Томос допоміг? Чому Церкву женуть, а вона зміцнюється
Після отримання розкольниками Томосу на УПЦ почався безпрецедентний тиск. Захоплюють її храми, парафіян б'ють. Але при цьому її підтримує все більше українців.
11 жовтня 2018 року Синод Фанару представив ряд скандальних рішень, які практично підірвали православний світ. Найбільшу увагу тоді привернули пункти про відновлення Константинополем в Україні давньої Київської Митрополії та скасування Фанаром всіх заборон, накладених на Філарета і Макарія.
ТСН: «Це формулювання звучить, як визнання канонічними і патріарха Філарета, і митрополита... Макарія».
І за цими скандальними рішеннями якось зовсім непоміченим залишився останній пункт документа, який свідчив:
«закликати всі залучені сторони уникати присвоєння церков, монастирів та іншого майна, а також будь-яких інших актів насильства і відплати, щоб мир і любов Христові перемогли».
Практично у всіх заявах патріарха Варфоломія та інших ієрархів Фанару по Україні впевнено говорилося про те, що Константинополь несе українському Православ'ю лише мир і єднання.
Данило Зелінський, екзарх в Україні, архієпископ Константинопольського патріархату:
«Ми приїхали сюди не для того, щоб розділити українське Православ'я, а навпаки – зробити ще більше кроків, щоб принести ще більше єднання для Української Православної Церкви».
Митрополит Гальський Еммануїл, глава «об'єднавчого Собору», читає вітальне слово патріарха Варфоломія «Собору»: «Наша мета і наш критерій, Константинопольської Церкви, здійснення того, що може об'єднати священних дітей».
Але тоді навіщо потрібен був такий дивний пункт? Адже які можуть бути «присвоєння церков і акти насильства» в Церкві, що стала єдиною і щасливою під патронатом Фанару?
Однак цей пункт існує, і вписаний він був не випадково. І його корисно згадувати тим, хто вважає, що в Константинополі просто не знали про реальний стан речей в Україні і щиро вважали, що видача Томосу розкольникам принесе всім православним України мир і благоденство. Знали. І він був написаний саме для того, щоб зняти з себе відповідальність. І цей пункт до болю нагадує відомий епізод в євангельській історії, коли Понтій Пілат символічно вмив свої руки.
Томос як сигнал до захоплень
Ворожість до вірян Української Православної Церкви з боку розкольників і «патріотично» налаштованих громадян існувала у нас давно. Але те, що коїться зараз по селах Західної і Центральної України, інакше, ніж цькуванням, бандитизмом і рейдерством назвати не можна.
Буквально щодня ЗМІ, центральна і місцева влада бадьоро рапортують про «добровільний перехід» в нову структуру того чи іншого приходу УПЦ.
Сценарій таких «переходів» зазвичай один і той же: церковна громада згідно з прийнятим Законом України 4128-д проводить свої збори і голосує за вірність Українській Православній Церкві. Однак паралельно активісти Київського патріархату, місцева влада і радикали проводять інші збори, які також називають зборами церковної громади. Їхні рішення протилежні – про перехід в ПЦУ. І хоча там голосують люди, які в храм не ходять і часто навіть не є православними, влада приймає саме їхню сторону і бадьоро рапортує про перехід, що відбувся.
Однак, що ж відбувається з вірянами, які абсолютно законно голосують за вірність УПЦ? І що відбувається з їхнім храмом?
Все просто – вірян виганяють. Хто не згоден – б'ють і викидають.
Двері храмів зрізають болгаркою.
Іноді пиляють бензопилою.
Іноді – просто ламають ломом.
І таких випадків так багато, що в рамках однієї програми все показати неможливо.
Як бачимо, втручання Фанару не тільки не принесло мир і єдність православним України, а навпаки – поставило країну на грань релігійної війни. Священики і єпископи, повідомляючи в соцмережах про чергове захоплення, часто супроводжують це хештегом – Варфоломій, дивись!
Однак виникає запитання – а куди ж переводять всі ці захоплені храми?
Здавалося б, дивне запитання – звичайно ж в ПЦУ.
Однак навіть при поверхневому аналізі цієї структури неминуче виникає безліч запитань. І головні з них: чому туди не приймають громади з УПЦ КП і УАПЦ, і чи існує ПЦУ взагалі?
Чому громади розкольників не переходять в ПЦУ
Структура кожної Помісної Церкви в цілому скрізь одна і та ж. Громада парафії входить в структуру місцевої єпархії і підпорядковується її правлячому архієрею. У свою чергу, всі єпархії Церкви підпорядковуються релігійному центру – митрополії або патріархії, якою управляє Предстоятель.
Київський патріархат і УАПЦ повністю скопіювали таку структуру.
Прийнято вважати, що ПЦУ виникла 15 грудня 2018 року на «об'єднавчому Соборі». Тоді, нагадаємо, Фанар, який ніколи не визнавав Київський патріархат і УАПЦ, наполіг, щоб ці структури були розпущені. І розкольники заявили, що дана вимога була виконана.
Епіфаній: «Було поставлене запитання і умова, що поки не буде підписаного рішення про розпуск Київського патріархату, представники Вселенського патріарха не починають роботу Помісного Собору».
Тобто, 15 грудня припинили своє існування і Київський патріархат, і автокефали. Що це означає? А означає, що структури обох розкольницьких церков повністю ліквідуються. Скасовуються їхні єпархії, а всі парафії, що їм належать, близько 6000, з цього моменту не підпорядковані нікому.
Наступним кроком вже в новій церкві, ПЦУ, повинно було стати створення нових єпархій, призначення єпархіальних архієреїв, а потім проведення в кожному приході колишніх УПЦ КП і УАПЦ зборів з метою увійти у нову структуру.
Екс-митрополит Олександр (Драбинко): «Як колишні УПЦ КП і УАПЦ вони ж теж повинні переходити у нову структуру. Ми чомусь це випускаємо з уваги. Вони ж не автоматично, вони ж не перереєструвалися. Вони теж мають свій статут і їм теж потрібно проводити такі ж збори, які проводяться (по переходу з УПЦ, – прим. ред.) на сьогоднішній день. Вони не автоматично злилися і включилися, ні»!
Протоієрей Олександр Бахов, голова Юридичного відділу УПЦ: «Всі релігійні громади Київського патріархату і УАПЦ, враховуючи те, що їхнє керівництво вирішило припинити діяльність і увійти до складу так званої Православної Церкви України, вони повинні прийняти відповідне рішення у відповідності зі своїми статутами, у протокольній формі, про те, що вони змінюють своє підпорядкування і переходять у так звану Православну Церкву України».
Рішення про створення єпархій повинні були прийняти на засіданні Синоду ПЦУ. І таке рішення було прийнято.
4 березня 2019 Синод ПЦУ створив Переяславсько-Вишневську єпархію. Одну. З коментарем «як виняток». І ця єпархія була створена для екс-митрополита Олександра (Драбинка) і призначена виключно для переходів з Української Православної Церкви. І все. Більше жодної єпархії в ПЦУ не створювали.
Екс-митрополит Олександр (Драбинко): «Я б сказав, що сьогодні Православна Церква України складається виключно з парафій Української Православної Церкви».
Парадоксальна ситуація – УПЦ КП та УАПЦ, які нібито розпущені, з реєстрації Мін'юсту не зняті і досі функціонують. Їхні єпархії не об'єднуються в одну структуру, дублюють одна одну і, змінивши назву на ПЦУ, всі так само існують окремо. Наприклад, у Тернополі є єпархія ПЦУ (яка УПЦ КП) і єпархія ПЦУ (яка УАПЦ), і у кожної – свій архієрей. Така ж ситуація на Волині, а у Вінниці – взагалі три єпархії і три архієреї.
Але головне – парафії УПЦ КП і УАПЦ не проводять своїх зібрань для переходу в ПЦУ, туди заганяють тільки громади канонічної Церкви.
Протоієрей Олександр Бахов, глава Юридичного відділу УПЦ: «Жодна парафія УАПЦ не перейшла до ПЦУ. Точно так само можна сказати і про Київський патріархат, релігійний центр якого зареєстрований, не ліквідований, у них є свої центри, єпархії по всіх регіонах. А також жоден прихід з УПЦ КП не перейшов до ПЦУ. Але чомусь всі намагаються насильницьким способом, за участю представників місцевої влади, правоохоронних органів "допомогти" перевести парафії Української Православної Церкви в так звану Православну Церкву України».
І за ті храми, які вдається відібрати в УПЦ, розкольники б'ються між собою.
Так, в селі Шклинь на Волині громаду Борисо-Глібського храму УПЦ 4 березня перевели в ту єпархію ПЦУ, яка УАПЦ. Однак незабаром прийшли інші рейдери, з тієї ПЦУ, яка Київський патріархат, і зі скандалом перевели храм до себе.
Чому віряни УПЦ моляться, а рейдери ПЦУ співають гімн
Отримавши Томос, розкольники внутрішньо ніяк не змінилися. І це можна легко простежити по тому, як поводяться активісти ПЦУ, які приходять захоплювати храми Української Православної Церкви. У кожному такому випадку впадає в очі контраст – віряни УПЦ співають молитви, активісти ПЦУ – співають гімн.
І навіть у тих випадках, коли патріотичним рейдерам вдалося захопити церковну будівлю, громада церкви нікуди не зникає. Насправді з сотень переходів у віртуальну ПЦУ, які озвучує влада, в реальності на кінець березня перейшло 43 громади.
Протоієрей Олександр Бахов, голова Юридичного відділу УПЦ: «У так зване релігійне угруповання "Православна Церква України" перейшло 43 громади УПЦ».
А що ж інші сотні громад?
Інші нікуди не переходять і ні з ким не об'єднуються. Вони служать Христу.
Блаженніший Онуфрій: «Христос був на землі, і то не було єдності. Одні йшли за Христом, інші йшли проти Христа. І так історія триває до наших днів. Одні йдуть за Христом, інші йдуть від Христа. А ми йдемо за Христом і хочемо бути із Христом».
Чому Церкву женуть, а вона зміцнюється?
Віряни УПЦ служать по хатах, гаражах, сараях, а то й просто перед своїми захопленими храмами. Вони вибирають такий шлях. І складається парадоксальна ситуація, коли, незважаючи на масову пропаганду ненависті до УПЦ, все більше людей публічно заявляє про свою належність до канонічної Церкви.
У свято Торжества Православ'я десятки тисяч людей вийшли на хресні ходи УПЦ по всій Україні. І священики відзначають, що хрестоходців стало значно більше, ніж у попередні роки. Особливо багатолюдним був хресний хід в Рівному – регіоні, де за сприяння влади відбуваються десятки захоплень, а проти священиків СБУ відкриває кримінальні справи. Самі люди на такі парадокси іронічно говорять: Томос допоміг.
І Томос дійсно допоміг, життя Церкви змінюється на очах – священики стали усвідомлювати, що в парафії цінний кожен ввірений їй парафіянин, віряни стали цінувати свій храм і розуміти, що це не просто місце, куди вони за звичкою приходили щонеділі, що це їхня родина, місце зустрічі з Богом, якого вони можуть втратити.
Коли вся державна машина та ЗМІ кинуті на пропаганду кишенькової політичної церкви і на знищення Церкви істинної, ефект виходить зворотній. Гоніння на Церкву завжди приводили до її зміцнення і звеличування. І слова святого князя Олександра Невського: «Бог не в силі, а в правді» і в наш час отримують своє чергове підтвердження.
