З ким борються в Україні і в Білорусі – з коронавірусом чи з Церквою?
Чому в Білорусі в розпал пандемії храми залишають відкритими, а в Україні Церкву називають розсадником вірусу.
Основний метод боротьби з коронавірусом – тотальний карантин, зупинка багатьох економічних процесів і блокування майже всіх соціальних контактів. Так роблять майже всі країни Європи, так робить Україна.
Однак в сусідній Білорусі підхід до боротьби з COVID-19 прямо протилежний. Там захищають від небезпеки тільки людей з груп ризику, а решті населення дають можливість перехворіти в легкій формі і виробити імунітет. Ніякого карантину, ніяких заборон, ніякого протистояння віруючих, які прагнуть до храмів. У пасхальні дні різниця цих двох підходів дуже яскраво відбилася на Церкві.
Подвійні стандарти
В Україні напередодні Пасхи більшість ЗМІ і чиновників нагнітали істерію: яка катастрофа трапиться з країною, якщо на свято в храмах будуть люди. А окремі особистості доходили і до відвертих погроз, які складно кваліфікувати з точки зору не тільки юриспруденції, а й базових принципів людського співжиття.
Мер Дніпра Борис Філатов:
«Шановні священнослужителі. <...> Але у мене немає слів. Є одні вирази. <...> Я так зрозумів, що деякі не почули. Тоді ще раз. Крім штрафів від поліції і кримінальних справ, ви отримаєте весь комплекс заходів від міської влади, відкатаних на наливайки і пунктах металлоприйому. Хочете сидіти без води і світла, з закладеними дверима і перекопаними дорогами? Ми вам все це забезпечимо. Також чекайте скасування документів по землі і будь-яких дозволів на реконструкцію. <...> Я вас чесно попереджаю. І не допоможе вам ніхто. Ні мої прекрасні відносини з владикою [митрополитом Дніпропетровським і Павлоградським] Іринеєм, ні депутатське лобі, ні сам Господь Бог».
Мер Конотопа Артем Семініхін:
«Екскаватор. Нехай він перекопує навколо церков Московського Патріархату (УПЦ – Ред.) дорогу, електрики нехай світло відключають, а водоканал воду нехай відключає у них. Подивись, що розклеїли зараз по всьому житлового масиву. <...> Нехай зараз готують рішення на цю сесію (міськради – Ред.), розірвати всі договори оренди з московськими церквами».
«Хочу жорстко звернути увагу на цю заборону священиків Московського Патріархату, які вже вчора почали розклеювати по Конотопу запрошення на освячення пасок. <...> Я вам кажу: я вам не дам спуску. Я знаю, що багато віруючих є прихожанами Московського Патріархату. От саме їх від вас, московські священики, я і буду захищати. І повірте, я з вас не злізу. <...> Ви не раді будете, що ви ту рясу носите, якщо, не дай Бог, хтось із людей заразиться завдяки вам COVID-19».
Не будемо судити строго і припустимо, що ці чиновники втратили лице не через свою природню дурість або агресію, а від щирої турботи про ближніх. Мовляв, надто вже небезпечні масові зібрання людей в розпал пандемії.
Однак чому вищезгадані мери і подібні до них апологети санітарії бачать загрозу виключно в Церкві, благополучно закриваючи очі на будь-які інші місця великих зібрань людей?
Наприклад, зрозуміло, що продуктові магазини – річ життєво необхідна. Але не абсурдно в нинішній ситуації влаштовувати пишні церемонії відкриття, як у випадку з маріупольським супермаркетом «Грація»?
У мережі будівельних магазинів «Епіцентр» взагалі кожен день натовп народу. І більшість товарів, що там продаються – далеко не речі першої необхідності. Але тамтешнє скупчення людей «епідеміологічно стерильно»?
До слова, на фото нижче – торгівельний зал «Епіцентру» саме з Дніпра. Їм Філатов не хотів закласти двері або перекопати дороги?
Виходить, стовпотворіння біля відкриття нового торгового центру – не катастрофа. Натовпи людей в будмаркеті – не катастрофа. А прихід людей на літургію – катастрофа настільки жахлива, що всіх її учасників потрібно апріорі записати у ворогів народу.
Скупчення людей регулярно утворюється і в масі інших місць, нехай і з об'єктивних причин. Наприклад, у відділень банків і «Укрпошти». Багато хто приходить сюди отримати пенсію, оплатити комуналку. Так, всі ці операції давно можна проводити онлайн, але більшості людей похилого віку це недоступно – а пенсію отримати необхідно. Так що ж робити владі – перекопувати дороги, щоб перешкодити людям зробити те, що їм необхідно? Або, може, зрозуміти, що з їх потребами потрібно рахуватися? А зі свого боку докласти всіх зусиль, щоб зробити задоволення цих потреб максимально безпечним з точки зору боротьби з епідемією.
Адже для віруючої відвідування літургії – нітрохи не менша потреба, ніж для когось отримання пенсії або оплата комуналки. Слово «літургія» (λειτουργία) перекладається з грецької як «спільне служіння» або «спільна справа». І в цьому «спільному служінні» не можна взяти участь по інтернету.
Так що ж робити владі?
Забезпечте безпечне пересування людей на вулицях, організуйте роздачу безкоштовних масок для пенсіонерів та малозабезпечених, запустіть пункти з безкоштовною обробкою антисептиком на підходах до храмів та іншим людних місць – і ви зробите все можливе для реальної боротьби з епідемією в місцях, куди люди не можуть не піти. Продовжіть цілеспрямовано шукати превентивно винних в Церкві, закриваючи очі на всілякі «епіцентри», – і ви дасте зрозуміти, що продовжуєте стравлювати українців, заздалегідь вішаючи свої провали на тих, кого вирішили вибрати винними.
Президентські курси
Можливо, ні «філатових», ні «семініхіних» не було б, якби загальна політика держави сьогодні була іншою. Однак курс на «Пасха вдома», з тим, щоб будь-якими засобами не пустити людей до храмів, задав сам Президент. Хоча і в більш м'якій формі.
Президент України Володимир Зеленський:
«Сьогодні Україна, як і весь світ, буде святкувати Пасху вдома. <...> Так, ми залишаємося вдома. І нехай після вихідних і після карантину нас лякають цифри на вагах, а не цифри на термометрі. Щоб в Україні все було добре. І щоб усі ми були живі і здорові. Нехай в цьому нам Бог допомагає. А ми – допоможемо Богу. Залишаємося вдома».
А ось в сусідній Білорусі ставлення влади до Церкви і богослужінь в умовах коронавірусу кардинально інше. І теж йде зверху, від глави держави.
Президент Білорусі Олександр Лукашенко:
«Як би не було в нашій історії, ніхто не зміг закрити, прикрити, заборонити це свято (Пасху – Ред.). Я завжди приходив і буду приходити в храм. Як би не складалися обставини, це святе. Це принцип мого життя. Хочу, щоб і ви керувалися самими добрими і світлими принципами. І тоді Він (Бог – Ред.), побачивши це, обов'язково допоможе. <...> Кому треба поберегтися, той себе береже, залишається вдома. Або просто вийде один з рідними, подихає свіжим повітрям. Хто міцніше, виробив імунітет і ходить під Богом – той сміливіший. І в храми приходить. Я не вітаю тих, хто закрив дорогу людям в храм. Я не вітаю такої політики! Більш того, ви знаєте мою позицію: ми ці віруси переживаємо щороку. <...> Як тільки настав цей психоз – навіть не хвороба, – все рвонули не в храм, а від храму – недобре!»
Хто правий у цій ситуації, білоруська влада чи українські? Взагалі, чий підхід в боротьбі з коронавірусом більш виправданий? Відповідь дає не хто інший, як сам COVID-19.
У Білорусі правоохоронні органи чітко відслідковують контакти заражених з іншими людьми і встановлюють за ними медичний контроль. Влада не закривали кордону, не припиняли транспортне сполучення ні всередині країни, ні з іншими країнами, не вводили карантин, не зупиняли роботу підприємств і т.д.
Здавалося б, у них повинна бути значно гірша епідеміологічна ситуація, ніж в Україні, яка сидить на тотальному карантині. Але кількість хворих приблизно однакова. На 21 квітня 2020 року в Україні – 6 125, в Білорусі – 6 264. В Україні від коронавірусу помер 161 чоловік, в Білорусі – 51. До речі, забезпеченість Білорусі апаратами ШВЛ – 2,3 на 100 тис. населення, а в Україні – 0,95.
Виявляється, без коронавірусного психозу, зупинки економіки і обмеження богослужінь можна цілком нормально жити і утримувати при цьому епідеміологічну ситуацію в допустимих межах.
Або білоруси розумніші за нас, або українська влада переслідує зовсім інші цілі, ніж ті, які декларують.
«Ви не раді будете, що ви ту рясу носите, якщо, не дай Бог, хтось із людей заразиться завдяки вам COVID-19».
Мер Конотопа Артем Семініхін
Не будемо зараз говорити про економіку, фінанси та міжнародні відносини. Мова про ставлення держави до Церкви. УПЦ хотіли знищити під егідою Томосу. Не вийшло. Зараз таку можливість дає коронавірус. Українські лаври вже оголосили розсадниками COVID-19. Чим не підстава, щоб спробувати їх передати ідеологічно правильній ПЦУ, яка «строго виконує» все карантинні заходи? І яка чудова нагода виставити причиною захворюваності не розвал нашої системи охорони здоров'я, а то, що люди прийшли до храмів на Пасху.
Хочеться все ж вірити, що наша влада дійсно піклуються про здоров'я громадян і діє виходячи з найчесніших намірів. Однак прикро, що вони не можуть зрозуміти того, що вже зрозумів президент Танзанії Джон Магуфулі, який проголосив в країні загальну триденну молитву про зцілення від коронавірусу. Причому не по домівках, а у храмах усіх конфесій. Тільки покаяння і молитва до Бога можуть допомогти людям в складних ситуаціях. Чому ж українська влада не розуміє або не хоче зрозуміти, що без Бога будуть марні всі зусилля по боротьбі з COVID-19?
«Якщо Господь не будує, даремно працюють його будівничі; якщо Господь не пильнує, даремно пильнує сторожа» (Пс. 126, 1).
