Рандеву в Ватикані: чи випадкова зустріч Шевчука й патріарха Варфоломія

16 вересня 2019 року православних розбурхала новина про зустріч у Ватикані глави Української греко-католицької Церкви Святослава Шевчука з Константинопольським патріархом Варфоломієм. Новина тим більш несподівана, що, починаючи з заснування ПЦУ, і Єпіфаній Думенко, і Святослав Шевчук зробили цілий ряд неоднозначних заяв, які багато хто поспішив назвати початком об'єднавчого процесу, іншими словами – утворенням нової унії.

Константинопольська Церква, яка, згідно з Томосом ПЦУ, має право контролювати «вирішення важливих питань церковного, догматичного і канонічного порядку», не може не знати про такі процеси, тому зустріч глав Фанару і УГКЦ повинна була розставити у цих інсинуаціях всі крапки над «і»: або сказати своє тверде «ні», або підтвердити подібні наміри. Про що ж говорить дана зустріч, ми і розберемо в статті.

«Відновлення спілкування між Римом і Константинополем як головна мета молитви»

29 червня 2019 року делегація Константинопольського патріархату прибула до Риму для того, щоб взяти участь у святкуванні дня пам'яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Приймаючи у себе делегатів, Папа Римський сказав: «Як Єпископ Риму я хотів би ще раз підкреслити, що для нас, католиків, мета діалогу полягає в повній єдності в дозволених відмінностях, а не уніфікуюче вирівнювання, ні тим більше поглинання».

У свою чергу глава Константинопольської делегації, архієпископ Тельміський Іов (Геча), який вважається на Фанарі головним експертом по Україні, завірив папу в тому, що Константинопольський патріархат теж прагне до возз'єднання з Римом: «Відновлення (євхаристійного – Ред.) спілкування між нашими Церквами залишається нашою щирою надією, головним об'єктом наших молитов і метою діалогу істини, встановленого між нашими Церквами».

У відповідь на це Папа Римський в якості підтвердження своєї позиції подарував фанаріотам частинку мощей святого апостола Петра. Архієпископ Іов назвав цей дар «пророчим знаком єдності Риму й Константинополя», а сам папа в листі до патріарха Варфоломія підкреслив, що для повної і остаточної єдності католиків і православних треба діяти більш рішуче.

Ведучий богослов Фанару, митрополит Іоанн (Зізіулас) ще в 2014 році заявив, що «бачить підстави для “швидкого прогресу” на шляху до досягнення повної християнської єдності при папі Франциску».

А на 2025 рік в Єрусалимі намічене спільне святкування Римом і Константинополем 17-вікового ювілею Першого Вселенського Собору. Ще в 2014 році патріарх Варфоломій в інтерв'ю AsiaNews заявив, що зустріч 2025 року, який би не був її формат, повинна позначити горизонт у нинішніх православно-католицьких відносинах.

ПЦУ і УГКЦ – шлях до єдності?

Останнім часом істотно посилилися розмови про те, що ПЦУ і УГКЦ треба об'єднувати. Кілька днів тому колишній Президент України Петро Порошенко під час святкування 50-річчя з дня відкриття собору святої Софії в Римі, який був побудований уніатом Йосипом Сліпим, відверто заявив, що «дуже важливо об'єднати дві наші Церкви». Для самого Порошенка питання, мабуть, вже давно вирішене, бо він абсолютно спокійно «причащається» і в ПЦУ, і в УГКЦ. Саме тому він сподівається, що Думенко і Шевчук – «ці два мудрих ієрархи, яких нам дав Господь», – зможуть домовитися.

Слова Порошенка, творця ПЦУ і прихильника УГКЦ, – не порожній звук, тому що з самого початку існування ПЦУ стали з'являтися ознаки того, що голови цих двох релігійних структур стрімко рухаються назустріч об'єднанню.

Відразу після «об'єднавчого Собору» Епіфаній заявив, що розробив дорожню карту щодо розвитку співпраці з УГКЦ.

У відповідь Шевчук заявив, що бачить перспективу євхаристійного єднання з ПЦУ: «Це хороша радісна перспектива. Тому що весь християнський світ, зокрема католицька і православна спільноти, шукають шляхи до єдності. На вселенському рівні відбувається діалог, щоб цю єдність відновити. Перш за все, мова йде про євхаристійне співпричастя».

Тоді ж Святослав Шевчук заявив, що єдність з ПЦУ можлива тільки за умови єднання з Римом: «Відновлення локальної єдності між УГКЦ і Помісними Православними Церквами можливе лише за умови відновлення вселенської єдності між ними і Єпископом "Старого" Риму».

10 січня 2019 року глава УГКЦ заявив, що вважає реальною перспективу відновлення єдиної Київської Церкви: «Сьогодні потрібно докласти всіх зусиль, щоб не тільки подолати розділення всередині українського православ'я, але також і серйозно богословствувати, молитися, працювати для того, щоб відновити первісну єдність Київської церкви в її православній і католицькій гілках. І якраз УГКЦ несе містичну церковну пам'ять нерозділеного християнства першого тисячоліття».

11 січня єпископ УГКЦ Борис Гудзяк підтримав свого главу в позиції єднання з ПЦУ: «Господь у своїх пасіонарних словах перед пристрастями дає однозначну пораду: "Будьте єдині". Ми – християни, ми повинні бути разом, і це погано, що ми звикли до того, що ми розділені. На практиці – це реальна річ, це не теорія».

Екзарх Фанару, архієпископ Памфілійський Данило в інтерв'ю ВВС заявив практично те ж саме: «Я впевнений, що це цілком можливо. Ще їхні духовні отці-попередники, а саме: владика Андрей Шептицький, Йосип Сліпий та інші ієрархи, неодноразово говорили, що коли Православна Церква України буде мати свою самоідентичність, греко-католики повинні будуть знайти шлях до єдності з Церквою».

15 лютого 2019 року голова Комісії УГКЦ зі сприяння єдності християн Ігор Шабан заявив, що відновлення локальної єдності між УГКЦ і Помісними Православними Церквами можливе «лише за умови відновлення вселенської єдності між ними і Єпископом "Старого" Риму». За словами Шабана, усвідомлення Константинополем важливості служіння Протоса заради єдності Церкви дає можливості спільного служіння за одним престолом.

Абсолютно ідентичні тези говорить і Епіфаній. Перебуваючи у Львові 12 вересня, він заявив, що «ключ до об'єднання ПЦУ й УГКЦ лежить у Римі й Константинополі». 

Про що говорили Шевчук і патріарх Варфоломій

Святослав Шевчук заявив наступне: «З наданням автокефалії екуменічний діалог з Православною Церквою України підніметься на більш високий рівень. Саме з цього моменту проголошення автокефалії для ПЦУ головним співрозмовником в екуменічному діалозі для УГКЦ стане вже не Руська Православна Церква, а помісна Православна Церква в Україні».

Особливо цікаво, що Шевчук запропонував главі Фанару створити змішану комісію Православної Церкви і Східних Католицьких Церков, «щоб дати новий поштовх в екуменічному діалозі».

З боку патріарха Варфоломія, як повідомляє прес-служба УГКЦ, була лише висока оцінка діяльності УГКЦ в екуменічному спілкуванні.

Як бачимо, головна тема зустрічі – обговорення екуменічного спілкування між ПЦУ й УГКЦ і можливе створення змішаної комісії між ними для «нового поштовху в екуменічному діалозі». Що мається на увазі учасниками спілкування під «екуменічним діалогом», не сказано, так і основні тези подібних переговорів ніколи не виносять назовні.

Глава УГКЦ неодноразово заявляв, що Україна – це лабораторія екуменізму. Що саме він має на увазі під словом «лабораторія», ми не знаємо. Але безліч фактів підказують, що в Римі і на Фанарі вирішили провести свого роду експеримент по з'єднанню католиків із православними. У цьому випадку піддослідними кроликами стануть прості українці, а результати експерименту покажуть, наскільки вдалою і прийнятною на сьогодні є сама об'єднавча ідея.

Саме тому Шевчук стверджує, що УГКЦ хоче стати каталізатором екуменізму і що екуменізм – у самій природі цієї церкви.

Ось і зараз, під час зустрічі з Варфоломієм, Шевчук дав зрозуміти, що «з наданням автокефалії екуменічний діалог із Православною Церквою України підніметься на якісно новий рівень». При цьому варто пам'ятати, що будь-який рівень діалогу з УГКЦ передбачає союз із Римом. Нагадаємо, голова Комісії УГКЦ зі сприяння єдності християн Ігор Шабан заявив, що «єдність з ПЦУ можлива при визнанні верховенства Риму». Ще більш конкретно йдеться про уніатське розуміння екуменізму в документі, названому «екуменічна концепція УГКЦ».

Згідно з цим документом УГКЦ сповідує: «У кожній помісній Церкві, яка перебуває в спілкуванні з іншими Помісними Церквами, діє вся повнота Христової Церкви. Видимим знаком спілкування Церков є Святіший Отець – Папа Римський, першість якого в любові й в учительському служінні належить до спадщини віри всього християнства». Яка роль у цьому випадку відводиться Константинопольському патріархату – не сказано.

Томос і Ватикан: «за» чи «проти»?

Час від часу з середовища Римсько-католицької церкви лунають голоси про те, що підтримка Томосу уніатами – крок, який, нібито, не вигідний Ватикану. На останньому синоді УГКЦ, що відбувся в Римі, кардинал П'єтро Паролін (держсекретар Ватикану) дорікнув українським уніатам за їхню надмірну підтримку Томосу. За його словами, позиція УГКЦ щодо ПЦУ шкодить «екуменічному діалогу». Можна здогадатися, що в даному випадку мова йде про «діалог» з Руською Церквою.

На користь того, що Рим не підтримує уніатів в цьому питанні, можна навести той факт, що Ватикан досі не визнав ПЦУ. Однак, спокушатися цим не варто. По-перше, папа Франциск – єзуїт. І тому не все, що він говорить, збігається з тим, що він робить. Наприклад, під час зустрічі з представниками УГКЦ Франциск говорив, що уніатство – це не той шлях, який підходить Церкві. На зустрічі з єзуїтами Румунії папа сказав, що в даний момент «шлях уніатства неприйнятний» і неприпустимий. А також той же папа заявляє, що в даний час «потрібно поважати ситуацію й допомагати греко-католицьким єпископам працювати з вірними». Тобто, з одного боку, унія – неприйнятна, але з іншого – уніатам треба допомагати. Так само і з Томосом – ми його не підтримуємо, а тільки допомагаємо уніатам.

До того ж не слід забувати, що тактика Риму щодо багатьох питань полягає в простому прийомі, суть якого зводиться до «загрібання жару чужими руками». Іншими словами, офіційний Ватикан не підтримує захоплення православних храмів в Україні, а його підрозділ – УГКЦ – активно цим займається. Так само і тут – Ватикан не визнає ПЦУ, а його підрозділ веде з цією структурою переговори про фактичне об'єднання.

«Київська Церква» і Фанар

Вельми незвичайним виглядає і той факт, що патріарх Варфоломій практично підтримав тезу Шевчука про те, що й УГКЦ, і ПЦУ – «Київська Церква» і діти Константинопольського патріархату. У всякому разі, ніяких заперечень на те, що УГКЦ вважає себе «Київською Церквою» і дітьми Константинопольського патріархату від голови Фанару не було.

А позиціонування себе уніатами в якості спадкоємців «Київської Церкви» можна спостерігати вже давно.

Наприклад, під час святкування 1030-річчя Хрещення Русі на Володимирській гірці, глава УГКЦ назвав делегацію Константинопольського патріархату представниками «нашої материнської Церкви». Тоді теж ніяких протестів з боку представників Фанару не було.

Схоже, що чисто уніатська ідея про «Київську Церкву» чи «Церкву Володимирового хрещення» (до якої вони відносять і УГКЦ), знайшла вірних союзників у Стамбулі. Але хочемо нагадати патріарху Варфоломію, що Шевчук постійно підкреслює, що «Київська Церква» перебуває в співпричасті з Римом:

«Сьогодні, як і тисячоліття тому, наша Київська Церква залишається у повному спілкуванні з намісником апостола Петра, покликаним самим Спасителем служити єдності Його Вселенської Церкви і цілісності викупленого Божого народу. Разом з єпископом Риму наша Церква перебуває в спілкуванні з іншими Східними Церквами. У цьому відкривається особливе екуменічне покликання нашої Церкви – свідка нерозділеного християнства».

А ось, що сказано у «Екуменічній концепції УГКЦ»: «Одним із особливих вимірів еклезіального життя Київської Церкви, яка має вирішальний вплив на її ідентичність і покликання, була її відкритість як до християнського Сходу, так і до християнського Заходу… Спогад про вселенське спілкування церков у сукупній пам'яті Київської Церкви міг тимчасово бути забутим, проте ніколи остаточно не зникав. Не згасли в церковній пам'яті і усвідомлення глибинної єдності Церкви Володимирового Хрещення. Її народ Божий, хоча і розділений за конфесійними ознаками, остаточно все ж не змирився з розколом... Після розколу між християнським Заходом та Сходом (1054), Київська Церква рідко входила в прямі суперечки між Римом і Константинополем, весь час намагаючись ініціювати або активно підтримувати зусилля, спрямовані на відновлення вселенської християнської єдності. Особливо важливою спробою досягти взаєморозуміння на вселенському рівні був Флорентійський собор (1439), в якому Київська Церква прийняла діяльну участь в особі митрополита Київського і всієї Русі Ісидора (1385-1463) та уніатські традиції якого довгий час були для неї досить актуальними».

Уніати зізнаються, що діалог із ієрархами УГКЦ Фанару не нові, бо ведеться ще з 90-х років ХХ-го століття:

«У 90-х роках ХХ століття, коли після довгих десятиліть переслідувань відновлювалася УГКЦ, група її єпископів і богословів проводила плідний, хоча і неформальний і неофіційний діалог із єпископами та богословами Константинопольської Церкви. Ці ініціативи отримали назву «Студійна група Київської Церкви» і їхньою метою було дослідити, як відновити повне спілкування з материнською Константинопольською Церквою, не пориваючи наявної єдності між УГКЦ та Римським Апостольським Престолом. Члени освітньої групи Київської Церкви проводили дружні зустрічі на високому науковому рівні в різних містах світу, однак в Україні не вдалося налагодити її успішну діяльність через напружену міжконфесійну ситуацію. УГКЦ високо цінує ці та інші досягнення в екуменічній ділянці, вчинені її вірними на поселеннях, адже вони становлять вагомий внесок у наближення того дня, коли християни «єдиним серцем і єдиними устами» прославлять Триєдиного Господа».

З цього тексту видно, що спроби зближення були й раніше, що уніати виступають сполучною ланкою між Римом і Фанаром, ну і що в Україні з появою ПЦУ уніатам вдалося подолати «непросту міжконфесійну ситуацію» і «налагодити успішну діяльність» по діалогу з Фанаром.

Так що, швидше за все, в Римі Святослав Шевчук обговорював із Варфоломієм саме ці питання. Про це яскраво свідчить той факт, що глава УГКЦ запропонував главі Фанару створити «змішану комісію між Православною Церквою і Східними католицькими Церквами, щоб дати новий поштовх в екуменічному діалозі». Тим більше, що папа вимагав від патріарха Варфоломія більш мужніх кроків назустріч на шляху до повного співпричастя Церков.

Підсумки

Те, що ПЦУ – це повністю залежна від Фанару релігійна структура, ми знали давно, власне, про це написано в Томосі. Факт зустрічі Шевчука й патріарха Варфоломія, під час якої обговорювалися шляхи діалогу з ПЦУ без її глави, Епіфанія Думенка, тільки зайвий раз підтвердив нам це. ПЦУ – підрозділ Константипольського патріархату, який робитиме те, що йому скажуть. Чи можете ви уявити, щоб той же Шевчук обговорював у Римі з Варфоломієм питання релігійної ситуації в Грузії, наприклад, або в Болгарії? Ось і ми не можемо. Тому що ні Варфоломій, ні Шевчук, ні Ватикан ніякого відношення до цих країн не мають. А до України мають.

І їхні плани щодо того, куди і в який бік будуть розвиватися подальші відносини між Церквами, стають все більш прозорими. Мова, в даному випадку, йде про кінцеве з'єднання католицизму й Православ'я. З'єднанні зовнішньому, заснованому на договорах і компромісах, без покаяння і бажання триматися Істини.

Церква – це Тіло Христове, а не союз людей, які бажають мати вплив у цьому світі через створення потужної релігійної структури. З'єднати Рим і Константинополь можна тільки на основі визнання догматичних помилок і помилок Ватикану, тільки на основі покаяння і повернення до соборного устрою Церкви, в якій є тільки Один Глава – Христос. Всі інші спроби пов'язати єретиків і православних ні до чого не приведуть. Хіба що тільки ще більше роздеруть хітон Христовий і збільшать біль і страждання простих християн. Вся історія уній – це історія зради, жорстокості, брехні і насильства. І дуже сумно, що в цю історію може вписати своє ім'я і патріарх Варфоломій.