Від святителя до брехуна: як у патріотів ПЦУ змінювався образ Філарета

Існує непорушний біологічний закон: якщо гілку відламати від дерева - вона засохне. Закон цей стосується не лише флори, а й світу духовного. Напевно, саме тому Христос називав себе лозою, а Своїх учнів – гілками.

Так от, якщо від цієї Лози відірвати гілки, вони помруть. Іншими словами, виходячи за межі Церкви Христової, людина в духовному плані вмирає. Процес вмирання може відбуватися майже непомітно для сторонніх – і тому, що якийсь час людину ще підтримує жива вода, яку він отримував у таїнствах Церкви, і тому, що Господь наш довготерпеливий і многомилостивий і чекає на повернення блудного сина.

Але, як би там не було, якщо людина, відпавши від Церкви, не покається, то духовна деградація рано чи пізно стане очевидною для всіх. Це стосується абсолютно всіх – і кліриків, і мирян. Напевно, саме тому багато святих невпинно говорили, що поза Церквою немає спасіння.

Справедливість цього закону якнайкраще ілюструє сьогоднішня ситуація з українськими розкольниками. Дуже довго прості українці, які не розбираються в питаннях еклезіології, вважали, що колишні представники УПЦ КП і УАПЦ, а тепер новоствореної релігійної структури ПЦУ – люди, які є духовними, віруючими, молільниками. Храми є, бороди є, підрясники і ряси теж – чим не Церква? Прості люди не хотіли слухати, що зовнішність розкольників оманлива, що ані вони самі, ані їхня «Церква» не має благодаті, що під маскою показної побожності там криються амбіції, гординя і прагнення до влади. Прості нецерковні українці сприймали всі ці слова як «московську пропаганду» і підступи «руки Кремля», особливо після того, як ПЦУ отримала Томос.

Однак небувала ейфорія розкольників через довгоочікуване визнання хоча б однією Церквою (Константинопольською) дуже швидко змінилася розчаруванням. Тому що саме Томос оголив у розкольників ті проблеми, про які постійно говорили представники канонічних Церков, – гординю, владолюбство, злість, заздрість та ін. Кількість бруду, який вони зараз виливають один на одного, говорить про одне – гілка, яка колись відпала від Древа, перетворилася на сучок, який дуже скоро розсиплеться в порох.

Трагедія чи вже комедія?

І як тут не згадати про слова Гегеля, який якось сказав, що історія завжди повторюється двічі: перший раз як трагедія, а другий – як фарс. Детально описувати все, що відбувалося і відбувається між «почесним патріархом» Філаретом Денисенком і главою ПЦУ Епіфанієм Думенком, ми не будемо – інформації про це досить багато і на СПЖ, і на багатьох інших ресурсах, як церковних, так і світських.

Звернемо увагу на інше, а саме на те, як різко змінилося ставлення до Філарета з боку всіх тих, хто зовсім недавно звеличував його «духовну мудрість», стійкість та ідейність. Вчорашні адепти його «святості» не соромляться у виразах і майже не підбирають слів, доходячи іноді до майданної лайки. Ось, наприклад, запис відомого колоцерковного діяча та ярого прихильника української автокефалії Юрія Чорноморця: «У мене тільки одне питання – навіщо так брехати?»

Зауваження Чорноморця викликало цілу бурю коментарів у Facebook, серед яких виділимо один, від відомого православного блогера Олександра Вознесенського: «Що саме я пропустив, в який саме момент добрий, чесний і порядний Філарет став підлим, брехливим і гидким? Адже раніше він був мало не святим, а тут раптом таке страшне моральне падіння, і я гублюся у здогадах: як нараз така чудова людина змогла так сильно впасти? Адже ніколи в нього не було тяги до влади, до тиранії, до маніпуляцій і брехні – завжди жив за совістю та заповідями, а тут БАЦ! І ось вже до відкритої брехні дійшов. Гірко і тяжко спостерігати таке раптове падіння високоморальної людини!»

«В який саме момент добрий, чесний і порядний Філарет став підлим, брехливим і гидким? <...> Гірко і тяжко спостерігати таке раптове падіння високоморальної людини!»

Блогер Олександр Вознесенський про Філарета Денисенка

Безумовно, ці слова сказані з іронією. Але, як відомо, в кожному жарті є неабияка частка правди. Є безліч свідчень того, що в очах нещодавніх шанувальників Філарет, який ще вчора був «духовним вождем» українського народу, перетворився на маргінала, якому не можна довіряти.

«Помирати треба вчасно»

Від мирян не відстають і «священики». Наприклад, зовсім недавно один відомий служитель культу з ПЦУ і володар нагородного хреста від патріарха Варфоломія Олександр Дедюхін писав про Філарета так: «Він вкотре підкреслює, що для нього євангельські ідеали набагато важливіше за людські образи».

А ось його ж слова, сказані кілька днів тому: «Поки він (Філарет – Ред.) будував українську Церкву, благодать Духа Святого була на ньому. А от як тільки його місія була виконана, і дід не захотів відповідати новим реаліям, Дух відступив і вилізло людське у всій своїй непривабливості».

Виходить, поки Філарет був біля керма – він ставив євангельські ідеали вище за людські образи, а як тільки втратив свій статус – перетворився з «патріарха» на безблагодатного «діда».

Ще один відомий «священик» ПЦУ Сергій Чудинович, коментуючи останні висловлювання Філарета, жовчно зауважує: «Помирати треба вчасно». Чудинович цілком прямо називає Філарета «лукавим». А на зауваження своєї читачки у Facebook, що «лукавий не спить», Чудинович, який в цей момент дивився інтерв'ю Філарета на «5 каналі», миттю відповідає: «не тільки не спить, а ще й ТВ-каналами вештається».

Дістається від цих кліриків не лише Філарету, а й єпископам ПЦУ, які його підтримують і тому зараз не в шані у нового керівництва, тим самим єпископам, перед якими вони раніше стелилися, як могли.

Той самий Чудинович, у якого ще рік тому вся стрічка Facebook була наповнена фотографіями його правлячого «архієрея» Климента Куща з підлесливими коментарями, зараз називає його дії «дуром архієрейським».

Від видатного патріарха до брехуна

Не втрималася від коментаря й людина, яка так само, як і Епіфаній, зобов'язана Філарету абсолютно всім, людина, яка з'являлася з Філаретом частіше, ніж всі інші, і яка дійсно звеличувала його до небес. Йдеться про багаторічного спікера Київського патріархату, «архієпископа» Чернігівського Євстратія Зорю.

Коментуючи відмову свого колишнього патрона визнавати ліквідацію УПЦ КП, Зоря пише: «брехати не можна – це всі знають, особливо люди віруючі і воцерковлені». Від дій Філарета Зорі «прикро і гірко». Особливо його обурює відмова «почесного патріарха» від свого підпису під відповідним документом: «Людина власноруч своє ім'я ставить під документами на знак того, що їм слід довіряти. Тобто пов'язує своє ім'я свідченням: "Ось це правда, і я її підтверджую". Але виявляється, що для когось такі речі можуть нічого не означати»..

Релігієзнавець Олександр Саган пропонує залишити Філарету «право носіння куколя (якщо це життєво необхідно для організму), але без права управління чимось».

Цікаво, що відмова Філарета від своїх обіцянок залишити предстоятельство в УПЦ, що були дані у 1992 році перед хрестом і Євангелієм, Зоря брехнею не вважає. Як і відмову від свого «покаянного» листа до Руської Православної Церкви у 2018 році.

Закінчує свою публікацію про Філарета Зоря пафосними словами: «там, де правда, – ТАМ Бог, а де Бог, ТАМ перемога». Ось тільки в інтерпретації Зорі на момент середини 2019 року ані правда, ані перемога жодного відношення до Філарета не мають. Але ж ще рік тому правда, перемога і Філарет були нерозривно пов'язані, коли колишній речник УПЦ КП оновлював своє фото обкладинки у Facebook на честь дня народження Філарета: «Правда з нами, з нами Бог, з нами і Перемога».

А ось ще кілька характерних для Зорі панегіриків про Філарета:

• «Якби всю історію Української Церкви записати коротко на одну сторінку – то й на цій сторінці Патріарху Філарету знайшлося б видатне місце для згадки».
• «Ось такий він, наш Святитель. Він серед нас, але його погляд вдивляється у вічність».
• «Наш Учитель. Наш Старець. Наш Патріарх».
• «Дійсно УКРАЇНСЬКИЙ. Дійсно ПАТРІАРХ».

Можна навести ще безліч минулих захоплених висловів колишнього речника УПЦ КП про Філарета, але й цих досить, щоб зрозуміти – Зоря на цьому терені потрудився ще більше, ніж інші. І раптовий перехід від Філарета-святителя до Філарета-брехуна у виконанні Зорі найбільш ефектний.

Але давайте подумаємо – чи є об'єктивна різниця між «святим» Філаретом і Філаретом-обманником? Чи став «почесний патріарх» говорити й робити щось принципово інше, не таке, як раніше? Ні! Він завжди хотів влади, і всі його дії були спрямовані на її збереження.

Коментуючи свою відмову від пропозиції Фанара надати автокефалію УПЦ КП у 2008 році, Філарет сказав: «Нам немає різниці – бути в Московському Патріархаті чи в Константинопольському. Тобто вийшли з одного ярма, потрапили – в інше... Я мав зректися патріаршества. Наша Церква вже не називалася б патріархатом, а просто митрополією Константинопольського патріархату. Ми повинні обрати трьох кандидатів на Київський престол, а з них патріарх би вже обирав предстоятеля... Вони (Фанар, – Ред.) нам поставили ці умови, коли приїхали».

Ті ж слова Філарет говорить і зараз. Так чому ж сприйняття Філарета з боку Зорі та інших у ПЦУ так раптово змінилося?

Все просто. Підтримувати Філарета стало елементарно невигідно – він тепер не головний. Звичайна ситуація в політиці, де від вчорашніх президентів після поразки на виборах табунами біжать недавні прихильники і шанувальники.

З вовками жити – по вовчі вити

Дивуватися атмосфері брехні, зради і цинізму, яка зараз щільно пронизує українські розкольницькі спільноти, не треба, всі ці процеси абсолютно закономірні. І найточніше про них сказав блогер Олександр Вознесенський: «Насправді ситуація в ПЦУ – це лише наочна демонстрація жадібності, прагнення до влади і невдячності, які панують в середовищі розкольників». Все це відбувається тому, що «в розколах немає благодаті Божої, немає миру Божого в душах людей, немає смирення, прощення і порозуміння – є чіткий розрахунок, прагнення до влади, грошей, становищу в структурі та суспільстві, марнославство, заздрість та ін. Ці складові, замішані на конкретних умовах даної ситуації, і призвели до того, що ми всі спостерігаємо, – жалюгідна картина глибокого занепаду. Раніше вони виправдовували свою поведінку патріотизмом: мовляв часи зараз важкі – ми ведемо боротьбу за незалежність країни і Церкви. Тепер же всім стало зрозуміло, що це всього лише боротьба за місце під сонцем, продиктована дикими, варварськими, вовчими порядками безблагодатного життя».

Коли хворого запевняють, що він здоровий, стимул до лікування у нього геть пропадає. Залишається лише додати, в ситуації з Томосом, ПЦУ і її розколом серед керівників цієї структури винні не тільки представники колишнього УПЦ КП, але й ті, хто вселив їм думку, що повернутися в Церкву Христову можна легко і просто – шляхом одного підписаного аркуша паперу, шляхом певної «легалізації».

«Якби всю історію Української Церкви записати коротко на одну сторінку – то й на цій сторінці Патріарху Філарету знайшлося б видатне місце для згадки».

З минулих висловлювань Євстратія Зорі про Філарета Денисенка

Патріарх Варфоломій так само, як і Філарет свого часу, не хотів і не хоче нікого слухати, намагаючись отримати від подій в Україні деякі дивіденди для зміцнення позицій своєї Церкви та своєї особисто. Однак на прикладі Філарета Денисенка та його послідовників ми можемо наочно побачити, чим все закінчується в кінцевому підсумку.

У середовищі віруючих заведено вважати, що церковні ієрархи мають більший імунітет від гріха, аніж прості миряни. Однак приклади колишнього митрополита Київського, нинішнього патріарха Константинопольського і, тим більше, групи людей, які називають себе «священиками» і «єпископами» ПЦУ, говорять про зворотне.

Ми звикли, що душекорисними можуть бути виключно приклади подвижників, святих і преподобних. Але іноді погляд на протилежні випадки може принести не менше користі. Головне – не бути впевненими, що з нами такого статися не може.