Пристрасті по Грамоті патріарха Алексія II
Грамота патріарха Алексія – це документ, який свідчить про спадкоємство УПЦ від Церкви князя Володимира.
Однією з головних претензій до Церкви з боку її опонентів є небажання УПЦ відмовитись від Грамоти патріарха Алексія ІІ, де декларується її статус самостійності та незалежності. Про це, зокрема, йшлося на пресконференції «Підсумки діяльності УПЦ у 2022 р.», що відбулася 29 грудня 2022 р. у Києво-Печерській лаврі.
Антипатики УПЦ закликають відмовитися від цієї Грамоти на тій підставі, що вона, мовляв, видана неправильною, імперською тощо РПЦ. На ці заклики прот. Олександр Бахов відповів так: «Грамота як свідоцтво про народження. У всіх народжених до 90-х років є зелена книжечка з гербом, відповідним написом, вона була видана за часів СРСР. Чи можете ви від неї відмовитися? Чи можна відмовитися від свідоцтва про народження? Сама ця Грамота не говорить про підпорядкованість чи залежність від Росії. Грамота говорить про те, що на якомусь етапі життя Церкви їй було надано самостійність і незалежність».
Проте критика УПЦ не вщухла.
Наприклад, сайт Андріївської церкви в Києві (екзархат в Україні Константинопольського патріархату) опублікував висловлювання релігієзнавця Олександра Сагана під назвою «Московський Патріархат в Україні – без угаву вигадує і бреше» в якій цей доктор філософських наук каже:
«У новому Статуті вони проголосили (Розділ 1, п.1) свою вірність Грамоті Московського патріарха від 27.10.1990 року, яку вони, як вчора на пресконференції з'ясувалося, вважають своєю "метрикою" (свідоцтвом про народження).
А от ця Грамота видана на основі рішень Архиєрейського Собору Російської ПЦ від 25-26 жовтня 1990 року. І в Грамоті написано, що УПЦ "керується у своєму житті та діяльності" Визначенням цього Собору "Про Українську ПЦ".
Пункт 8 цього визначення ЗОБОВ'ЯЗУЄ "митрополита Київського і всієї України, як Предстоятеля УПЦ" бути "постійним членом Священного Синоду Російської Православної Церкви".
Така от розтяжечка: вийдеш із Синоду — порушиш Грамоту. А Грамота ж — їхнє всьо, як виявилося. Де тоді нове свідоцтво про народження шукати?»
Оскільки це не просто приватна думка пересічного прихильника ПЦУ, а публікується офіційними структурами Фанара, варто розібрати її детальніше.
Чому УПЦ не виникла на порожньому місці
Ось що постановив Архієрейський Собор РПЦ від 25-26 жовтня 1990 р.:
«Ретельно вивчивши та всебічно обговоривши прохання Синоду та єпископату Української Православної Церкви, – Архієрейський Собор визначає:
- УПЦ надається незалежність і самостійність у її управлінні.
- У зв'язку з цим найменування «Український Екзархат» – скасовується.
- Предстоятель УПЦ обирається українським єпископатом і благословляється Святішим Патріархом Московським і всієї Русі.
- Предстоятель УПЦ має титул «Митрополит Київський і всієї України».
- Митрополиту Київському і всієї України, в межах УПЦ, засвоюється титул «Блаженніший».
- Митрополит Київський і всієї України має право носіння двох панагій та преднесення хреста під час богослужіння.
- Синод УПЦ обирає та поставляє правлячих і вікарних архієреїв, засновує та скасовує єпархії в межах України.
- Митрополит Київський і всієї України як Предстоятель УПЦ є постійним членом Священного Синоду РПЦ.
- Це Визначення Архієрейського Собору РПЦ підлягає затвердженню Помісним Собором РПЦ із внесенням відповідних змін до Статуту про управління РПЦ».
Звернімо увагу на цей пункт 8, за який намагається зачепитися Саган. У ньому немає нічого, що зобов'язує. Є просто констатація факту того часу: предстоятель УПЦ є постійним членом Священного Синоду РПЦ. І все! Наразі фактом є протилежне: предстоятель УПЦ не входить до складу Священного Синоду РПЦ. І цей факт абсолютно не позначається на дійсності рішень ані Архієрейського Собору РПЦ від 25-26 жовтня 1990 р., ані Грамоти патріарха Алексія II. Так само, як у разі відмови предстоятеля УПЦ від «ношення двох панагій» або «предношення хреста під час богослужіння», УПЦ не втратила б своєї самостійності та незалежності.
А ось чого справді бояться антипатики УПЦ, так це свідчення, що УПЦ – це і є законна та єдина правонаступниця Українського екзархату.
У 1686 р. Київська Митрополія була передана Константинопольським патріархатом до юрисдикції патріархату Московського. Докладніше про цю справу можна прочитати у статті «Саме та Грамота: то чи передавав Константинополь Церкву України Москві».
Чи добре жилося Київській Митрополії у складі Московського патріархату, чи погано – питання дискусійне, але одне безперечно – на території України немає і не було інших православних організацій (греко-католицька церква не може вважатися православною, оскільки є частиною церкви католицької). Доля Київської Митрополії у складі Московського патріархату була складною, але до 1990 р. вона підійшла у формі Українського екзархату, який рішенням Архієрейського Собору РПЦ від 25-26 жовтня 1990 р. було скасовано, а на його місці виникла УПЦ.
І рішення згаданого Архієрейського Собору, і Грамота патріарха Алексія II є свідченням того, що нинішня УПЦ – це та сама Церква, яка була створена за святого рівноапостольного князя Володимира у формі митрополії Константинопольського патріархату, що існувала у складі Московського патріархату у вигляді сукупності єпархій, у XX столітті перетворена на Український екзархат і стала незалежною УПЦ у 1990 р.. У цьому сенсі Грамота патріарха Алексія II справді є свідоцтвом про народження, як сказав прот. Олександр Бахов.
Чому ПЦУ виникла на порожньому місці
Тут одразу слід відповісти на запитання про Українську автокефальну православну церкву, яка з'явилася у 1920-х роках, чи не є вона також правонаступницею Київської Митрополії? Адже саме від УАПЦ походить УПЦ КП, а потім – і ПЦУ. Ні, УАПЦ правонаступницею не є, оскільки рішення про її створення було прийнято на так званому Першому Всеукраїнському соборі в Софії Київській у жовтні 1921 р., (при владі більшовиків та за їх схвалення), в якому жоден єпископ не брав участі, а як відомо: без єпископа немає Церкви. Неможливість залучити на свій бік хоч когось із архієреїв змусила ініціаторів собору вдатися до блюзнірства. Вони «висвятили» свого «єпископа» Василя Липківського силами священників, використавши при цьому мощі священномученика Макарія Київського. За це дійство їм справедливо надали прізвисько «самосвяти». Отже, УАПЦ ніяк не може вважатися не лише правонаступницею Київської Митрополії, а й канонічною православною церквою взагалі.
Про що написано у Грамоті патріарха Алексія?
Ще один приклад критики антипатиків УПЦ. Людмила Филипович, віце-президент Української асоціації релігієзнавців, доктор філософських наук в інтерв'ю програмі «Факти ICTV» заявила, що у Грамоті патріарха Алексія II «у перших рядках» написано, що УПЦ є частиною РПЦ. «І спробуйте тепер заперечити. Чи вони не дочитали, чи не доопрацювали ці речі. Ви можете заявляти все, що завгодно. Але ж ми судимо не за словами, а за діями», – наголосила Филипович.
Що ж, прочитаємо Грамоту патріарха Алексія II і подивимося, що там говориться в перших рядках.
«Ми, смиренний Алексій II, Божою милістю Патріарх Московський і всієї Русі, купно з усіма Преосвященними архієреями Руської Православної Церкви – Московського Патріархату, що зібралися на Архієрейський Собор 25-27 жовтня 1990 року в Свято-Даніловому монастирі, у Богоспасенному граді Москві, керуючись прагненням мати благословенний мир, богозаповітну любов Христову і братнє єднання у спільному діянні на ниві Божій з усією Повнотою Української Православної Церкви, до уваги бажання і клопотання її Преосвященних архіпастирів, що зібралися 9 липня цього, 1990 року в Богоспасенному граді Києві для обговорення та вирішення їхнього церковного життя на засадах незалежності та самостійності, – благословляємо через цю Грамоту нашу силою Всесвятого і Животворчого Духа бути відтепер Православній Українській Церкві незалежною та самостійною у своєму управлінні, а Вам, одноголосно обраному 9 липня 1990 року єпископатом Української Православної Церкви, – її Предстоятелем. Ми сподіваємося, що Українська Православна Церква буде керуватися згідно з Божественними і священними канонами та успадкованими від святих отців звичаями Кафоличної Православної Церкви та визначеннями цього Архієрейського Собору. Ми єдиним серцем і єдиними устами молимо Пастиреначальника Господа про послання небесної допомоги та благословення Святій Православній Українській Церкві.
Українська Православна Церква, з'єднана через нашу Руську Православну Церкву з Єдиною Святою Соборною та Апостольською Церквою, без соборного рішення всієї Православної Кафолічної Повноти нехай не змінює у себе нічого щодо догматів віри та святих канонів.
Творча і Вседержительна Живоначальна Трійця: Отець, Син і Святий Дух – нехай зміцнює завжди Святу Православну Українську Церкву, нехай вінчає її славою та честю і нехай благословляє її буття на спасіння благочестивої Повноти її».
Як бачимо, чітких формулювань, що УПЦ входить до складу РПЦ у Грамоті патріарха Алексія ІІ немає. Є слова, що УПЦ з'єднана із Вселенським Православ'ям через РПЦ. Але знову ж таки, це наводиться як факт, що мав місце на той час, а не як обставина, що зумовлює дійсність Грамоти. Цей спосіб з'єднання був відображений і в Статуті УПЦ.
Проте зараз, після рішень Собору УПЦ у Феофанії 27 травня 2022 р. щодо повної незалежності УПЦ, цей пункт зі Статуту прибрали. УПЦ пов'язана з «Єдиною Святою Соборною та Апостольською Церквою» не через РПЦ, а безпосередньо. І це ніяк не впливає на реальність Грамоти. У тексті Грамоти зазначена обставина, якою зумовлена дійсність Грамоти, вона така: «Українська Православна Церква, <…> без соборного рішення всієї Православної Кафолічної Повноти нехай не змінює у себе нічого, що стосується догматів віри та святих канонів». Як відомо, УПЦ нічого не змінювала ні в догматах, ні в канонах, а отже, немає жодних підстав говорити про її неканонічність чи недійсність Грамоти патріарха Алексія ІІ.
Якщо логічно розвивати ідею про Грамоту як про «свідоцтво про народження» УПЦ і робити це в контексті встановлення правонаступництва, то можна дійти наступного.
Грамота – документ, що доводить спадкоємство УПЦ від Церкви князя Володимира
Зараз і УПЦ, і ПЦУ претендують на те, щоб вважатися правонаступниками Київської Митрополії. Якщо проводити аналогію з цивільним правом у сфері спадкування, то для того, щоб отримати спадщину, потрібна не лише заява претендента на спадщину, а й документ, який свідчить про право наслідування. Для УПЦ як такий документ може розглядатися саме Грамота патріарха Алексія ІІ. Також, як і в цивільних справах, основним правовстановлюючим документом є саме свідоцтво про народження, а не паспорт, який лише встановлює особу, але не вказує на правовий зв'язок спадкоємця та спадкодавця. Усі інші документи є додатковими та уточнювальними.
До жовтня 1990 р. Церква на території УРСР мала назву: Український екзархат РПЦ, інших не було. Архієрейський Собор РПЦ від 25-26 жовтня 1990 р. затвердив структурні зміни та встановив право на існування Української Православної Церкви з усіма правами майнового та історичного наслідування, а також із підвищенням канонічного статусу до автономної Церкви. За підсумками цього рішення з'явилася Грамота патріарха Алексія II. І вже на основі цього рішення і Грамоти був скликаний Собор УПЦ, який ухвалив першу редакцію Статуту УПЦ.
Таким чином, можна вважати, що зазначена патріарша Грамота справді є своєрідним свідоцтвом про народження, а отже, і свідоцтвом про право наслідування майнової та історичної спадщини Київської Митрополії та Українського екзархату.
Наразі з'явився ще один претендент на спадщину – ПЦУ. Вони не мають «свідоцтва про народження», є лише «паспорт», під яким можна мати на увазі Томос, і рішення Константинопольського патріархату, що Фанар забирає назад Київську Митрополію. Це рішення не більше ніж заява про те, що колись, 300 років тому, Константинопольський патріархат мав в Україні свої майнові та канонічні права. Для ПЦУ, за аналогією з цивільними справами про спадщину, це як довідка про аналіз ДНК, що свідчить про зв'язок 300-річної давності з предком, який мав тут якісь права.
Кому громадянський суд віддасть перевагу, претенденту зі свідоцтвом про народження чи претенденту з довідкою? Відповідь очевидна. Тому антипатики УПЦ так активно підштовхують її до того, щоб відмовитися від Грамоти патріарха Алексія II. Підштовхують на тій підставі, що вона, мовляв, – свідчення імперського, радянського минулого тощо. І якщо УПЦ від неї відмовиться, то претензії УПЦ та ПЦУ на спадок Київської Митрополії виглядатимуть рівнозначними.
Але, як сказав на підсумковій пресконференції протоієрей Сергій Ющик: «Я отримав свідоцтво про народження 42 роки тому. Це була інша країна з іншою назвою», але той факт, що на цьому свідоцтві зображений герб СРСР, аж ніяк не робить його недійсним. Також і з Грамотою патріарха Алексія ІІ.
