Між Фанаром і Москвою: помилковий вибір Кіпрської Православної Церкви
Яку величезну помилку допустив архієпископ Хризостом II, потрапивши в пастку патріарха Варфоломія.
3 листопада 2019 р. грецьке видання «Ромфея» передало слова Предстоятеля Кіпрської Православної Церкви архієпископа Нової Юстиніани і всього Кіпру Хризостома II про те, що ієрархи цієї Помісної Церкви не згодні ні з Фанаром, ані з Москвою. У чому хибність і небезпека такої позиції, і яку кричущу помилку допускають кіпріоти?
Ми назвали статтю «Помилковий вибір...», хоча Кіпрська Церква ще не зробила ніякого вибору. Навпаки, вона заявила, що не підтримує ні Москву, ні Фанар, тобто залишається ніби над сутичкою, позиціонує себе як нейтральну у даному питанні, а значить, і зберігає за собою право виступати посередником для врегулювання ситуації.
Але Архієпископ Хризостом, мабуть, попався в пастку, яку розставив усім Помісним Церквам патріарх Варфоломій. Як вже писав СПЖ, той намагається нав'язати всім помилковий вибір: Москва чи Фанар, Константинополь чи Руська Православна Церква. Глава Константинопольської Церкви говорить всім: ви за «Вселенський» престол, дійсний майже 2 000 років і згадуваний у рішеннях Вселенських Соборів, чи за РПЦ, що виникла 1 000 років тому й майже півтисячоліття існувала в якості 66-ї митрополії Константинопольського патріархату? Така постановка питання вже припускає відповідь.
Кжучи, що не підтримує ні Москву, ні Фанар, Предстоятель Кіпрської Церкви показує, що прийняв цей помилковий вибір: або-або.
А насправді вибір зовсім в іншому: ми віруємо в «єдину Святу, Соборну і Апостольську Церкву» чи Церкву з Фанаром на чолі? І РПЦ тут ні при чому. Просто в силу своєї численності й авторитету в православному світі, який вона має в тому числі і завдяки подвигу сповідання багатьох тисяч архієреїв, священиків і мирян, які постраждали за віру в XX столітті, РПЦ може голосно підняти свій голос проти беззаконних домагань Фанару на верховенство.
Патріарх Варфоломій розставив пастку для всіх Помісних Церков: він намагається всім нав'язати помилковий вибір – Москва або Фанар.
РПЦ не заявляє, що вона, а не Константинополь, повинна користуватися привілеями першості в Православ'ї. РПЦ навіть не наполягає, що тільки вона має право вирішувати «українське питання». Навпаки, РПЦ завжди заявляла, що його, як і багато інших питань в Православ'ї, необхідно вирішувати соборно всіма Помісними Церквами.
Ще в 2008 р. Архієрейський Собор РПЦ прийняв ухвалу «Про єдність Церкви», в якій закликав Константинопольську Церкву «надалі до загальноправославного розгляду перерахованих нововведень проявляти обачність і утримуватися від кроків, які можуть підірвати православну єдність. Особливо це відноситься до спроб перегляду канонічних меж Помісних Православних Церков».
Після відверто несправедливих рішень Фанару по Україні від 11.10.2018 р., в яких він оголосив УПЦ разом із розкольницькими УПЦ КП і УАПЦ своєю власністю, визнав розкольників і оголосив про автокефалію, Священний Синод РПЦ ухвалив заяву від 15.10.2018 р.: «Закликаємо предстоятелів і Священні Синоди Помісних Православних Церков до належної оцінки вищезазначених антиканонічних діянь Константинопольського патріархату і спільного пошуку шляхів виходу з важкої кризи, яка роздирає тіло Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви».
Після визнання ПЦУ з боку Елладської Церкви Священний Синод РПЦ 17.10.2019 р. прийняв заяву, в якій теж згадав про заклики до соборного вирішення «українського питання»: «9 жовтня 2019 року – за кілька днів до згаданого позачергового Собору ієрархії Елладської Церкви – Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звернувся до блаженнішого архієпископа Афінського і всієї Еллади Ієроніма з братнім посланням, що містив заклик утриматися від односторонніх дій і не приймати поспішних рішень доти, поки Дух Святий не збере предстоятелів всіх Святих Божих Церков і не умудрить їх спільно від імені всієї Святої Соборної і Апостольської Церкви знайти рішення, яке всіх влаштує і послужить подоланню нинішньої кризи».
У цьому ж дусі витримані й заяви УПЦ. Ось, наприклад, цитата з постанови Собору єпископів УПЦ від 13.10.2018 р.: «Собор єпископів закликає Константинопольський патріархат до діалогу з Українською Православною Церквою з братньою участю всіх Помісних Православних Церков із метою соборного рішення цієї проблеми».
Та й практично всі інші Помісні Церкви прямо або побічно закликають до соборного вирішення «українського питання».
Ось, наприклад, заява Предстоятеля Православної Церкви Чеських Земель і Словаччини митрополита Ростислава від 12.10.2018 р.: «Оскільки Православна Церква ґрунтується на принципі соборності, ми твердо переконані, що будь-які конфліктні ситуації і спірні питання, що загрожують єдності Православ'я, будуть вирішені соборно, в суворій відповідності до загальноприйнятих церковних традицій і священних канонів».
А ось слова Патріарха Антіохійського Іоанна Х від 14.10.2018 р.: «Яка необхідність саме зараз дискутувати з питань автономій або автокефалій, коли нам найбільше потрібна повна і тверда єдність всіх православних християн? Немає жодних сумнівів, що Православна Церква має розглянути свої проблеми на загальному Соборі, де були б зібрані предстоятелі всіх Помісних Церков».
Подібні заклики регулярно звучать із вуст ієрархів Помісних Церков або містяться в постановах їхніх Синодів.
Практично всі інші Помісні Церкви прямо або побічно закликають до соборного вирішення «українського питання».
Ні Помісні Церкви, ні сама РПЦ не заявляють, що тільки Москва може вирішувати питання по Україні. Лише про те, що це може робити Собор усіх Церков.
Тому вибір потрібно здійснювати не між Москвою й Фанаром, а між Фанаром і Собором усієї Церкви.
Заява Елладської Церкви про визнання ПЦУ не залишає жодних сумнівів у тому, що греки відкинули Собор і визнали верховенство Константинополя. Нехай поки не в усьому, але з «українського питання» – точно. Ось цитата: «немає жодних перешкод до визнання Автокефальної Церкви України та повного прийняття та підтримки Вселенського Патріархату з боку Елладської Церкви. <…> Архієрейський Собор вирішив ратифікувати рішенням Священного Синоду і пропозицію блаженнішого архієпископа Афінського і всієї Еллади Ієроніма, а саме: визнати канонічне право Вселенської патріархії дарувати автокефалію».
Ніякого навіть натяку на можливість вирішення «українського питання» соборно – тільки Константинополь.
До речі, елладські ієрархи, які протестують проти визнання ПЦУ, також закликають вирішити питання соборно і навіть розсилають по Помісних Церквах офіційні листи із закликом зібрати такий Собор.
А про те, що Фанар позиціонує себе саме як главу православного світу вже говорили багато разів і патріарх Варфоломій, і фанарські ієрархи, і богослови.
З раннього: «Якщо ми будемо говорити про джерело першості, то таким джерелом є сама особистість архієпископа Константинополя, який як єпископ є першим "серед рівних", але як архієпископ Константинополя і, відповідно, Вселенський патріарх є перший без рівних (primus sine paribus)», – митрополит Елпідофор (Ламбриніадіс).
З останнього: «Згідно з цією адміністративною структурою, Вселенський патріархат займав перше місце й тому мав багато привілеїв і прав. <…> Ті, хто виступає проти Фанару, – неосвічені люди», – патріарх Варфоломій.
Небезпека позиції Предстоятеля Кіпрської Церкви в тому, що він, мабуть, приймає нав'язану Фанаром дилему й погоджується, що в даній ситуації вибір, який повинні зробити Помісні Церкви, – це вибір між Фанаром і Москвою.
«Ті, хто виступає проти Фанару, – неосвічені люди», – патріарх Варфоломій.
Так, Архієпископ Хризостом II каже, що не хоче робити такий вибір, але він бере саму концепцію: Фанар або Москва. І цілком можливо, що співробітники Держдепартаменту США, які проводять величезну, скажімо так, дипломатичну роботу з Помісними Церквами з приводу визнання ПЦУ, врешті-решт змусять кіпріотів зробити вибір.
Хоча дилема зовсім в іншому: Фанар або соборність. А прийнявши помилкову дилему, Кіпрська Церква ризикує прийняти неправильне рішення.
Пам'ятаєте, який помилковий вибір пропонували Христу? «І вони слідкували за Ним, і підіслали підглядачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й владі намісника. І вони запитали Його та сказали: Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обличчя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?» (Лк. 20, 20-22).
Тепер кілька слів про кричущу помилку Предстоятеля Кіпрської Церкви.
Він, як, втім, і Архієрейський Собор Елладської Церкви, який визнав ПЦУ, ні слова не говорить про УПЦ. Із заяви Архієпископа Хризостома II можна зрозуміти ситуацію так, що Москва і Константинополь борються за першість, і цей конфлікт потрібно якось врегулювати. Але чому він не говорить про УПЦ? Хоча за логікою речей, в будь-якій заяві щодо ситуації в Україні її потрібно згадувати: це єдина канонічна Церква в Україні, яку завжди визнавали всі Помісні Церкви.
Константинопольський патріархат зараз робить вигляд, що її не існує зовсім. Нещодавно така ж сліпота вразила й Елладську Церкву. Не помічати більш ніж 12 000 громад (для порівняння, у Кіпрської Церкви їх 500), 100 архієреїв, 260 монастирів (у Кіпрській – 40), майже 5 000 ченців?
За логікою речей, у будь-якій заяві щодо ситуації в Україні потрібно згадувати УПЦ: це єдина канонічна Церква в Україні, яку завжди визнавали всі Помісні Церкви.
Чому Архієпископ Хризостом II говорить про вибір між Фанаром і Москвою? Чому він не говорить про вибір між ПЦУ й УПЦ? Між розкольниками, які з допомогою спортивних молодих людей із націоналістичних організацій захоплюють православні храми, зрізають замки, б'ють парафіян, виганяють священиків з їхніх осель і творять інші беззаконня, і православними, які не відповідають злом за зло, йдуть молитися в різні непристосовані приміщення, а то й просто під навіси, прощають своїх кривдників і моляться за них.
Чому не говорить про вибір між Епіфанієм Думенком, який відкрито заявляє про майбутнє єднання з греко-католиками, і Блаженнішим Онуфрієм, який закликає зберігати заповідану святими отцями чистоту Православ'я, не боячись ніяких загроз?
Саме Українська Православна Церква зараз перебуває на передньому краю боротьби за Православ'я. За те, щоб не допустити появи в Церкві нового папи в особі Константинопольського патріарха. За те, щоб унеможливити унію з латинянами в Україні, про яку говорять і фанаріоти, і представники греко-католиків. Саме Українська Православна Церква зараз несе на собі всі тяготи цієї боротьби. І виносити її за дужки, не згадувати про неї в контексті нинішньої ситуації в Православ'ї – величезна помилка.
