Чи гряде розкол у Кіпрській Церкві

Предстоятель Кіпрської Православної Церкви (КПЦ) архієпископ Хризостом II засудив позицію Патріарха Кирила і звинуватив трьох архієреїв своєї Церкви в порушенні рішень Синоду. У відповідь вони опублікували звернення з роз'ясненням своєї позиції. Поділ, який приніс Константинопольський патріархат в Україну, в Грецію, Олександрійську Церкву і на Святу Гору Афон, тепер поширюється і на Кіпр. Насіння цього поділу від Фанару впали там на підготовлений грунт. Подивімося, чому.

Церква Кіпру – одна з найдавніших. Її заснував святий апостол Варнава в 47 р. З часом, коли почали зароджуватися прообрази нинішніх Помісних Церков, вона стала єпархією Антіохійської Церкви. III Вселенський Собор в Ефесі визнав Кіпрську Церкву автокефальною.

Починаючи з VII століття острів Кіпр, а разом з ним і Кіпрська Церква переживали багатовікову окупацію іновірних й інославних. Спочатку це були араби, потім хрестоносці, венеціанці, турки-османи, англійці.

Повної та остаточної політичної незалежності Кіпр домігся лише в 1960 р. Острів проголосили республікою, першим президентом якої став Предстоятель Кіпрської Церкви архієпископ Макарій III (Макаріос).

Однак кіпріоти недовго насолоджувалися свободою. У 1974 р. турецькі війська окупували 35% території острова, на яких проголосили турецьку республіку Північного Кіпру. Християнське населення майже в повному складі було змушене переселитися на грецьку частину острова. На окупованій території залишилися 514 храмів і монастирів, більшість яких зруйнували або перетворили на мечеті.

У 2004 р. Республіка Кіпр вступила до Євросоюзу, що, на думку нинішнього предстоятеля КПЦ архієпископа Хризостома II, було величезною помилкою, бо призвело до фактичної втрати Кіпром політичного суверенітету. А зі вступом Кіпру в 2008 р. в єврозону він почав стрімко втрачати фінансовий суверенітет, що вилилося у фінансову кризу 2013 р.

Однак повернемося власне до церковної історії. Після смерті архієпископа-президента Макарія III в 1977 р. церковну і світську владу розмежували. Керівником держави став Спірос Кіпріану, а архієпископом Кіпрським обрали Хризостома I (Арістодіму).

Якщо турботами архієпископа Макарія III Кіпр отримав довгоочікувану незалежність, то працями архієпископа Хризостома I Кіпрська Церква досягла розквіту. Він побудував заново й відновив із руїн велику кількість храмів і монастирів. Запросив з Афона безліч ченців в священному сані для служіння в кіпрських парафіях і монастирях. Багато зробив для розширення Церкви й зміцнення її становища в суспільстві.

У 1996 р. здоров'я архієпископа Хризостома I, якому на той час було 69 років, почало погіршуватися внаслідок хвороби Альцгеймера. А в 2000 р. він впав і отримав важку травму голови, від якої не зміг оговтатися до кінця своїх днів. У 2002 р. лікарі офіційно визнали його нездатним виконувати обов'язки предстоятеля КПЦ.

Керівництво Церквою практично перейшло Синоду, члени якого часто не могли прийти до згоди один з одним. Церкву почали стрясати скандали. У ЗМІ стали з'являтися публікації зі звинуваченнями ієрархів в економічних зловживаннях і моральній нечистоплотності. Членів Синоду відкрито звинувачували в боротьбі за владу. І хоча більшу частину цих звинувачень так і не довели в церковних судах, це завдало значної шкоди авторитету Церкви в очах кіпріотів.

У 2002 р., відразу після медичного висновку про нездатність архієпископа Хризостома I керувати Церквою, єпископ Никифор Кіккський на засіданні Священного Синоду запропонував обрати нового Предстоятеля. І хоча ця пропозиція відповідала статуту КПЦ, Синод відхилив його, відклав вибори і призначив намісником першого по хіротонії архієрея КПЦ, архієпископа Хризостома Пафоського (майбутнього Предстоятеля).

Членів Синоду відкрито звинувачували в боротьбі за владу. І хоча більшу частину цих звинувачень так і не довели в церковних судах, це завдало значної шкоди авторитету Церкви в очах кіпріотів.

Згодом вибори відкладали ще кілька разів під різними приводами. Члени Синоду таким чином перешкоджали обранню кандидата, який користувався на той час більшою популярністю. Найавторитетнішими архієреями в той час були Никифор Кіккський, Афанасій Лімасольський і Неофіт Морфський. Всі вони, а також митрополит Тамасоський Ісая активно виступають сьогодні на підтримку Української Православної Церкви й Митрополита Онуфрія.

Кілька днів тому митрополит Неофіт Морфський заявив: «Для канонічної Церкви є тільки один канонічний митрополит. Кіпрська Церква і я, як митрополит Морфу, визнаємо Онуфрія в якості канонічного Митрополита Київського». Він підтримав ідею проведення Всеправославного Собору для вирішення «українського питання».

У 2005 р. Священний Синод КПЦ проголосував проти виборів нового предстоятеля при житті архієпископа Хризостома I. Однак необхідність виборів ставала все більш очевидною. Кілька архієреїв звернулися до Константинопольського патріархату за допомогою.

У 2006 р. в швейцарській резиденції патріарха Варфоломія в Шамбезі під його ж головуванням відбувся Собор, в якому брали участь глави і представники Константинопольської, Олександрійської, Антіохійської і Єрусалимської Церков і кіпрські архієреї. Цей Собор відправив архієпископа Хризостома I на спокій (помер в 2007 р.) і визнав місце предстоятеля КПЦ вакантним. Проти такого рішення проголосували шість із дев'яти кіпрських архієреїв, проте вибори все ж призначили. І це була їхня перша дивина.

Самі вибори предстоятеля КПЦ в той час були досить складними. Статут вимагав, щоб на першому етапі голосування всі громадяни Кіпру православного сповідання обирали 1 400 спеціальних делегатів. На другому етапі ці спеціальні делегати обирали 100 генеральних делегатів. На третьому до них додавався ще 31 представник вищого духовенства КПЦ, які голосували за кандидатуру предстоятеля.

При проведенні виборів виявилася друга дивина.

На першому етапі переваги спеціальних делегатів розподілилися наступним чином: митрополит Афанасій Лімасольський – 641, єпископ Никифор Кіккський – 615, митрополит Хризостом Пафоський – лише 125 голосів.

На другому етапі ця пропорція приблизно збереглася: митрополит Афанасій Лімасольський – 45 голосів генеральних делегатів із 100, єпископ Никифор Кіккський – 46, митрополит Хризостом Пафоський – 9.

А ось при голосуванні у фінальному турі, в який вийшли два кандидати, все різко змінилося: митрополит Хризостом Пафоський отримав 73 голоси, а митрополит Афанасій Лімасольський – 57 (дані «Православної Енциклопедії»).

Таким чином, митрополит Хризостом Пафоський став архієпископом Хризостомом II, Предстоятелем КПЦ.

 

Церковна політика при архієпископі Хризостомі II має яскраво виражені риси.

По-перше, це значне збільшення числа єпархій і, відповідно, архієреїв.

По-друге, це впорядкування адміністративного управління Церквою, її фінансової та економічної діяльності. Зниження зарплат духовенства і церковних працівників у зв'язку з кіпрською фінансовою кризою.

По-третє, це досить різкі політичні заяви. Архієпископ Хризостом II виступає проти будь-яких поступок туркам-кіпріотам, називає вступ у Євросоюз історичною помилкою, а в 2013 р., в розпал фінансової кризи, заявив, що КПЦ готова передати державі церковну власність, щоб подолати її негативні наслідки.

По-четверте, значно зросла активність контактів із Ватиканом. На запрошення архієпископа Хризостома II в 2010 р. відбувся перший офіційний візит на Кіпр папи римського Бенедикта XVI, що викликало значні протести вірян. Хризостом II неодноразово відвідував Ватикан, де зустрічався з понтифіком.

Аж до останнього часу архієпископ послідовно і твердо підтримував УПЦ і висловлювався проти втручання світської влади в Україні та Естонії у церковні справи.

У 2008 р. він заявив: «Коли політична влада втручається у справи церковні, вона часто руйнує, а не творить, бо мало в сучасному світі політиків, які своє життя узгоджують із моральними духовними цінностями. <…> Нас дуже засмучує така ситуація. Ми не згодні з подібними діями. Священні канони повинні стояти на першому місці в Церкві і їх треба неухильно дотримуватися. Ми покликані творити, а не руйнувати єдність».

У тому ж році він відмовився від запрошення тодішнього Президента України Віктора Ющенка взяти участі у святкуванні 1020-річчя Хрещення Русі через можливі провокації з боку розкольників.

Разом з тим він робив заяви з приводу зростаючого впливу Руської Православної Церкви в загальноправославному світі і стверджував, що п'яте місце в диптихах Помісних Церков повинна займати не РПЦ, а Кіпрська Церква.

Аж до останнього часу архієпископ послідовно і твердо підтримував УПЦ і висловлювався проти втручання світської влади в Україні та Естонії у церковні справи.

І ось 16 грудня 2019 р. архієпископ Хризостом II дав велике інтерв'ю, в якому різко засудив Патріарха Московського Кирила за розрив євхаристійного спілкування з Константинопольським і Олександрійським патріархатами і з Елладською Церквою: «Ми припиняємо поминати тих, хто відступає від православної віри, і я питаю тебе: "Чи є Вселенський патріарх, архієпископ Афінський і патріарх Олександрійський єретиками, щоб ти перестав поминати їх?" Ти можеш висловити протест, сказавши, що вони не повинні були так робити. Не погодитися з ними, сказати, що вони неправі. Це ти можеш сказати. Але розривати спілкування? Не послужити? Ми тільки з єретиками не служимо. Твої дії просто неприйнятні».

Тут архієпископ Хризостом неправий. Як випускнику богословського факультету Афінського університету йому має бути відомо, що церковні канони забороняють молитися не тільки з єретиками, але і з будь-якою особою, відлученою від Церкви. 10-е Апостольське правило говорить: «Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було в домі: такий нехай буде відлучений».

Про те, що мова йде саме про відлучених, а не тільки єретиків, говорять відомі тлумачі канонів.

Каноніст XII століття Антіохійський Патріарх Феодор Вальсамон у тлумаченні цього правила говорить: «Отже, хто молився з відлученим, де б і коли б не було, повинен бути відлучений. Це написано для тих, які кажуть, що відлучений вигнаний із Церкви і що, отже, якщо хто-небудь разом із ним буде співати в будинку або на полі, то не буде винен. Бо чи в церкві молитися разом з відлученим, чи поза нею, все одно».

Аналогічну думку висловлює авторитетне каноніст XX століття єпископ Никодим (Мілаш): «Сам Іісус Христос поклав початок відлучення від Своєї Церкви, сказавши: "коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник!" (Мф. 18, 17), тобто іншими словами, нехай буде відлучений від Церкви. Згодом апостоли детально роз'яснювали це у своїх посланнях, а також застосовували і на ділі (1 Кор. 5, 5; 1 Тим. 1, 20; 2 Тим. 3, 5; Тит. 3, 10; 2 Сол. 3, 6; 2 Ін. 10 і 11). Таким чином, правило строго висловлює думку св. Писання, забороняючи молитися з відлученим від церковного спілкування не тільки в церкві, коли буває спільна для всіх вірних молитва, але навіть і вдома наодинці з відлученим від Церкви».

Тобто фактично архієпископ Хризостом звинувачує Предстоятеля РПЦ в тому, що той виконує це апостольське правило.

Більш того, звинувачує Патріарха Кирила у тому, що той зовсім не робив і не заявляв, а саме – в претензії на першість у всій Православній Церкві: «Все йде до розколу. А розкол – найбільший гріх. Не розумію, він (Патріарх Кирил – Ред.) хоче бути першим. А я йому сказав, що першим йому не бути: "17 минулих століть закріпили перше місце у православному світі за Константинополем. Все, крапка. Не обманюйся. Зрозумій це". Але його егоїзм не дає йому це зробити».

Однак немає жодного висловлювання ані Патріарха Кирила, ні кого-небудь з його попередників, яке можна було б трактувати як претензію на першість. Дуже дивно чути в устах Предстоятеля Помісної Церкви подібну неправду.

Але гнітить у словах архієпископа те, що він демонструє досконале нерозуміння ситуації. Він вважає, що нинішня криза в Православній Церкві викликана суперництвом між Москвою й Фанаром за першість: «На Синоді я сказав, що ми не будемо займати позицію не на користь Москви, ні на користь Константинополя. Я хочу, щоб ми залишалися нейтральними, щоб мати можливість допомогти. Їм обом потрібна допомога. Вони егоїсти й навряд чи зможуть самі помиритися. <...> Тому я всім клірикам сказав не виступати з заявами. Сидіть спокійно, тому що заяви, які стосуються Церкви, яка безсмертна, в разі їх помилковості залишаться назавжди. <...> Даремно виступали й митрополит Кіккський, і митрополит Тамасоський, і митрополит Лімасольський. Брати, ну сидіть смирно. Раз Синод прийняв рішення, поважайте його».

Фактично архієпископ Хризостом звинувачує Предстоятеля РПЦ в тому, що той виконує це 10-те Апостольське правило.

Але ж вибір між Москвою й Фанаром – це абсолютно помилковий вибір, нав'язаний патріархом Варфоломієм. Адже річ зовсім в іншому.

РПЦ зовсім не претендує ні на першість, ні навіть на одноосібне право врегулювання українського церковного конфлікту. РПЦ заявляє, що тільки Собор всіх Церков може вирішити цей конфлікт.

Фанар же заявляє, що не тільки цей конфлікт, але й взагалі всі важливі питання в Церкві буде вирішувати тільки він, Константинопольський патріархат, а всі інші повинні підкорятися його волі. І це вже не що інше, як справжнісінька еклесіологічна єресь. Бо як може залишатися православним той, хто не згоден, що Господь Іісус Христос є глава Церкви і на землі, і на небі?

Архієпископ Хризостом звинувачує своїх архієреїв, що вони нібито займають «промосковську» позицію. І абсолютно марно. Ці архієреї якраз і не приймають той помилковий вибір, який, судячи з усього, прийняв архієпископ: Москва або Константинополь. У позиції опальних кіпрських архієреїв немає нічого «промосковського». Вони ставлять прості й правильні запитання:

• Чому автокефалію дарували розкольникам?
• Чому визнали їх хіротонії, яких немає насправді?
• Чому митрополит Константський Василь (Караянніс) брав участь у спільному богослужінні з представником ПЦУ Євстратієм Зорею 30 листопада 2019 р.? Чи не є це порушенням того самого «нейтралітету», про який говорив архієпископ Хризостом?
• Можна бути нейтральним по відношенню до Фанару або до Москви, але як можна бути нейтральним по відношенню до священних канонів Церкви?

Митрополити КПЦ – Лімасольський Афанасій, Кіккський Никифор і Тамасоський Ісая – відповіли на звинувачення предстоятеля і докладно пояснили свою позицію. У ній немає ніяких симпатій до РПЦ, тільки бажання відстояти чистоту канонічного устрою Церкви.

Що буде далі? Чи накладуть на цих архієреїв заборону і чи визнає Кіпрська Церква ПЦУ – покаже час. Однак враховуючи, яка запекла боротьба була при виборах нинішнього предстоятеля КПЦ, можна зробити висновок, що і нинішнє протистояння у Кіпрській Церкві, спровоковане діями патріарха Варфоломія по Україні, загрожує вилитися в щось дуже нехороше.

І єдине, що може зупинити подібний розвиток подій, – проведення Всеправославного Собору якомога швидше. Якщо упустити час, цьому Собору доведеться лікувати вже не тільки український розкол, але й багато інших, в тому числі, можливо, й на Кіпрі.