Чому два ігумена Афону стали розкольниками
Ігумени ще двох монастирів – Сімонопетра і Пантократор – звершили літургію з розкольниками з ПЦУ. Чи говорить це про відпадіння Святої Гори від Церкви Христової?
2 лютого 2020 року відбулося святкування першої річниці «інтронізації» глави ПЦУ Епіфанія Думенка. У заході з цієї нагоди, як і очікувалося, взяли участь представники Константинопольського патріархату і Елладської Церкви. А також, на жаль, ігумени двох монастирів Святої Гори Афон. Мова про настоятеля Сімонопетрскої обителі ігумені Єлисеї і настоятеля монастиря Пантократор ігумені Гавриїлі. Обидва співслужили Думенку під час «літургії», а отець Гавриїл навіть виголосив початковий вигук «Благословенне Царство...»
І архімандрит Гавриїл, і архімандрит Єлисей ще раніше «відзначилися» спілкуванням з українськими розкольниками. 8 лютого 2019 року представник ПЦУ, «єпископ Одеський і Балтський» Павло Юристий звершив «літургію» в монастирі Пантократор. 23 листопада 2019 року він ще раз «послужив» в Пантократорі, а трохи пізніше разом зі своїми супутниками відвідав монастир Сімонопетра, де українським розкольникам дозволили причаститися Святих Христових Таїн.
Природно, що багато афонських монахів і величезна кількість простих віруючих сприймають таке спілкування зі схизматиками з України як відступ від Церкви Христової, як відпадання у розкол.
У своє виправдання, приймаючи у себе розкольників, афонські монахи посилаються на закон гостинності, який зобов'язує дати дах і їжу паломникам. Крім того, вони пояснюють, що виявляють послух патріарху Варфоломію і змиряються перед ним. Мовляв, вони повністю йому довіряють і не можуть піти проти нього.
Разом з тим настоятелі Пантократора та Сімонапетра утримувалися від співслужіння з представниками ПЦУ. До нинішнього приїзду до Києва ні ігумен Гавриїл, ні ігумен Єлисей не служив з українськими розкольниками – принаймні, відкрито. Так, дозволяли їм «літургісати» в своїх монастирях, причащатися, але від звершення спільної Євхаристії утримувалися.
Чи тільки Євхаристія має значення?
трактувати як відступ від Церкви. Спілкування, зустрічі, прийоми, як кажуть прихильники цієї точки зору, нічого не означають. Значення має лише євхаристійне спілкування.
Подібні тези ми зустрічаємо і коли мова йде про надто тісні контакти Фанару з Ватиканом. Нам постійно підкреслюють, що заяви про необхідність єднання з католиками, присутність на молитві з ними, спільний обмін делегаціями і зустрічі глав Фанару і Ватикану – просто налагодження діалогу та застосування принципу «ікономії» (поблажливості).
У диспуті з одним з афонських ченців, ієромонахом Микитою з Пантократора, ми навіть чули такий аргумент: «Католики – також діти Бога, і вони повинні повернутися. Це може бути зроблено тільки через діалог. Вселенський патріарх несе повну відповідальність за цей діалог».
Повернення католиків, на думку прихильників Фанару, можливо саме через діалог, а не через покаяння. І дійсно, в своїх зустрічах з представниками Римсько-католицької церкви ні патріарх Варфоломій, ні хто б то не був з його оточення навіть не згадують про догматичні помилки католиків або про доктринальні розбіжності з ними. Ні, фанаріоти намагаються домовитися з папою, але не закликають його до покаяння.
І точно таку ж ситуацію ми спостерігаємо щодо ПЦУ – з ними намагаються домовитися і їх намагаються легітимізувати, але не закликають до покаяння. Спілкування, зустрічі і т.д. не мають на увазі покаяння, а обмежуються виключно обміном подарунками та «налагодженням діалогу». До чого веде така «толерантна» позиція, бачимо на прикладі глави УПЦ КП Філарета Денисенка.
До того ж, ухилення від призову до покаяння у спілкуванні з єретиками і розкольниками рано чи пізно призведе до того, що людина перестане бачити в них заблудлих грішників і вступить в спілкування не тільки на рівні «діалогу», а й на рівні Євхаристії. Як сказано у Святому Письмі, «з преподобним – преподобний будеш, а з лукавим – за лукавство його».
Позиція Священного Кіноту і лукавство фанаріотів
Довгий час ігумени Пантократора та Сімонапетра утримувалися від співслужіння з розкольниками через спільної позиції Священного Кіноту (вищого органу управління) гори Афон.
Практично з самого початку виникнення ПЦУ Кінот більшістю голосів (13 з 20) ухвалив максимально дистанціюватися від «українського питання».
28 січня 2019 року Кінот на позачерговій сесії вирішив не відправляти делегацію для участі в «інтронізації» Думенка. Насельники Святої Гори підкреслили, що не підтримуватимуть ту чи іншу сторону релігійного конфлікту в Україні і продовжать зберігати рівновагу.
Така позиція передбачала, що ніякої участі в «літургіях», що здійснюються розкольниками, представники афонських монастирів приймати не будуть. Тим більше, що афоніти висловлювали невдоволення діями Константинопольського патріархату в Україні не тільки на особистому рівні, але і відкрито – досить згадати лист 12 шанованих старців Святої Гори, в якому чітко сказано, що навіть після дарування Томосу розкольники залишилися розкольниками.
Ні патріарх Варфоломій, ні його оточення навіть не згадують про догматичні помилки католиків або про доктринальні розбіжності з ними. Ні, фанаріоти намагаються домовитися з папою, але не закликають його до покаяння. І точно таку ж ситуацію ми спостерігаємо щодо ПЦУ.
Прихильники цього листа і противники Фанару, за великим рахунком, є в кожному монастирі – і в Ксенофонті в тому числі. Саме тому на території Святої Гори не було зафіксовано жодного спільного співслужіння кого-небудь з ігуменів монастирів з представниками ПЦУ – знайшлося б занадто багато незадоволених подібною «поблажливістю».
З цієї ж причини (через незадоволених ченців) на Фанарі вирішили піти іншим шляхом – включати до складу офіційних делегацій Константинопольського патріархату в Україні афонських ченців. У «інтронізації» Думенка взяв участь ігумен монастиря Ксенофонт Олексій і два насельника Пантелеймонівського скиту, а у святкування з нагоди першої річниці цієї події включили ігуменів Гавриїла і Єлисея.
За рік ситуація змінилася, і з 20 афонських обителей настоятелі вже як мінімум 3 (Ксенофонт, Пантократор і Сімонапетра) заплямували себе співслужінням з ПЦУ.
Однак особливо підкреслимо: ніхто з них офіційно не представляв Святу Гору Афон.
На сайті ПЦУ чітко сказано, що вони – «представники монастирів Афона». У кращому випадку мова йде про монастирі Пантократор і Сімонапетра, та й то не факт. Тому що, наскільки ми знаємо, і в цих оселях є брати, які виступають проти подібних дій своїх ігуменів. Питання, чому вони досі знаходяться в стінах цих монастирів, залишимо за дужками.
А ось на Фанарі прекрасно розуміють всю тонкість і хиткість ситуації. Саме тому глава делегації Константинопольського патріархату митрополит Гальський Еммануїл, звертаючись на річниці «інтронізації» до Думенка, назвав старців Гавриїла і Єлісєя не представниками Святої Гори, а лише учасниками делегації Фанару: «Передаю вам материнську любов великої Константинопольської церкви, а також любов і повагу всієї патріаршої делегації, що складається з мого брата, митрополита Амфілохія Андрінопольского, диякона Григорія, настоятелів святих монастирів Святої Гори, настоятеля святого Сімонопетрського монастиря архімандрита Єлисея та настоятеля святого Пантократорского монастиря, архімандрита Гавриїла».
Іншими словами, ситуація на Афоні з визнанням ПЦУ все ще не повністю підконтрольна Фанару, і більшість ченців на стороні канонів і Церкви, а не політики і патріарха Варфоломія. Але фанаріоти дуже активно працюють, щоб якомога більша кількість афонітов була залучена в спільне «служіння» з розкольниками, – тоді іншим або доведеться змиритися з цим, або... покинути Святу Гору.
Що далі
Зрозуміло, що перспектива піти з Афону для багатьох ченців виглядає дуже непривабливою. І не тільки тому, що у них є зручні келії або інші блага, що дозволяють жити в прийнятних матеріальних умовах. Принаймні ті, з ким нам вдалося поспілкуватися, кажуть, що залишати Святу Гору їм не хочеться зовсім з інших міркувань.
Вони люблять Афон як уділ Богородиці, як місце, освячене Її стопами і Її постійною присутністю. У цьому місці зібрано таку велику кількість святинь і жило так багато святих, що практично кожен камінь або квітка може бути свідком або подвигу, або дива. Для багатьох ченців Афон – це особливий духовний уклад, традиції і порядок, і знайти все це в миру їм видається неможливим.
Але найголовніше, Свята Гора для них – місце безперервної молитви, пам'яті про Бога і спілкування з Христом. І деякі монахи бояться, що, пішовши з Афона у світ, вони втратять і молитву, і благодать. Тому і намагаються, наскільки можливо, бути подалі від якого б то не було участі в обговоренні «української проблеми».
Ми особисто спілкувалися з тими, хто на питання «як ви ставитеся до ПЦУ?» Відповідав або «я не беру участь в політиці», або «я утримуюся від розмов на цю тему, щоб не засуджувати патріарха Варфоломія». Але за наявною у нас інформацією, деякі афоніти вимагають, щоб факт співслужіння ігуменів монастирів з представниками ПЦУ розглянули на найближчому засіданні Священного Кіноту.
Ченці люблять Афон як уділ Богородиці, як місце, освячене Її стопами і Її постійною присутністю. Практично кожен камінь або квітка можуть бути свідком або подвигу, або дива.
Одне можна сказати точно: афонська смута, викликана легалізацією групи українських розкольників, триває і з кожним днем поглиблюється. Наші співрозмовники стверджують, що подібного невдоволення, бродіння умів і збентеження серед насельників практично всіх обителей Святої Гори не було вже протягом більш ніж ста років – з часів так званих «імяславських суперечок».
І чим закінчиться сучасна смута, спрогнозувати неможливо. Ясно тільки, що завзятість патріарха Варфоломія в його омані, небажання йти за канонами Церкви, а також відмова слухати доводи розуму ні до чого доброго не приведуть. Як у Православній Церкви взагалі, так і на Афоні зокрема.
Ну, а ченцям, судячи з усього, рано чи пізно доведеться відмовитися від позиції нейтралітету і зробити вибір – вони з розкольниками з ПЦУ і главою Фанару, або з Христом і Його Церквою. На жаль, для багатьох з них відповідь на це питання досі не очевидна.
