Вірні: чудо в Башуках
Громада, у якої в 2015 відібрали храм, не стала сумувати. Спочатку молилися на вулиці, потім у хатці. І Господь влаштував, що у них з'явився новий прекрасний храм.
У червні 2015 року в селі Башуки Тернопільської області у громади УПЦ відібрали храм святого Архистратига Михаїла. Приїхали бойовики «Правого сектора» у балаклаві, за сприяння місцевих «патріотів» вірян відтіснили від храму і запустили туди прихильників Київського патріархату.
«Ми з чоловіком прокинулися від того, що задзвонили дзвони. А це було дуже рано, годин п'ять, – розповідає парафіянка храму Богдана. – Ми подивилися на храм і подумали: або хтось помер, чи щось сталося. Коли дзвони дзвонять не під час літургії – це вже тривога. Або хтось помер, або щось трапилося. Я кажу чоловікові: Ігор, їдемо подивимося, що відбувається. Ми приїжджаємо, а там біля храму вже були зірвані замки, "Правий сектор" у балаклаві. Коли ми хотіли зайти в храм, вони закрили двері і нам не дозволили увійти».
Тим, хто намагався відстоювати свій храм (а це в основному літні жінки) довелося дуже складно.
«Вони мене почали терзати, рвали мене, як собаки курку, – розповідає парафіянка Галина. – Але мені було байдуже. Хтось рвав одяг на грудях, хтось ударив по голові, хтось кричав: "Спустіть її з драбини!", хтось кричав: "Не бий!"».
Прихильники в селі Київського патріархату пояснювали свої дії боротьбою «з москалями». Так вони називали своїх односельців, які все своє життя прожили в Башуках.
«Євреїв пускаємо в цю церкву, кого хочеш, а москаля не пустимо в цю церкву ні ногою! – чули на свою адресу члени УПЦ, жителі села. – Ви падло, слів немає, прийшли на нашу неньку-Україну, москалі, з війною, я кров проливав на Майдані, на фронті два поранення, і я ніколи не допущу, я тут ляжу, а московської хунти тут не буде!»
Вірянам погрожували випалити очі, вбити, в кращому випадку – вислати в Москву.
Члени громади все це слухали, але були здивовані, як можуть люди, які називають себе православними, так говорити і навіть думати.
«Люди пішли на Христа, вони пішли на Христову Церкву, – розповідає читець громади Георгій. – Коли людина свариться з людиною, це ще можна зрозуміти, але коли він приходить у храм, то вже навіть не пам'ятає, що він у святій церкві. Він може і плюнути, він може штовхнути тебе, смикнути, а може хрест зі священика зірвати».
На протистоянні біля храму кожен декларував свої цінності. Прихильники УПЦ КП (тепер ПЦУ) скандували: «Слава нації – смерть ворогам!». Віряни УПЦ на це відповідали: «Слава Богу!». «Патріотичні» башуківці не погоджувалися: «Ні, слава нації! Нація відроджується».
«Патріоти» заявляли, що незабаром всі конфесії в Україні об'єднаються, і тільки вірянам УПЦ там не буде місця: «Ви що, не в курсі справи, що у вересні ми об'єднаємося? Греко-католицька, українська автокефальна. І москалів погонимо геть! Нам москалів тут не потрібно! Москалів і яничарів. Наші українці, які прислуговують росіянам – це яничари».
Віряни УПЦ не стали продовжувати конфлікт і битися за свій храм, що належить їм за законом. Вони вирішили просто молитися.
«Ми прийшли до храму послужити, нас не пустили, сказали: «Ми не хочемо, щоб москалі служили», – каже Богдана Лабунець. – Ми тоді купили столик, взяли ікону (її моєму синові подарували, коли він вінчався), біля хреста поставили ікону Цариці Небесної і відслужили там свою першу літургію».
Так, на вулиці, православні служили близько місяця. Але незабаром у них з'явилося маленьке приміщення для молитви. Члени громади кілька років доглядали за паралізованою односельчанкою. Після неї залишився невеликий старенький будиночок. Оскільки із захопленого храму їм не дозволили взяти нічого, то на облаштування домової церкви збирали всім світом.
«Безліч ікон пожертвувані нам людьми з інших парафій, – розповідає диякон Георгій, мешканець села. – Хтось пожертвував ікону, хтось свічники, хтось семисвічник, хтось престол. І наші парафіяни скидалися і жертвували на храм певні кошти. Ось тут на аналої знаходяться ікони, і одна з них – ікона Пресвятої Богородиці, яка була привезена з Кіпру нашою прихожанкою. Ікона Спиридона Триміфунтського Чудотворця – вона була подарована владикою Сергієм Тернопільським і Кременецьким».
Незважаючи на скрутні умови, у цьому маленькому храмі відчувалася особлива благодать.
«Відчували, що хоч і служимо в хатці, але дійсно відчувається спокій, відчувається благодать, відчувається молитва, – розповідає нинішній настоятель громади протоієрей Віталій. – Небагато людей, хатка, престол – для нас це повноцінний храм. Рідко де таке є, рідко відчувається, що відслужив, і ця літургія відчувається таким духовним спокоєм, таким миром у твоїй душі».
Але на цьому громада не зупинилася. Хоч і молитовна атмосфера в їхній маленькій домовій церкві, але все ж хотілося мати повноцінний храм.
«Ми сказали: "Добре, не хочете віддавати наш храм, ми побудуємо, дайте нам землю", – розповідають парафіяни. – Вони не хотіли нам давати, але ми не здавалися. Тоді ми йшли всі вперед. І на суди ми їздили, і відсудили собі дуже хорошу ділянку, на якій красується наш храм».
У жовтні 2018 року в Башуках було закладено новий храм Української Православної Церкви.
За допомогою фонду «Фавор» були зібрані кошти на старт будівництва, а потім благодійник Андрій Біба допоміг звести повноцінний великий храм.
Члени громади брали безпосередню участь у будівництві.
«Коли йшло будівництво храму – з червня по листопад кожен день по черзі кожна родина готувала обід, вечерю, готували сніданки, тобто повністю забезпечували їжею бригаду, а їх було до 10 осіб, а деколи і більше, – розповідає настоятель. – Тому кожна сім'я прагнула приготувати найкраще. А потім чоловіки по можливості допомагали цій бригаді, яка будувала, вони були ніби допоміжними робітниками. І вони дійсно стараються, кожен – від наймолодшого до найстаршого».
І ось, 4 лютого 2020 року митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій з духовенством освятили хрести на куполах нового храму.
Дивлячись на новий храм і згадуючи свій пригнічений стан після захоплення старого, віряни сприймають те, що відбувається, як справжнє диво Боже, Його винагороду за вірність і міцність їхньої віри.
«Ви знаєте, так Господь створив чудо, що пройшло дуже мало часу, і ми вже ставимо куполи, і ставимо хрести. Особливо відчулася віра між людьми, коли відібрали храм, коли православні люди стали єдиним серцем і єдиними устами славити Бога. І ця соборність Церкви та наших парафіян у тому числі, вона відчувалася по-справжньому», – розповідають парафіяни.
Митрополит Сергій називає зведення храму для гнаної громади в Башуках дивом їхніх рук, їхніх сердець і їхньої віри:
«Люди тут настраждались, терпіли випробування віри, їм не давали молиться так, як вони споконвіку молилися, але люди вірили Богу, довіряли, сподівалися і Господь показав їм своє диво. Храм виник у наш час як? Тільки чудом Божої любові, яку Господь являє тим, хто живе любов'ю, терпить з любов'ю, не озлоблюється на тих, хто вчинив з ними несправедливо. Все вони покривають терпінням, смиренням, молитвою і ось це плід їхньої молитви і любові до Бога, Який явив чудо, храм, в якому буде жити благодать Господня, в якому буде небо на землі, а все інше Господь дасть».
Про рецепт дива від громади УПЦ, яка змирилася перед рейдерами, говорить диякон Георгій:
«Якщо ми будемо вірити в Бога і будемо вірити Богу і робити добрі справи не тільки тим, хто робить добро, а й нашим ворогам, то Господь обов'язково допоможе нам пройти земний шлях і вічне життя, разом з Господом бути в Царстві Небесному».
А підсумовує його мама, Іоанна: «Я знаю, що це істинна віра, це правильна віра, іншої віри я не визнаю і не приймаю, і не хочу».
