Елладська Церква і визнання ПЦУ: з Фанаром або з Православ'ям?
28 серпня багато ЗМІ рознесли новину про нібито визнання ПЦУ Елладської Церквою. Новина виявилася фейком, але ієрархи Греції все ще повинні зробити вибір.
В кінці серпня 2019 року інформпростір України сколихнула новина про те, що Елладська Церква нібито визнала ПЦУ.
«Патріотичні» релігійні та світські ресурси рознесли новину, що визнання вже відбулося і справа залишилася за звичайними процедурними формальностями.
Більш того, зовсім недавно визнання ПЦУ Елладською Церквою як доконаний факт, анонсував патріарх Варфоломій: «Першою Церквою, яка визнає Помісну Церкву України, буде братська Церква-сестра Елладська Православна Церква».
Так чи визнала ПЦУ Елладська Церква?
Подивимося на прес-реліз рішення її Синоду від 28 серпня 2019 року щодо «української проблеми».
«Українському питанню» в прес-релізі присвячений невеликий передостанній абзац: «Після доповідей Синодальних комітетів з догматичних і правових питань та міжправославних і міжхристиянських відносин з українського питання, ПСС (Постійний Священний Синод ЕПЦ – Ред.) визнає канонічне право Вселенського Патріарха на надання Автокефалії , а також привілей Предстоятеля Елладської Церкви для подальшого вирішення питання про визнання Церкви України».
Про визнання ПЦУ Елладської Церквою не сказано ніде. Говориться лише про право Фанара надавати автокефалію і про те, що питання з ПЦУ члени Синоду довірили вирішувати Предстоятелю Елладської Церкви Блаженнішому Ієронімові. Той, в свою чергу, від такого права відмовився і запропонував вирішувати «українську проблему» на Архієрейському Соборі в жовтні, де буде присутня вся повнота Церкви – близько 80 ієрархів.
Те, що грецькі архієреї мислять профанарскими категоріями спростовує сказана на Синоді фраза одного з ієрархів Елладської Церкви про членів ПЦУ: «Тут ми маємо особливий випадок з нерукоположеними розкольниками, які були ще й відлученими».
Елладській Церкві зараз дуже складно, оскільки на них тисне і авторитет Константинопольського патріархату, і елліністська солідарність, і сила держдепартаменту Сполучених Штатів, який не соромлячись лобіює інтереси ПЦУ на всіх рівнях.
Чи піддадуться грецькі ієрархи такому потужному тиску чи ні, невідомо. Але необхідно уявляти, що станеться в Православному Світі у випадку, якщо хто-небудь визнає ПЦУ як Церкву.
Для початку згадаємо, що ж таке Церква.
Як відомо зі слів Спасителя, Церква – це Його Тіло. Тіло, яке не ділиться, що не множиться, не дублюється. Всілякі християнські конфесії і деномінації, що виникли в результаті послідовних розколів, Церквою Христовою не є, хоча вони так себе і називають.
Церква в світі одна, і це – Православна Церква. Її поділ на Помісні одиниці умовний і необхідний для зручності адміністративного управління. Церква в Грузії, Туреччині, Росії, Україні, Австралії, Африці і так далі, – все це одна єдина Церква, все це – Тіло Христове.
Тому надзвичайно важливі канонічні церковні правила, які зберігають цю єдність. Одне з них – правило «одне місто – один єпископ», що виникло ще на першому Вселенському Соборі. Суть його в тому, що будь-яка територія може бути юрисдикцією тільки одного єпископа. Говорячи сучасними категоріями, в одній країні може діяти тільки одна Помісна Церква з одним Предстоятелем. Їx не може бути дві, три, десять або п'ятнадцять. Так, існують і винятки, в основному в країнах, де переважає емігрантське населення, але і вони колись повинні бути Церквою вирішені.
На території сучасної України Церква існує більше тисячі років. Спочатку вона була частиною Константинопольського патріархату, потім – Руського. Зараз Українська Православна Церква має статус широкої автономії. Але завжди на нашій землі була і є одна Церква – частина єдиної Христової Церкви.
Українська Православна Церква визнана абсолютно всім світовим Православ'ям. Її Предстоятеля і архієреїв визнають всі Помісні Церкви. З ними спілкуються, з ними служать.
Зі створенням Фанаром ПЦУ в положенні Української Православної Церкви в Православному Світі нічого не змінилося. На іменини Блаженнішого Онуфрія приїхали делегації з 11 помісних церков. Архієреї від імені своїх Предстоятелів вітали Київського митрополита і разом служили.
І ось, припустимо, Елладських ієрархів дотиснули, і вони визнають ПЦУ як Церкву. Що в такому випадку відбувається? Згідно з правилом «одне місто – один єпископ» і звичайній логіці, де двох Церков на одній території не може бути, для грецьких архієреїв Українська Православна Церква просто зникає. Її місце займає ПЦУ.
Куди, в такому випадку, зникають багато тисяч священиків і громад УПЦ, ким стають мільйони її віруючих?
Звичайно, можна сказати, що, мовляв, справжня українська Церква – це тепер ПЦУ, а УПЦ тепер зовсім не українська, а руська. Але навіть ця брехня з точки зору еклезіології нічого не змінює. Яку б назва Церква не носила: українська, руська, грецька або болгарська – все це не має значення в контексті того, що вона є справжньою канонічною Церквою, частиною єдиної Христової Церкви.
В Українській Православній Церкві більше ста архієреїв, 12 з половиною тисяч парафій, сотні монастирів і мільйони віруючих. Вони є, вони існують, вони нікуди не зникли.
Константинополь після заснування ПЦУ створив для себе віртуальну реальність, в якій канонічною Церквою в Україні є ПЦУ, а Українська Православна Церква для ієрархів Фанара зникла, випарувалася.
Якщо Елладська Церква визнає ПЦУ, то вона буде змушена приєднатися до такого ж вигаданого віртуального світу.
Звичайно, відмовлятися від реальності і переконувати всіх у своїй правоті можна, але недовго. Люди зазвичай більше довіряють своїм очам, ніж чужим словам.
І тут простежується дивна гармонія між діями ієрархів Фанара і їх протеже з ПЦУ. У словах цих людей одна реальність, а в об'єктивній дійсності – зовсім інша.
Епіфаній Думенко дуже любить виголошувати тексти про любов до віруючих УПЦ, абсолютну добровільність і повну відсутність конфліктів при «переходах» громад в ПЦУ. Але десятки документальних зйомок, де парафіяни канонічної Церкви, відстоюючи свої храми, отримують удари руками і ногами від «волелюбних братів» з ПЦУ, повністю спростовують слова Думенка.
Коли ми чуємо від людини одне, а своїми очима бачимо абсолютно інше, у нас немає іншого виходу, як визнати – ця людина бреше.
Легалізація українських розкольників і створення ПЦУ привели до вибуху гонінь проти Української Православної Церкви. Члени ПЦУ захопили сотні її храмів, постраждало безліч священиків і парафіян.
І немає ніяких сумнівів, що визнання цієї структури в якості Церкви кимось ще, крім Фанара, привнесе в Православний Світ зовсім не любов і благоденство, а конфлікти і поділ на багато років, може навіть – назавжди. Просто розкол переступить межі України і пошириться на все Православ'я.
Чи піде все це на користь єдиній Христовій Церкві, чи допоможе її віруючим в справі спасіння душі: в Україні, Греції і будь-якому іншому місці? Навряд чи.
