Парафіяни захопленого храму: Ми спасаємось любов’ю, яка є поміж наc
Віруючі УПЦ села Русивель, у яких активісти ПЦУ відняли храм, про те, що об'єднує справжню громаду.
Свято-Георгієвська церква села Русивель Гощанського району стала однєю з перших Рівненської єпархії УПЦ, що у 2019 році впала під натиском активістів Православної церкви України.
Прихильники ПЦУ, окрилені розпорядженням головного чиновника області, провели територіальні збори громади і у четвер Великого Посту, коли віряни закінчували читати канон Андрія Критського, увірвались у церкву та заволоділи релігійною спорудою.
З того часу релігійна громада УПЦ жодного недільного дня не полишала молитви. Спочатку, це була хата священика на території церкви, згодом – невеличка каплиця у сусідньому селі , яку відреставрували та привели до належного вигляду.
Як сьогодні живуть ті, кого вважають московськими сепаратистами, ті, хто готовий поступитися власним реноме та йти за Христом, попри зневагу односельців, родичів, друзів, – у матеріалі СПЖ.
До нової церкви, в якій вже майже рік лунає молитва чисельної громади УПЦ, яку позбавили власного храму, дорога неблизька – від села Русивель до села Пашуки, що на Рівненщині 3–4 кілометри нещадної бруківки. Транспорт тут рідкість, хіба гужовий ходить справно. Однак вірян УПЦ, що пройшли пекло церковної війни зі своїми односельцями, це не лякає. Кажуть, що відстань долають швидко і на одному диханні, бо летять на особливому піднесенні у спокій, у коло таких дорогих та рідних братів і сестер по вірі, по духу.
Марія Мельник, жителька села Русивель, прихожанка Свято-Параскевської церкви села Пашуки:
- Коли ми сюди прийшли, то ми стали однією великою сім’єю. Кожна жінка, що тут стоїть, хоч у мене сестри не має, – мені дійсно сестра. Я у Русивлі теж приймала участь в житті того релігійного храму, це було важче, а тут я ще встигла сказати – а дівчата знають, що я хочу. Ми набагато дружніші стали. Всі, хто ходив в Русивель, тепер перейшли сюди в Пашуки. Нас на кожної службі 40-50 чоловік. Багато діток приводять – це особливо радує. І паламарів у нас багато, і ще хочуть приєднатися.
Протоієрей Георгій Гопанчук, настоятель Свято-Георгієвської церкви села Русивель та святої Параскеви села Пашуки:
- Це громада , яка залишилась, яка відстоювала свою позицію в церковному житті, вони не знали, що буде далі. Сторона ПЦУ лякала тим, що завтра приб’ють на церкві дошку «Московська церва», що нам треба буде платити 170 тисяч податку в рік за землю і так далі. Але ми вірили, що Господь нас не залишить.
Каплицю у селі Пашуки місцеві жителі побудували 30 років тому, богослужіння тут звершували двічі на рік, на престольні свята. В основному ж споруду використовували під час відспівування померлих. Нині у цей невеличкий храм вдихнули нове життя. Цікаво, що зробити ремонт будівлі допомагали представники протестантської деномінації – жителі села, котрі за розповідями селян, надивились на безчинства громади ПЦУ у дні Великого Посту та повністю зайняли позицію вірних Української Православної Церкви.
Протоієрей Георгій Гопанчук:
- Господь нас закликав, щоб ми проповідували Слово Боже, щоб ми спасали своїм словом людей, щоб ця свята Православна Церква залишилась.
Галина Шинкарук, жителька села Пашуки, касир Свято-Параскевської церкви:
- Я з ними (активістами ПЦУ – Ред.) ні про що не сперечаюсь, нічого не доводжу. Хто хотів – перейшов, бачте скільки! І всі ми добрі, всі ми любі, всі ми православні. Ми зі всіма цілуємось, заходять усі в церкву, нехай дівчата скажуть, ми всі одна родина.
Ніла Ясковська, жителька села Русивель, прихожанка Свято-Параскевської церкви села Пашуки:
-Я поховала чоловіка свого недавно, в цій церкві. І мої діти кажуть: «Ми хочемо ходити сюди». Онук ходить в 11 клас, у нього в школі вчителі кажуть: «За ким ти пішов? За бабою? За батюшкою? А він: «У мене своя думка».
Оксана Степанюк, жителька села Русивель, прихожанка Свято-Параскевської церкви села Пашуки:
-Все має йти від душі і туди, де добро. Я відчуваю, що мені сюди хочеться, хоч там ( в церкві Русивелі – Ред.)_і ближче, але хочеться сюди.
З часу церковного конфлікту у Русивелі минув майже рік, але відгомін тих подій досі у селі відчутний. Вища каста, так називають себе прибічники ПЦУ, не вітаються до московитів – вірянами УПЦ, досі обзивають їх сепаратистами та вважають себе чистими українцями, решту – зрадниками.
Валентина Паламарчук, жителька села Русивель, прихожанка Свято-Параскевської церкви села Пашуки:
-Не хочеться бачити того поділу. Йдеш, вітаєшся, є такі, що не відказують, але я бажаю всім доброго дня, доброго здоров’я. Називають нас «московські зрадники», «сепаратисти» ми, але значення слова «сепаратисти» ми всі знаємо і на те не звертаємо уваги. Ми теж українці.
Ніла Ясковська:
-Мене бабуся змалу водила в церкву і вчила як хреститися. Так само і я , я своєї віри православної не поміняю.
Олексій Петрук, 17 років паламар у храмі святої Параскеви села Пашуки :
-Може, й не модно, але мені ця церква ближча до душі. Я тут з самого народження. В цій церкві хрестився, мене сюди водили, і я просто не розумію чому переходити, чому міняти церкву? Мода міняється, може, скоро стане модним ходити і до нас.
Щонеділі у невеличкій церкві на кладовищі села Пашуки велелюдно, кажуть, 40-50 людей ходить щоразу. На великі ж свята усіх бажаючих помолитись храм не вміщає, тоді відкривають притвор. Панує тут особливий дух. Сучасні сповідники віри Христової щирі та привітні: не злословлять і не нарікають, просто живуть, моляться і радіють.
Марія Мельник:
-Ми покинули великий корабель, коли він почав тонути і сіли в цей спасительний ковчег з отцем Георгієм і спасаємо свої душі далі. Якщо треба буде в лісі на пеньку, ми туди підемо молитися.
Андрій Колєвака, житель села Русивель, прихожанин Свято-Параскевської церкви села Пашуки:
-У нас в громаді віра в людей непохитна – оце найголовніше.
Протоієрей Георгій Гопанчук:
- Ми об’єднались, і я дякую Богові, що він нас один одному подарував, об’єднав бідою. Це велике чудо. Ми спасаємось любов’ю, яка є поміж нас...
