Громада в Поліському: Не думали, що ті, з ким росли, здатні захопити храм
Вже рік минув з моменту, коли віряни Свято-Михайлівської громади с. Поліське втратили свій храм і тепер моляться під критим навісом, прикріпленим до будинку настоятеля.
Майже рік минув з моменту, коли віряни Свято-Михайлівської громади села Поліське Рівненської області втратили свій храм і тепер моляться під критим навісом, прикріпленим до будинку настоятеля. За цей час громада лише зросла і згуртувалася. Православні приходять у свій імпровізований храм і дякують Богові, що зима цього року видалася теплою. Але здивування з приводу того, що сталося спочатку 2019 року, їх не залишає. Вони не розуміють, як могли їхні знайомі, сусіди і навіть родичі, люди, з якими члени громади жили пліч-о-пліч з дитинства і юності, в один момент перетворитися в безжальних погромників.
Рік тому натовп селян, підігрітий патріотичними гаслами і алкоголем, розніс ворота храмової огорожі і зім'яв купку парафіян, які намагалися їм завадити. Потім були зламані двері трьохсотрічної церкви. Люди, озброєні болгарками, ломами й сокирами при повному сприянні поліції, яка створила їм живий коридор, увірвалися в храм. Очевидці розповідають, що в тих, хто першим забіг у святиню, наче вселився демон: вони металися по церкві, без страху входили у вівтар, сміливо відкривали Царські Врата, гриміли і плескали петлями, демонструючи, що це все тепер належить їм.
Після відходу поліції, сокирами зламували вхід на дзвіницю. Звуки ударів чула вся округа.
Для вірян той штурм став несподіванкою, їх біля храму виявилося менше. Тих, хто намагався чинити опір, грубо скидали з порога і били по голові.
Відтоді вже рік як Поліське село розділене на «патріотів» і «руських» з «сепарами». «Сепари» – це ті, хто як і раніше є членом канонічної Церкви. І не важливо, що «патріоти» місяцями працюють у Москві, а у «сепарів» сини воювали в АТО. Важливо, що в Поліському з приходом Томосу пішов мир і оселилася ворожнеча між сусідами і родичами.
Як довго це триватиме, ніхто з громади не береться прогнозувати.
Тетяна Андрощук, парафіянка Свято-Михайлівської церкви села Поліське
У березні провели збори, і деяка частина людей вирішила відійти від православної віри і перейти до ПЦУ. На щастя, наша громада висловила бажання залишитися в лоні канонічної церкви з Блаженнішим Онуфрієм. 17 квітня 2019 року у нас в селі пройшов рейдерський захват храму і з тих пір ми тимчасово проводимо богослужіння в цій прибудові, яка служить нам церквою.
Валентина Мельничук, парафіянка Свято-Михайлівської церкви села Поліське
В церкву ходжу з дитинства, ще батьки водили. Дуже прикро було на все це дивитися, на батюшку, що він зазнав, їхня сім'я. І коли це все почалося, ми дуже просили і голову сільської ради, і всіх, – дайте нам час до завершення суду. Кожен день ми терпіли утиски, нам були погрози, приходили, казали, що будуть бити вікна, що викинуть священика.
І ті алкоголіки, які приїжджали захоплювати церкву. Там були такі, що ніколи й не знали в сім'ях тієї церкви, а тільки лізли битися. Наші мужчини – ніхто не бився. Вони навіть не намагалися це робити, знаючи, що таке церква.
Єва Лещенко, парафіянка Свято-Михайлівської церкви села Поліське
Що у мене на серці? Я плачу, що забрали церкву. Там просто банда. А у нас такого немає, у нас православні люди ходять у церкву, а там же він (голова сільради – Ред.) банду зібрав, напоїв, взяв бідон горілки, завіз туди до клубу, понапоював їх. Мене побили кріпко, по голові били, я вся була побита. Йдеш, плачеш. Я коліньми лізу, а йду сюди, бо я люблю православну віру.
Тетяна Грицюк, парафіянка Свято-Михайлівської церкви села Поліське
Мій син в АТО був, я мати атовца і так зараз мені боляче на душі, за те, що мій син воював, а мене зараз сепаратистскою називають. Кажуть – геть пішла така сяка. Мені дуже прикро і боляче.
Володимир Рокальчук, парафіянин Свято-Михайлівської церкви села Поліське
Вони кажуть, що наша церква нібито платить гроші на Росію і ми росіяни, руські. То чому ж тоді їх діти їдуть в Росію заробляти? Той чоловік, який зараз в тій «церкви» (ПЦУ – Ред.) вважається старостою, він же з Москви не вилазив. Ні разу в церкві не був, заробляв гроші, він обманював людей, гроші їм не доплачував. А зараз він справедливий?
Ганна Шульжук, парафіянка Свято-Михайлівської церкви села Поліське
Я прожила в цьому селі 30 років. Жив з людьми пліч-о-пліч, але, знаєте, саме цей випадок показав, хто є хто. Це просто страшно! Я так само свідок всього, що там відбувалося. Я стільки проживши селі ніколи не могла подумати, що у наших людей стільки агресії, стільки жаху.
Ми не думали, що таке можливо. Нас було меншість, і ми не змогли встояти. Коли стали зривати замки, то я особисто сама сказала, що не піду туди, тому що для мене церква – святиня. Туди ввійшли люди з такими нечистими руками, які курили, пили, п'яні йшли у вівтар, брязкали і дверима, і Царськими Вратами – для мене це страшно. Вже пройшов рік, але моя душа не заспокоїлася. Ніколи, ніколи людина віруюча такого не може зробити.
Володимир Рокальчук, парафіянин Свято-Михайлівської церкви села Поліське
Коли забирали церкву, я там був присутній. Коли заходили до церкви, коли ламали браму, зайшли на цвинтар, то зробили (співробітники міліції – Ред.) коридор. Я спробував туди пройти, але нас, мене, міліція не пускала, а їхню громаду в цей коридор пустила, щоб вони ламали двері і різали замки. Так де та правда?
Ганна Андрощук, парафіянка Свято-Михайлівської церкви села Поліське
Є така мова, що церкву вони не ламали, що їм Бог відкрив. А ключі, на їх жаль, у нас знаходяться, може, коли вони нам знадобляться. І церкву вони не відкрили ключами. Я казала голові сільради, що коли я побачила на порозі інструменти для злому, мене стало трусить. І тільки тому я не відкинула їх від порогу. Як люди порозходилися всі, я стояла, тому що у мене душа боліла. Стояла довго-довго. Міліцію вони відправили, і я чула, як вони зламували дзвіницю сокирою. Це чула вся округа. А після цього вони говорять, що їм Бог відкрив. А Бог хіба так відкриває? Так Бог ніколи не відкриває, ні. У нас як було замок заїдав або замерзав, то ми перехрестим замок, і церква наша відкрилася. Ну сокира у нас ніколи не була.
Олександр Андрощук, парафіянин Свято-Михайлівської церкви села Поліське
Я ніколи не міг подумати, що свої люди, односельчани, з якими виріс, ходив до школи, люди, серед яких і рідня, і сусіди, таке можуть зробити. Ніколи навіть в голову не могло прийти, щоб так осквернити святиню, святе місце, намолене батьками, дідами.
