Хто і що стоїть за підпалами православних монастирів і храмів

З початку 2020 р. все частіше доводиться чути про пожежі в монастирях і храмах Української Православної Церкви. Основна причина займання – підпал. В останні два тижні повідомлення про пожежі нагадують військові зведення. Хто за цим стоїть, чому таке відбувається саме зараз і як на це реагувати?

12 квітня 2020 р. сталася пожежа в одному з будинків Свято-Успенського чоловічого монастиря УПЦ у селі Липки Гощанського району Рівненської області.

За словами очевидців, підпал господарської будівлі монастиря стався під час літургії на свято Входу Господнього в Єрусалим. Одна будівля згоріла повністю, друга – частково. На місці пожежі виявили пляшку імовірно зі слідами запалювальної суміші.

Час для підпалу вибрали спеціально: велике свято, насельники так чи інакше беруть участь у богослужінні, а отже, загоряння виявлять через якийсь час, якого вистачить, щоб пожежа вже захопила всю будівлю. Тобто підпал був продуманим.

15 квітня 2020 р. згорів храм святої Параскеви Сербської у селі Лукавці Вижницького району Чернівецької області. Старовинна дерев'яна церква згоріла повністю.

Пожежна служба ще з'ясовує причини, але те, що пожежа сталася вночі, дозволяє з великою часткою ймовірності припускати навмисний підпал.

21 квітня 2020 р. в Гамаліївському жіночому монастирі священномученика Харалампія в селі Гамаліївка Шосткинського району Сумської області вогонь частково знищив чернечі келії, трапезну і усипальницю гетьмана війська запорізького Івана Скоропадського, яка знаходиться в монастирі.

Офіційно причини займання не назвали. Однак і в цьому випадку версія підпалу – одна з основних.

24 квітня 2020 р. сталася пожежа у Свято-Успенському Одеському чоловічому монастирі.

«В ніч з 23 на 24 квітня у Свято-Успенському Одеському чоловічому монастирі сталася велика пожежа, причиною якої, за попередньою версією, став навмисний підпал. Згоріло господарське приміщення площею понад 600 кв. м. Свідки заявляють про те, що спочатку невідомий кинув пляшки із запальною сумішшю під монастирські машини Toyota Hiace і ВАЗ-2107. Займання вдалося відразу загасити силами насельників монастиря за допомогою вогнегасників». Це повідомлення на сторінці Одеської єпархії в Facebook. Що в ньому примітно? Палій намагався спочатку підпалити машини і при цьому кидав пляшки із запальною сумішшю під автомобілі, а не на них. У машин пальне місце – шини. Якщо вони спалахують – загасити автомобіль практично неможливо.

За секунди полум'я охоплює весь кузов, далі йде вибух бензобаку, і, якщо машина стоїть біля якихось будівель, вогонь перекидається туди. Палій мітив саме в шини, а значить, знав, що робить. Те, що братія змогла загасити автомобілі і при цьому ніхто з них не загинув, – милість Божа.

Всі ці обставини, а також невеликий часовий розрив між підпалами дозволяє говорити, що ми маємо справу з організованою і добре підготовленою (у всякому разі забезпеченої кваліфікованими кадрами) акцією. Хто за цим стоїть, в загальних рисах ясно – той, хто ненавидить канонічну Церкву і бажає припинити її існування в Україні.

Перенесемося на декілька років назад і подивимося, як йшла справа з підпалами храмів УПЦ в недалекому минулому.

• 3 грудня 2014 р., 27 січня і 22 квітня 2015 р., тобто три рази поспіль, зловмисники намагалися спалити храм в честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість» у парку Бабин Яр. В одну зі спроб у вівтарну частину кинули цілих шість пляшок із запальною сумішшю.
• 27 січня 2015 р. підпалили храм в честь мученика Трифона на Троєщині в Києві. Палій залишив на місці злочину листівку: «Геть Московський Патріархат з Української землі».
• 19 і 30 листопада 2015 р. зловмисники пограбували і підпалили в п'яти місцях Свято-Троїцький храм у с. Рокитне Рівненської області.
• 5 січня 2016 р. – підпал храму в честь ікони Божої Матері «Пом'якшення злих сердець» і святителя Петра Могили в Києві.
• 22 лютого 2016 р. – підпал храму в честь ікони Божої Матері «Утамуй моя печалі» м. Миколаїв Львівської області.
• 24 квітня 2016 р. – спроба підпалу храму на честь прп. Агапіта Печерського в Києві. Висновок поліції – навмисний підпал.
• 26 серпня 2017 р. спалили храм Богоявлення у Миколаєві.
• 25 січня 2018 р. – спроба підпалу Десятинного монастиря в Києві. А напередодні цієї спроби радикали з націоналістичної організації С14 намагалися штурмом захопити монастир.
• 3 лютого 2018 р. горів храм святого рівноапостольного князя Володимира у Львові.
• 10 березня 2018 р. – підпал храму Преображення Господнього в Києві.

У розпал всіх цих підпалів, 13 лютого 2018 р., на телеканалі ZIK вийшла передача з участю тодішнього глави департаменту у справах релігій Андрія Юраша та представника радикальних активістів Дмитра Резніченка.

Вони обговорювали підпал Десятинного монастиря в Києві. Прозвучав діалог вельми показовий.

Ведучий: Зараз намагаються розв'язати ці проблеми так, як вважають за потрібне. Хтось вважає споруди біля залишків Десятинної церкви храмом Божим, хтось вважає її незаконною спорудою, фактично МАФом (мала архітектурна форма, кіоск – Ред.) і намагається її спалити. Наскільки це розумно, наскільки це зважене рішення?

Резніченко: Ви звертаєтеся до мене як до представника тієї сторони, яка намагалася спалити?

Ведучий: Ні, я просто цікавлюся вашою точкою зору.

Резніченко: А це єдиний можливий варіант. Тут правильно Андрій [Юраш] сказав, що коли немає законодавчих механізмів обмеження діяльності відверто ворожої організації, природа, як ви правильно сказали, порожнечі не терпить. Отже, якщо держава не збирається боротися з ворожою для держави організацією, це має робити суспільство.

Ведучий: Тут дуже тонка грань. Хто визначає, вона ворожа чи не ворожа?

Резніченко: А ось тут, як завжди, потрібні б законодавчі норми, але їх немає. Тому, як завжди це буває у вільній грі історичних стихій, визначається за фактом.

З цього діалогу слідує:

• По-перше, схвалення підпалів, причому як з боку представника радикалів, так і з боку представника влади.
• По-друге, оголошення УПЦ ворожою організацією.
• По-третє, фактичний заклик продовжувати ці підпали.

І вони, як бачимо, продовжилися. Цьому значною мірою сприяло те, що правоохоронні органи не надто квапилися розслідувати напади на храми, і зловмисники залишилися не покараними за свої злодіяння. А як відомо, безкарність штовхає на нові злочини. Їм ніби давали сигнал, що суспільство схвалює подібну діяльність.

В минулі роки і провідні політики, й майже всі ЗМІ намагалися налаштувати громадську думку проти УПЦ, звинувачуючи її в тому, що вона є органом «країни-агресора». Сьогодні тема протистояння з Росією в порядку денному поступилася місцем коронавірусу. COVID-19 б'є рекорди щодо заповнення інформаційного простору. І логічно, що зараз громадську думку проти УПЦ вибудовують у зв'язку з обвинуваченнями Її в порушенні карантинних заходів, оголошених державою.

16 квітня 2020 р. організація «Медіа за усвідомлений вибір» поширила заяву: «Ми, представники медіаруху "Медіа за усвідомлений вибір" та медійних громадських організацій України, засуджуємо заклик предстоятеля УПЦ Московського Патріархату Онуфрія до парафіян приходити на Великодню службу в церкву під час спалаху коронавірусу. <...> Ми розглядаємо таку заяву як спробу диверсії проти українського народу».

Це при тому, що Блаженніший Митрополит Онуфрій не закликав приходити в храми, а лише сказав, що богослужіння на Великдень будуть робити.

Правоохоронні органи не поспішали розслідувати напади на храми, і зловмисники залишилися не покараними. Їм ніби давали сигнал, що суспільство схвалює подібну діяльність.

На Великдень, 19 квітня 2020 р., житель Києва, заступник директора кримськотатарського телеканалу ATR Айдер Муждабаєв записав відеозвернення, в якому сказав: «Ситуація з коронавірусом показала, що ПЦУ і УГКЦ дбають про людей, а УПЦ – один з основних розсадників коронавірусу в Україні, Церква-зло, Церква-вбивця, яка ні в гріш не ставить ні Україну як державу, ні українців як народ».

Не будемо повторювати погрози держчиновників перекопати дороги до храмів УПЦ, вони досить відомі. Всім цим формують ідеологічну основу для різних акцій проти Церкви, в тому числі і підпалів. Накручені таким чином націонал-радикали цілком можуть вирішити, що підпал храму УПЦ – добра справа, внесок у боротьбу з коронавірусом, як раніше це було внеском у боротьбу з «країною-агресором».

Проте почерк, з яким чинять підпали останні кілька тижнів, змушує сумніватися, що це справа рук екзальтованих одинаків, що наслухалися брехливих звинувачень УПЦ.

Найбільш вірогідною видається версія, що все це роблять цілеспрямовано, аби розхитати внутрішньополітичну ситуацію і заробити на цьому політичні дивіденди: захопити владу або різко змінити політику держави.

Зараз ситуація досить складна: країна сидить на карантині і з жахом думає, що станеться з економікою, скільки людей втратять роботу і що взагалі буде далі. У Чорнобилі та інших місцях горять ліси. Психологічне напруження через боязнь коронавірусу доводить людей до того, що вони погрожують своїм ближнім розправою, запідозривши їх зараження.

У цих обставинах можливі якісь масштабні політичні акції, а для них потрібен каталізатор, за допомогою якого можна спровокувати заворушення в суспільстві. І релігійна сфера, як найбільш чутлива в цьому відношенні, представляє зручну мішень для подібних провокацій. Знову, як і кілька років тому, в Україні намагаються розпалити міжконфесійну ворожнечу і протистояння. Людей намагаються зіштовхнути один з одним, розпалити в них почуття ненависті.

Найбільш вірогідною видається версія, що все це роблять цілеспрямовано, аби розхитати внутрішньополітичну ситуацію і заробити на цьому політичні дивіденди: захопити владу або різко змінити політику держави.

І найголовніше зараз – не піддатися цим провокаціям. Не почати мстити або влаштовувати самосуд. Не дозволяти злобі і ненависті захопити нашу свідомість. Зробити це, можливо, важко, особливо якщо підпали храмів продовжаться, що досить ймовірно.

«Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми! Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь» (Рим. 12, 17-19).

Що ж стосується правоохоронних органів, то вони повинні усвідомити, що справа приймає серйозний оборот, і потурання або бездіяльність з їх боку може призвести до дуже поганих наслідків для самої держави. Тільки швидкі та ефективні дії по розслідуванню цих злочинів і покарання винних здатні зупинити зловмисників. А суспільство має вимагати від правоохоронних органів, щоб ті повною мірою виконували свої обов'язки згідно з законом.

І ще один момент. Так, розслідуванням низки підпалів монастирів і храмів УПЦ повинні займатися правоохоронні органи, але моральний обов'язок кожної релігійної чи громадської організації у сформованій ситуації – публічно виступити із засудженням цих жахливих злочинів. Подібна заява або, навпаки, мовчання – тест на елементарну порядність.