Благодать від ПЦУ: як нові «священики» викидають на вулицю немовлят
Кампанія з виселення волинського священика з дітьми як візитна картка релігійної структури Порошенка і Думенка.
У січні 2019 року в селі Кутрів Горохівського району Волинської області Свято-Георгіївський храм перевели з канонічної УПЦ у нещодавно створену ПЦУ. Як завжди, не обійшлося без втручання місцевої влади, яка за відомою схемою привернула «активістів» збоку, провела відповідну роботу серед парафіян, і в підсумку більшістю голосів храм змінив свою юрисдикцію. Цілком звичайна для сучасної України справа, на якій не варто було б загострювати увагу, тим більше що більшість прихожан дійсно схвалили цей перехід, якби не одне «але».
Настоятель храму ієрей Микола Слива зберіг вірність канонічній Церкві. А живе він зі своєю сім'єю в церковному домі, і місцева влада вчинила в цій ситуації гранично просто: «Якщо ти не з нами, то проти нас, а раз так, звільни житлове приміщення. Нікуди йти? А це вже твої проблеми». В принципі, логіку цих дій можна зрозуміти, якби не друге «але».
У священика дві однорічні дитини, і йти їм поки просто нікуди. Парафія убога, сім'я живе бідно, розкол взагалі поставив її на межу виживання, а тут ще переїзд в нікуди – і надворі не літо. На Волині в березні і сніг, і мороз ночами, а влада категорична: «Не підете по-хорошому, підете по-поганому». Новий настоятель на парафію ще не прибув, і велике питання, чи прибуде взагалі, але звільнити приміщення вимагають в терміновому порядку.
Благодійний фонд «Фавор» звернувся в соцмережах до вірян: «Дорогі брати і сестри! Наш благодійний фонд просить допомогти отцю Миколі Сливі, священику села Кутрів Волинської області. Днями його родині був поставлений ультиматум: протягом тижня з'їхати з церковного будинку. А це не так просто – у них з матінкою на руках двоє однорічних немовлят і практично немає засобів до існування, оскільки громада храму, в якому служив отець Микола, перейшла в ПЦУ». Збір коштів для сім'ї священика вже почався, але в даному випадку мова не про благодійність.
Мова про інше: що ж це за новостворена церква, яка може викинути на вулицю сім'ю з грудними дітьми? Що це за організація, в якій любов і милосердя відпускають за ознакою «свій-чужий»? І що в ній від Христа, якщо вона, молячись про невинно убієнних Віфлеємських Немовлят, одночасно ламає долі живим кутровським немовлятам?
Що ж це за Церква, яка може викинути на вулицю сім'ю з грудними дітьми?
Коли Спасителя запитали, як потрапити в Царство Боже, він взяв на руки дитину і сказав: «Будьте як діти». Ви ніколи не помічали, що, дивлячись в очі дитини, відчуваєш спокій і мир в душі? Ви не ловили себе на бажанні взяти малюка на руки, притиснути до себе, відчути запах його волосся? Напевно, це тому, що, на відміну від нас, діти безгрішні, і, торкаючись до них, ми самі стаємо чистішими. І кращими. І добрішими. Можливо, ми тим самим хочемо повернутися в дитинство, де все було просто і зрозуміло, де для нас не було підлості й зла, де навіть сварки були скороминущі і швидко прощались і де завжди поруч була мама.
Ставлення до дітей – це тест на милосердя. Ставлення людини до дитини все говорить про цю людину. Ставлення держави до вбивства дітей абортами все говорить про цю державу. Ставлення Церкви до малих чад своїх все говорить про цю Церкву. Втіленням жорстокості для будь-якого православного є не римські імператори, що кидали християн на поживу левам, а Ірод Великий, що вбив немовлят у Віфлеємі.
Той, хто вірить в життя після смерті, знає, що буде Суд Божий, і на одну чашу терезів покладуть всі його гріхи, а на іншу – добрі справи. Яка чаша переважить, туди душа і піде – або в Царство Боже, або на муку вічну.
Сьогодні перед кожним православним в Україні – свої ваги. На одну чашу ворог роду людського поклав новостворену ПЦУ, яку не визнала жодна Помісна Церква. На цю ж чашу поклав Президента України, який закликає до знищення Церкви, в якій сам же хрестився. Туди ж – депутатів Верховної Ради на чолі з головою-уніатом, що прийняли ряд антицерковних законів. Туди ж – глав обласних і районних адміністрацій, що організовують цькування священиків і парафіян. Туди ж – поліцейських, які байдуже спостерігають за тим, як оскаженілі «патріоти» б'ють жінок і людей похилого віку. Туди ж – суддів, які відмовляються захищати право власності вірян на свої храми. Туди ж – Службу безпеки України, яка затіяла цілу кампанію зі знищення канонічної УПЦ. Туди ж – політиків і журналістів, які не втомлюються закликати до створення «істинної української віри». На цю чашу ворог роду людського поклав легіон.
А на іншу чашу Спаситель поклав всього двох немовлят із села Кутрів Волинської області. Двох янголят.
Ну, а куди покласти свою душу, вирішувати вам.
