Зустріч в Йорданії: чи вдасться Кіпрській Церкви відсидітися осторонь
Чим загрожує дипломатичний нейтралітет архієпископа Хризостома з «українського питання».
Предстоятель Кіпрської Православної Церкви (КПЦ) архієпископ Хризостом II залишив без відповіді запрошення Патріарха Єрусалимського Феофіла III на Нараду предстоятелів в Йорданії. А недавно він називав дії патріарха Варфоломія помилковими. Чи виправдана така дипломатична еквілібристика, і чи довго вона зможе тривати?
В кінці грудня 2019 року митрополит Тернопільський і Кременецький Сергій (Генсицкий) відвідав Кіпр, де свершив з главою КПЦ Божественну літургію.
На офіційній зустрічі після цього архієпископ Хризостом заявив: «Ми чекаємо і сподіваємося, що Константинопольський патріарх зрозуміє свою помилку. Інші предстоятелі навряд чи визнають Епіфанія (Думенка, главу ПЦУ як митрополита Київського – Ред.). Хоча і мали місце спроби натиснути на Єрусалимського Патріарха, однак він не піддався».
В наш час, коли представники Константинопольського патріархату переконують всіх, що глава Фанару не може помилятися в принципі, це досить смілива заява.
Предстоятель КПЦ запевнив делегацію Тернопільської єпархії в підтримці канонічної УПЦ. Він чекає, що патріарх Варфоломій усвідомить помилку і виправить її.
Минуло вже більше півтора року, як патріарх Варфоломій на зустрічі з тодішнім Президентом України Петром Порошенком заявив, що починає процес дарування так званої автокефалії структурі, названої згодом ПЦУ. За ці півтора року Фанар не тільки не усвідомив свою помилку, але і всіма своїми діями тільки більше її посилює.
Може, хтось скаже, що півтора року – невеликий термін, але папістські амбіції Фанару, які і послужили підставою для вчинених ним в Україні дій, виникли ще 100 років тому. З тогог часу, як Константинопольський патріархат внаслідок жорстокого знищення греків на території Туреччини і обміну населенням між Грецією і Туреччиною позбувся практично всієї своєї пастви в цій країні.
За 100 років константинопольські ієрархи зробили багато помилок в різних країнах і не тільки не усвідомили їх, але ще і підвели богословське обгрунтування свого права так чинити. Єресь Константинопольського папізма зріла і розвивалася з початку XX століття. В Україні вона знайшла дуже яскраве втілення. Чого ж чекає Кіпрський архієпископ?
А 1 січня 2020 р. агентство «Ромфея» опублікувало заяву архієпископа Хризостома, що він залишив без відповіді запрошення Патріарха Єрусалимського на Всеправославну зустріч в Йорданії.
«Я вважаю розумним не відповідати. Я не вважав це серйозним вчинком. Я не розглядав це з того часу, як отримав це питання від одного мого Патріарха», – заявив архієпископ і додав, що таку Всеправославну нараду предстоятелів має право скликати «тільки Вселенський патріарх, ніхто інший».
За півтора року Фанар не тільки не усвідомив свою помилку, але і всіма своїми діями тільки більше її посилює.
А як же тоді бути з усвідомленням помилок? Адже тільки соборна думка всієї Церкви може дійсно змусити константинопольських ієрархів переглянути свої рішення щодо України і зрозуміти, що Церква не визнає Константинопольського папу так само, як вона відкинула папу римського.
Але предстоятель КПЦ чомусь відмовляється брати участь у соборному обговоренні проблеми. Більш того, стає до лав тих, хто чомусь визнає за главою Фанару виключне право скликати всеправославні зустрічі.
Звідки таке переконання? Адже жодне церковне правило не закріплює за Константинопольським патріархом цього права. Та й суто логічно, визнати, що лише одна людина в світі може скликати Всеправославний Собор або нараду, – все одно, що визнати її безгрішною. Такою, яка не може помилятися. Адже в Православ'ї всяке неправомисліє викривали і відсікали від Церкви не інакше, як Собором. А як же Собор може викрити главу Фанару в неправомислії, якщо тільки цей патріарх і може скликати Собор? І природно, ніколи не скличе його, якщо це буде загрожувати йому самому викриттям.
Позиція архієпископа Хризостома зрозуміла. Він хоче відсидітися осторонь і почекати, поки нинішня церковна криза розв'яжеться сама собою. І церковні канони якось не хочеться порушувати, але і з Константинопольським патріархатом багато що пов'язано.
Можна припустити, що таку позицію тією чи іншою мірою займають і багато інших Помісних Церков. Вона дуже зручна, оскільки ніби безконфліктна. І можливо, вона дійсно дозволить пережити нинішні непрості часи, ні з ким не сварячись.
Але є два істотні моменти.
По-перше, дії патріарха Варфоломія викликали в Україні справжнісінькі гоніння на Церкву. Їй доводиться відстоювати саме право на існування як Українській Православній Церкві. Церковні громади змушені боротися за свої храми, які вони будували, ремонтували і утримували. І в багатьох випадках це їм не вдається. Храми захоплюють, причому нерідко це відбувається з насильством і побиттям прихожан і священнослужителів.
Жодне церковне правило не закріплює за Константинопольським патріархом цього права. Визнати, що лише одна людина в світі може скликати Всеправославний Собор або нараду, - все одно, що визнати її безгрішною.
Зараз гонінням піддаються громади Сербської Православної Церкви в Чорногорії. Хоча патріарх Варфоломій заявив, що не збирається давати чорногорським розкольникам автокефалію, але ж і щодо розкольників українських він раніше говорив те ж саме. І навряд чи влада Чорногорії зважилися б почати ці гоніння, якби їх не надихнув приклад України. Це означає, що і патріарх Варфоломій, і всі, хто прямо або за замовчуванням визнає за ним право так діяти, стають на бік гонителів Церкви.
По-друге, залишатися в стороні від нинішнього конфлікту в Православ'ї і робити дипломатичні реверанси в ту і іншу сторону можна буде від сили ще пару років. На горизонті вже 2025 рік, а з ним і кругла дата – 1 700 років I Вселенського Собору. А останні висловлювання як папи Франциска, так і патріарха Варфоломія не залишають сумнівів в тому, куди глава Фанару веде своїх прихильників.
Наприклад, в грудні 2019 р. апостольський нунцій в Росії архієпископ Челестино Мільоре на питання про можливість проведення Вселенського Собору відповів позитивно: «Сподіваємося, що Вселенський Собор відбудеться, але хтось повинен його скликати. Це повинен бути один чоловік, який його скличе».
Можливо, цією однією людиною буде римський папа. А можливо, що і патріарх Варфоломій. Адже місто Нікея, у якому пройшов I Вселенський Собор, розташовано на території сьогоднішньої Туреччини і називається Ізнік.
Чи не звідси всі твердження, що Всеправославні Собори може скликати лише Константинопольський патріарх? Багато заяв як перших осіб Ватикану і Фанару, так і людей з їх оточення кажуть, що в тому чи іншому вигляді все ж готують якусь унію.
Через пару років, якщо не раніше, всім Православним Церквам, а можливо, і кожному архієрею всередині Помісних Церков доведеться робити вибір: залишитися в Православ'ї або з'єднатися під «мудрим» керівництвом Константинопольського патріарха з латинянами. Тоді відсидітися осторонь вже точно не вийде.
