, які моляться у Києво-Печерській і Почаївській лаврах, – це паразити, вигнання яких залежить лише від волі влади. Дослівно: «Однак ними (Лаврами, – Ред.) поки що продовжують користуватися ті, хто насправді не любить цей народ. Бо не любить по-справжньому нашу мову й культуру, не знає і не хоче знати нашу справжню історію та в унісон із Кремлем не визнає нашого права на державну та церковну незалежність. Коли і як ці люди перестануть паразитувати на наших святинях, залежить від української влади та її рішучості в цьому насправді важливому й для держави питанні»,

А на запитання щодо об'єднання з УПЦ він заявив: «Нам не потрібні у своїх лавах колаборанти, які ненавидять усе українське». Ще раз перечитаємо повідомлення про загибель на фронті синів священників УПЦ. Це вони колаборанти?!

З усього цього вимальовується така картина:

прихильники ПЦУ записують вірян УПЦ до категорії «москалів» і «колаборантів» без жодних доказів чи обґрунтувань. Водночас самих себе вони називають патріотами та прихильниками України. Теж без особливих доказів.

А очевидний прояв патріотизму, захист вірянами УПЦ своєї Батьківщини – у ПЦУ просто ігнорується. Чому? А тому що це не вписується в їхню расову теорію.

Фактів прояву патріотизму та самопожертви з боку вірян УПЦ набагато більше, ніж фактів колабораціонізму. Нагадаємо, лише 7 судових вироків священникам УПЦ. Таким чином, зовсім не прихильність до «русского мира» чи робота на ворога є причиною негативного ставлення до УПЦ з боку прихильників ПЦУ. Причиною є сама приналежність до Церкви. Саме за цією ознакою поділяють людей на дві умовні раси. Симпатизуєш ПЦУ – ти «правильний» українець, патріот, герой. І неважливо, де ти: на фронті чи вдома на дивані. Ти можеш вірити в Бога або носити футболку із сатанинською символікою. Ти можеш бути язичником або просто невіруючим, дотримуватися заповідей Божих або вважати їх анахронізмом. Головне – ти висловився за ПЦУ, плюнув у «московського попа» або зробив щось подібне, і ти вже умовний «арієць», представник «вищої раси».

І навпаки, ти можеш проливати свою кров на фронті, мерзнути в окопах, донатити на ЗСУ, допомагати біженцям, робити окопні свічки та передавати їх нашим воїнам. Але якщо ти вірянин УПЦ – ти «москаль» і «колаборант», представник «нижчої раси». На тебе вже не поширюється Конституція України, ти вже не можеш користуватися тими правами людини, які там записані. Тебе вже не захищають правоохоронні органи, а посягання на твоє здоров'я та майно з боку представників вищої «раси» залишаються у багатьох випадках безкарними. Ба більше, незаконні рішення місцевої влади про заборону УПЦ лише підштовхують до вчинення беззаконя щодо вірян УПЦ.

Будь-яка расова теорія ґрунтується на тому, що поділ людей на вищих і нижчих відбувається не за якимись об'єктивними критеріями (їх просто не може бути, бо всі люди народжуються рівними), а за свавіллям представників «арійців». Захотілося їм оголосити когось недолюдком – оголосили. Захотілося приклеїти тавро – приклеїли. Чому? «Бо я так вважаю», – дивись діалог, наведений вище.

Проте історичний досвід доводить, що жодна країна, в якій існувала расова теорія в будь-якому її різновиді, не була успішною. Якщо в нашій країні припиниться довільний поділ людей на «правильних» і «неправильних» – Україна матиме майбутнє.

Якщо ми дозволимо собі скотитися в подібну расову теорію, дозволимо ділити людей на перший і другий сорти – майбутнього у нас не буде.

І рано чи пізно владі доведеться відповідати на запитання вірян УПЦ, які пройшли війну: чому в них відбирають право на віру?

«У зв'язку з цим у мене, у моєї сім'ї, у всіх вірян УПЦ є питання до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Служби в справах релігій пана Єленського: за яку країну воюють віряни УПЦ, якщо з їхнім правом віри так чинять? Це таке рівноправ'я? Допоки боєць на фронті, оголосити його ворогом і забрати право віросповідання? За яку країну вони гинуть?» (З повідомлення протоієрея Юрія Зарафутдінова у Фейсбуці).

Хочеться вірити, що правда все-таки запанує в нашій країні, кожен отримає свободу вірити так, як він вважає за правильне, і право належати до тієї Церкви, яку вважає істинною.