Один на всіх і всі на одного: чим закінчиться бій Філарета з верхівкою ПЦУ

26 травня глава ПЦУ «митрополит» Епіфаній Думенко святкував день свого тезоіменитства. У «богослужінні», крім «ієрархів» його релігійної структури, брали участь і представники Константинопольського патріархату – митрополит Галльський Еммануїл і митрополит Амфілохій.

В якості «почесного» гостя (або все-таки «патріарха»?) у вівтарі собору був присутній і Філарет Денисенко. Це дозволило Епіфанію зробити заяву для ЗМІ, в якому він особливо підкреслив, що присутність Філарета на «богослужінні» свідчить, що «Церква» єдина, проблем немає, а вороги покарані. Тоді здалося, що все дійсно так. Якби не одне «але».

Вже на виході з храму журналісти поставили Філарету питання, що ж буде далі. «Побачите! Побачите, що я буду робити! Але я буду захищати Київський патріархат до кінця, до смерті», – відповів глава УПЦ КП.

«Патріарх» сказав – «патріарх» зробив

Загрозу, висловлену побіжно престарілим Денисенко, в той момент ніхто всерйоз не сприйняв і не звернув на неї уваги. Тим більше, останнім часом Філарет наговорив стільки всього, що варіантів для подальшого розвитку сюжету у нього вже практично не залишилося. Однак, мабуть, навіть найближче оточення «почесного патріарха» погано знає свого патрона, тому що він слів на вітер не кидає і, як у тій приказці, «пацан сказав – пацан зробив».

Вже наступного дня Філарет заборонив у служінні людину, яку сам же підняв з бруду і в князі, і багато років сприймав як свого помічника і прихильника – «протоієрея» Олександра Трофимлюка. Формулювання заборони дозволяє допустити, що причиною була відмова Трофимлюка виконувати розпорядження Денисенко. Що це були за розпорядження, ми не знаємо, але можемо зробити деякі припущення.

Трофимлюк – ректор Київської духовної семінарії та Академії Київського Патріархату, яка знаходиться у стінах Михайлівського Золотоверхого монастиря. Саме цей монастир в якості своєї резиденції обрав глава ПЦУ Епіфаній.

За документами монастир знаходиться у віданні Київського патріархату, тобто юридично належить структурі, яку продовжує очолювати Філарет. Це означає, що оселитися у Михайлівському Золотоверхому Епіфаній міг тільки з дозволу свого благодійника Денисенка. Швидше за все, такий дозвіл було дано в усній формі, коли в середовищі розкольників все було відносно добре і вони чекали отримання Томосу.

«Я буду захищати Київський патріархат до кінця, до смерті».

Глава УПЦ КП Філарет Денисенко

Але зараз ситуація різко змінилася, і Філарет вирішив, що раз Епіфаній не дотримується домовленості зі свого боку, то і йому дозволено робити те ж саме. Тому можна припустити, що «почесний патріарх» зажадав від Трофимлюка звільнити кабінет Епіфанія, тобто просто вигнати останнього на вулицю.

Однак Трофимлюк, можливо, відмовився виконати це розпорядження і в терміновому порядку перейшов у ПЦУ, що і стало причиною заборони. Правда в цьому випадку, Філарету треба було б забороняти більшу частину підвідомчих йому кліриків. І швидше за все, парафіяльні збори прийняли рішення про перехід у ПЦУ і прямому підпорядкуванні Епіфанію вже після того, як Трофимлюку стало відомо про указ Філарета. Тобто до конфлікту він цілком комфортно почував себе у складі УПЦ КП, а як тільки ситуація вийшла з-під контролю, вирішив змінити підпорядкування.

Ну, і нарешті, сам текст указу побічно натякає, що Трофимлюк не хотів виконувати розпорядження «почесного патріарха»: «За порушення присяги священика, зокрема, "...буду здійснювати служіння згідно ... вказівками духовного керівництва ... У справі мого служіння мати в думках не особисту користь, але діло Боже, благо своєї Української Православної Церкви Київського Патріархату", протоієрей Олександр Трофимлюк забороняється у священнослужінні».

Інтернет–блогер Олександр Вознесенський справедливо зауважив, що заборона в «служінні» Трофимлюка – це «удар в лігво ворога».

Справді, Думенко в одному з інтерв'ю скаржився, що всі фінанси контролює Філарет, а йому доводиться тулитися в маленькому приміщенні на території Золотоверхого монастиря. Тому виселення з цього приміщення стане для Епіфанія серйозною проблемою: йому доведеться не тільки шукати нове місце перебування, а й погодитися, що Денисенко – реальний, а не номінальний керівник Київської єпархії ПЦУ, і розпорядження тут віддає саме він. Виселення Думенко продемонструє і реальну силу глави УПЦ КП.

Філарет – поза законом

Далі – більше. У відповідь на указ Філарета Трофимлюк написав, що УПЦ КП не існує, сам він є кліриком ПЦУ і тому підкорятися рішенням «почесного патриаха» не має наміру. При цьому звернув особливу увагу, що «документ написаний на бланку Київського патріархату».

Пізніше, стало відомо, що і його прихід у повному складі, тобто 380 осіб, згідно з рішенням парафіяльних зборів, переходить у ПЦУ. Де і коли проходило це зібрання – невідомо. Але важливо інше – реакція як Філарета, так і Епіфанія.

Зовсім недавно вони обидва доводили, що будь-яка парафія на підставі закону України № 4128 має повне право на зміну юрисдикції. Тому з точки зору їх же логіки і аргументації, збори в Покровському храмі (якщо вони дійсно були) цілком легітимні і оскарженню не підлягають.

Підкреслимо важливу деталь – доводячи, що парафіяни можуть на свій розсуд і згідно з Конституцією шляхом голосування змінювати юрисдикційну підпорядкованість, і Філарет і Епіфаній підкреслювали, що Закон України вище Закону Божого, а демократичні норми – значиміше канонічних. І тому абсолютною несподіванкою стала їх спільна апеляція до канонів.

29 травня Філарет відправив ключаря свого кафедрального собору Табачека в Покровський храм Києва, настоятелем в якому є той самий заборонений в служінні Трофимлюк. Завдання Табачека гранично просте – відібрати ключі і документи у забороненого ректора.

Виселення Думенко показало б, що реальний, а не номінальний керівник Київської єпархії ПЦУ – Філарет.

На ці цілком очікувані дії Філарета миттєво відреагував Епіфаній, який заявив, що «тимчасово, до повного виконання рішень Священного Синоду, від 5 лютого 2019 та від 24 травня 2019 про реєстрацію р. в Києві єпархії у складі УПЦ (ПЦУ), прийняти релігійну громаду Покрови Пресвятої Богородиці у Солом'янському районі м. Києва (тобто прихід Трофимлюка – Ред.) в безпосереднє підпорядкування Митрополита Київського і всієї України», «будь-які документи та розпорядження від імені релігійного об'єднання УПЦ КП, яке припинило свою діяльність, видані після 30 січня 2019 року, є недійсними і не підлягають виконанню Української Православної Церкви (Православної Церкви України)».

Цим самим Думенко чітко і прямо сказав, що його «духовний наставник», «вождь» і «батько» – поза законом.

Цікаво, що текст указу Епіфаній опублікував на особистому бланку, а не на бланку ПЦУ. Чому? Та тому, що виступає не від імені всієї «Церкви», а від себе особисто. Думенко, на відміну від Філарета, не управляє жодною єпархією ПЦУ. Так що, незважаючи на грізні рухи з його боку, папір, який він написав, має ще менше канонічної сили, ніж документ Філарета.

З іншого боку, позиція Денисенко, яка вже кілька тижнів не вписується в сценарій «побудови української Церкви», викликає численні протести серед тих, хто ще вчора з піною у рота доводив його велич і значення для новітньої історії України.

Ми прекрасно пам'ятаємо, як деякі розкольники запевняли, що рано чи пізно Філарет буде визнаний святою людиною. Проте сьогодні практично ці ж люди кажуть, що Денисенко вижив з розуму і від нього відійшла Божа благодать. Важко не погодитися, з єдиною поправкою – благодать Божа відійшла від нього значно раніше, ще коли він вирішив боротися проти канонічної Церкви.

Імперія завдає удару у відповідь

Найдивнішим в цій історії виглядає апеляція до канонів з боку тих, хто все життя ці самі канони зневажав. Однак якщо опустити цей факт і спробувати відповісти на питання з точки зору здорового глузду та канонічного права Церкви, то формально Філарет правий. Тому що:

1. Денисенко ще на першому засіданні «Синоду» ПЦУ одноголосно затвердили керуючим Київською єпархією ПЦУ, в яку входять «всі храми і монастирі Києва», крім Золотоверхого та Видубицького монастирів. Таким чином, як правлячий «архієрей» Київської єпархії він має повне право приймати кадрові рішення одноосібно.
2. Трофимлюк до Указу Філарета був настоятелем Покровського храму Києва, який перебував на балансі Київської єпархії УПЦ КП. Це означає, що в духовно-адміністративному плані «протоієрей» Олександр Трофимлюк зобов'язаний підкорятися указам свого правлячого «архієрея».
3. Збори громади Покровського храму (якщо таке було) і перехід її в пряме підпорядкування Епіфанія – це грубе порушення канонів, так як межі єпархії чітко позначені і один єпископ не має права втручатися в територіальні межі іншого.

Захисники Трофимлюка апелюють до того, що «отець» Олександр досі виконує обов'язки ректора академії, а значить, це аргумент проти указу Філарета. Але православні блогери відзначають, що ректор – посада адміністративна, і займати її цілком може цивільна особа, якою і є Трофимлюк. Відповідно, Денисенко і не намагається це змінити.

Думенко, на відміну від Філарета, не управляє жодною єпархією ПЦУ. Так що папір, який він написав, має ще менше сили, ніж документ Філарета.

 

Саме ці аргументи і спонукали Філарета написати цілком справедливе звернення до свого учня Думенка, текст якого ми наводимо майже повністю:

«Мені стало відомо, що Покровська церква Києва (на Солом'янці) із-за протоієрея Олександра Трофимлюка, забороненого мною в священнослужінні, виходить з мого підпорядкування, як правлячого архієрея Києва, підтвердженого рішенням Священного Синоду від 5 лютого 2019 року, і переходить разом з приходом під Ваше підпорядкування без відпускної грамоти».

Філарет підкреслив, що є законним «правлячим єпископом» Київської єпархії, і Епіфаній як глава ПЦУ зобов'язаний дотримуватися канонічного порядку та архієрейської присяги:

«Якщо Ви прийняли її (громаду – Ред.) без згоди правлячого архієрея, то це означає порушення канонічного порядку в переході духовенства з однієї єпархії до іншої. Я думаю, що Ви, як Предстоятель, повинні підтримувати, і думаю, що насправді підтримуєте канонічний порядок і архієрейську присягу, дану під час єпископської хіротонії – "не приймати в свою єпархію без відпускної грамоти"».

Втручання держави у справи ПЦУ

Ситуація, в якій зараз опинилася ПЦУ, критична. Ми писали, що незалежно від подальшого розвитку подій новостворена релігійна структура вже розкололася. Розуміють це і в коридорах влади.

Глава департаменту Мінкульту у справах релігій Андрій Юраш закликав керівництво ПЦУ до термінового скликання «Синоду»:

«Тривожні і дуже неприємні новини стали надходити з парафій Київської міської єпархії помісної УПЦ: нібито почався рух, який вносить свідому дезорганізацію і має на меті створення структури, непідконтрольної легітимному церковному центру. Якщо ця інформація дійсно має місце, немає іншого варіанту, як термінове скликання, буквально завтра, надзвичайного Синоду Церкви і пошук адекватних відповідей на дії, які можуть зруйнувати церковну єдність».

Ця заява зачепила самолюбство Філарета, який, практично миттєво звинуватив Юраша в тому, що той втручається у справи «Церкви»:

«Цей заклик є втручанням держави у внутрішні церковні справи, адже порушує свободу і права Церкви. Подібні заяви і висловлювання вносять дезінформацію у суспільство і мають деструктивний характер для Української Православної Церкви. Тому закликаємо А. В. Юраша, а також і інших державних службовців, утриматися від подібних висловлювань, які шкодять Українській Церкві».

Тобто сам факт створення ПЦУ – з зверненнями Верховної Ради до патріарха Варфоломія, з поїздками держчиновників за бюджетні гроші на Фанар, з постійним контролем з боку все того ж Юраша, всього, що було пов'язано з отриманням Томосу, – все це втручанням у справи Церкви не було. А як тільки Юраш посмів заговорити про внутрішню кризу ПЦУ і запропонував шляхи вирішення цієї кризи, Філарет тут же згадав, що держава в Україні, виявляється, відокремлена від Церкви. Правда, свої ж слова про необхідність тісного союзу між УПЦ КП і українською владою він забув.

* * *

Спрогнозувати розвиток сюжету можна, але справа це невдячна, так як дуже важко передбачити, який варіант виберуть його головні герої. Здавалося б, з точки зору Епіфанія і його оточення, кращим виходом було б рішення про відправку Філарета на спокій. Але по-перше, Філарет на спокій не хоче, а по-друге, незважаючи на свої 90 років, володіє завидним здоров'ям. Тому добровільно свої повноваження він не складе ще довго.

Зробити це насильно теж не вийде. Тим більше, що це треба якось пояснити простим вірянам. І потім, Філарет влаштує як мінімум розкол, а як максимум – розкол зі скандалом, під час якого викладе всю таємницю отримання Томосу.

Заборона Філарета в «служінні» теж спричинить за собою розкол. Та й фанаріотам це невигідно. Ще недавно вони з радістю оголосили, що прийняли його в канонічне спілкування з Церквою і зняли з нього анафему. У цьому контексті представники світового Православ'я можуть розцінити заборону Філарета, через півроку перебування в клірі Константинопольського патріархату, як свідчення на користь справедливості анафеми, отриманої Філаретом від Московського Патріархату. А це ще один аргумент для невизнання ПЦУ.

Заборона Філарета в «служінні» невигідниа фанариотам, які зовсім недавно з радістю оголосили, що прийняли його в канонічне спілкування з Церквою і зняли з нього анафему.

Крім того, такі радикальні заходи по відношенню до людини, яку зовсім недавно називали «духовним вождем української нації» і «народним патріархом», може викликати обурення не тільки представників праворадикальних організацій, яких Філарет останнім часом активно нагороджував, але і простих людей.

Тому найреальнішим сценарієм буде подальший тролінг Денисенко з боку колишніх колег і учнів. Вони спробують уявити «почесного патріарха» людиною, що вижила з розуму, і не віддають звіту в своїх діях і вчинках. В Україні вже стало традицією звинувачувати всіх незгодних з генеральною лінією партії у тому, що вони «не патріоти» і «працюють на Москву».

І, нарешті, представники ПЦУ будуть всіляко ігнорувати всі укази і розпорядження Денисенко, що, звичайно, було б порушенням канонів Церкви, якщо б у них була Церква, а не політична організація з релігійною орієнтацією.