Чи готують католики «майданний сценарій» для Білорусі?
У Білорусі після президентських виборів почалися акції протесту. Яку позицію по відношенню до цих акцій займає католицька і православна церква країни?
9 серпня 2020 року в сусідній Білорусі відбулися президентські вибори. За результатами ЦВК з величезною перевагою переміг чинний президент країни Олександр Лукашенко. Його відрив від найближчого конкурента Світлани Тихановської склав більше 70%.
Однак, незважаючи на, здавалося б, беззастережну перемогу, вже з вечора вулиці багатомільйонного Мінська наповнили розрізнені групи протестуючих (в кількості декількох тисяч чоловік), які намагаються довести, що результати виборів – це фальсифікація, а перемога Лукашенка – фікція.
«Стихійні» протести, як уже повелося останнім часом в деяких країнах пострадянського простору, були добре організовані і мали далеко не мирний характер.
Дуже швидко «мирний» протест перетворився на не цілком мирний: закидання силовиків вибуховими речовинами, камінням і прямі зіткнення. В результаті – одна людина загинула, 3000 були затримані поліцією. Також більше 40 правоохоронців отримали поранення різного ступеня тяжкості.
Зрозуміло, що найближчим часом ситуація в країні буде тільки посилюватися і може привести до ще більших ускладнень і конфліктів. Очевидно також, що сценарій мінських протестів настільки нагадує київський Майдан, що не помітити паралелі просто неможливо. Це і одночасне (як по команді) включення в «освітлення» питання західних ЗМІ, і заяви з боку представників інших держав про право білорусів на «мирні протести», і «незалежні» результати екзит-полів, що проводилися представниками «вільної західної преси», і добре організована підготовка опозиції, яка не погоджується з результатами голосування, гасла про «Європейську Білорусь» і багато іншого.
Однак ми звернемо увагу не на політичні складові цього сценарію, а на релігійні. Тому що, як і у випадку з українським Майданом, велику роль в підбурюванні до протестів на мінській «Площі» зіграли католики.
Католики і «майдани»
Ще задовго до президентських виборів католицька Церква в Білорусі організувала в медіа потужну кампанію під назвою «католик не фальсифікує».
На думку організаторів, цей рух повинен донести віруючим, що «участь у фальсифікаціях або замовчування фактів фальсифікацій є тяжким гріхом, за який потрібно сповідатися». Один з організаторів цього «руху» взагалі заявив, що «так явно, як ми, про це (фальсифікації) ніхто не говорить».
Зокрема, про це говорив і глава католиків Білорусі Тадеуш Кондрусевич.
Більш того, організатори кампанії впевнені, що «вибори в Білорусі ніколи не були чесними. Це ясно вже й тому, що за весь час президентства Лукашенка митрополит Кондрусевич жодного разу не вітав його з перемогою, бо добре розумів ціну цих виборів».
Іншими словами, представники РКЦ Білорусі привселюдно заявляють, що всі попередні вибори на пост президента країни вони і їх священноначалля вважають нелегітимними і недійсними. У підсумку, закликаючи до «усвідомленого» голосування, РКЦ, насправді, підбурює народ до протестних рухів.
У подібній позиції католиків Білорусі неможливо не помітити аналогій з діями їхніх одновірців в Україні шість років тому.
Чи треба говорити, що однією з головних рушійних сил київського євромайдану були уніати, керівник яких Святослав Шевчук прямо скликав своїх послідовників брати участь у протестах.
Та й через кілька років після зміни влади, в 2019 році він відкрито заявляв, що перемога київського євромайдану стала можливою тільки за найактивнішої участі уніатів: «В кінці 2013 року, – пише Глава УГКЦ, – нас намагалися позбавити можливості реалізувати нашу національну мрію – мрію про вільну, соборну, європейську Україну ... і ми на Майдані ціною великих жертв відстояли наше право в свободі робити добро». У свою чергу, єпископ УГКЦ Борис Гудзяк в 2014 році стверджував, що половина учасників протестного руху в Україні є греко-католиками.
У позиції католиків Білорусі неможливо не помітити аналогій з діями їхніх одновірців в Україні шість років тому.
Більше того, навіть під час першого Майдану 2004 року велика частина учасників акції протесту належали саме до УГКЦ і знаходилися в Українському домі в Києві, де був розташований штаб Комітету національного порятунку, центр УГКЦ та Українського католицького університету (УКУ). У зв'язку з цим можна згадати, що найрадикальніше налаштовані і збройні формування Майдану – «Правий сектор» і «Тризуб» – фактично є організаціями, що діють в тісній співпраці з УГКЦ.
«Християнська зрілість» чи просто політика?
Цікаво, що як в Білорусі, так і в Україні, католицьке священноначалля найактивнішим чином дозволяє собі висловлюватися на політичні теми. З єдиною різницею – білоруські ієрархи РКЦ роблять це більш обережно.
І в Білорусі, і в Україні представники РКЦ і УГКЦ вважають, що, беручи участь у виборах, віруючі якимось чином проявляють не політичну, а християнську (!) зрілість. А «правильне» голосування свідчить про усвідомлений вибір.
Ось слова Святослава Шевчука про майбутні вибори Президента України в 2019 році: «Сьогодні ми в Україні готуємося проявити нашу національну і християнську зрілість шляхом участі у виборах Президента України».
А ось слова із звернення головного католика Білорусі архієпископа Тадеуша Кондрюсевича: «Участь у виборах – це прояв відповідальності і зрілості в побудові майбутнього нашої країни».
Погодьтеся, паралелі в формулюваннях занадто очевидні, щоб бути простим збігом.
А 4 серпня, тобто за кілька днів перед виборами, той же Кондрусевич робить заяву, яку можна розцінювати як завуальований заклик до участі в акціях протесту, або, як мінімум, як заохочення до участі в них. Розмірковуючи про майбутні вибори, глава католиків Білорусі заявляє: «Тому не будемо боятися труднощів, бо Ісус з нами. Якщо довіримося Йому, а різні громадські та політичні сили будуть діяти відповідно до духу Євангелія і піклуватися про спільне благо нашої країни, то Ісус допоможе нам різним (різним – це природно) бути одним народом, взаємно люблячими і поважаючими братами і сестрами, а бурю – замінить на штиль». Зауважимо, Кондрусевич попереджає про «бурю» ще 4 серпня – коли ніяких протестів ще не було. Тому ми не здивуємося, якщо в найближчі дні католицькі священики, миряни і єпископи стануть найактивнішими учасниками урядових протестів.
Православ'я і «революції»
Зовсім іншу позицію щодо революцій і протестів займає Православна Церква. І в Україні, і в Білорусі священноначалля з самого початку передвиборчого процесу закликало громадян до миру і ухилення від насильства.
Напередодні президентських виборів екзарх Білорусі Митрополит Мінський і Заславський Павло, звертаючись до віруючих, сказав наступне: «Білоруська Православна Церква закликає всіх громадян країни, носіїв різних поглядів, до згоди, діалогу і взаємної поваги, нагадує про важливість збереження миру, спокою і розсудливості. Звертаючись до всіх жителів Білорусі, закликаю всіх Вас, дорогі браття і сестри, не піддаватися провокаційним закликам і не вступати на шлях насильства, протистояння і порушення законного правопорядку. Кожна людина в нашій країні, яка досягла зрілого віку, має право зробити свій конституційний вільний вибір, але цим правом слід скористатися не на барикадах і мітингах, а на виборчих дільницях, які передбачені і організовані відповідно до законодавства Республіки Білорусь».
В січні 2014 священики і ченці УПЦ з хоругвами і хрестами стали між бунтівниками та правоохоронцями, і закликали їх до діалогу. Наше священноначалля постійно закликало до миру і злагоди, священики і миряни молилися про припинення громадянського протистояння в Києві і країні в цілому.
Зауважимо, ні слова про «бурю», про те, що «не треба боятися труднощів, тому що Ісус з нами» і так далі. Все гранично чітко і зрозуміло – свої законні права потрібно відстоювати в законному порядку, а не на барикадах.
Згадаймо, що за часів євромайдану подібну позицію займала і Українська Православна Церква. У січні 2014 священики і ченці УПЦ з хоругвами і хрестами стали між бунтівниками та правоохоронцями, і закликали їх до діалогу. Наше священноначалля постійно закликало до миру і злагоди, священики і миряни молилися про припинення громадянського протистояння в Києві і країни в цілому.
***
Чому ж така принципова різниця в поглядах на протести між РКЦ і Православ'ям? Чому кардинали Римсько-католицької церкви вважають за можливе закликати народ ім'ям Ісуса до участі в різних «майданах» (як це було, наприклад, в Гонконзі), а православні єпископи моляться про мир і закликають до любові та поваги? Адже і Євангеліє у нас одне і те ж, в Господа Ісуса Христа вірять і католики, і православні. Чому ж тоді така різниця у поглядах?
А все тому, що православні пам'ятають, що Царство Христа – не від світу цього. Спаситель прийшов на землю не для того, щоб змінити політичний устрій, а для того, щоб змінити душу і серце людини. Господь звільняє нас не від земних тиранів, а від тиранії гріха, сатани і смерті. Православні християни завжди пам'ятають, що вони, в першу чергу, громадяни неба. Пам'ятають, що патріотизм – це любов до батьківщини, любов до свого народу, повага до всіх, а не ненависть, злоба і агресія. Церква не ділить віруючих на партії, не вказує, які політичні погляди правильні, а які неправильні, не говорить, що від політичної свідомості залежить «християнська зрілість» (як про це стверджує Святослав Шевчук). Ні, наше християнське життя, як і зрілість, залежить тільки від віри в Христа і покаяння у гріхах.
