Звернення СПЖ у зв'язку з риторикою ненависті та нетерпимості у соцмережах
Наша позиція має бути заснована виключно на тому, чого навчав Христос.
Дорогі брати і сестри!
Ми живемо в дуже непростий період. Практично щодня в церковній сфері з'являються новини та заяви, які викликають у нас збентеження, а то й обурення. В соціальних мережах виникають цілі словесні баталії з розпаленням пристрастей та мало не з використанням ненормативної лексики. При цьому дуже часто жодна з «протиборчих» сторін абсолютно не нагадує православних християн, які ходять до храму, моляться та беруть участь у церковних таїнствах.
Безумовно, у кожного з нас є прагнення напоумити заблукалих та наставити їх на шлях істинний. Однак редакція СПЖ закликає своїх читачів уникати емоційних висловлювань, а тим більше – образ своїх опонентів. Ми повинні пам'ятати, що теза «добро має бути з кулаками» для християн недоречна.
В християнстві немає переможців і переможених, немає ворогів, і в суперечці народжується не істина, а лише гнів та роздратування.
Наша позиція повинна бути заснована виключно на тому, чого навчав Христос. А Він навчав насамперед любові: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою».
А тим, хто вважає, що має право судити та засуджувати, ми хочемо запропонувати прочитати наступне:
Жінку, яку хотіли вбити за зраду чоловіку, Іісус захищає від натовпу однією лише фразою: хто з вас без гріха, нехай перший каменем кине (Ін 8, 7). І при цьому навіть не піднімає голови, виводячи на піску якісь знаки.
В церковному переданні є цікаве трактування цього євангельського епізоду. Згідно з ним, Іісус писав на піску пальцем таємні гріхи кожного з обвинувачів. Писав коротко, але до жаху страшно для викривачів, бо за будь-який з цих гріхів за іудейським законом мала настати смерть. Святитель Миколай Сербський передав це у формі художньої розповіді:
«Мешулам – викрадач церковних скарбів, – писав Господь пальцем по землі; Ашер вчинив перелюб із жінкою брата свого; Шалум – клятвопорушник; Єлед вдарив батька; Амарнах присвоїв маєток вдови; Мерарі вчинив содомський гріх; Йоіл поклонявся ідолам…
І так про всіх по черзі писав по землі перст праведного Судді. А ті, про кого він писав, схилившись, читали написане з невимовним жахом. Усі їхні майстерно приховані беззаконня, які порушували закон Мойсея, були відомі Йому і ось зараз перед ними оголошені. Уста їхні раптом замовкли. Зухвалі гордії, що пишалися своєю праведністю, та ще більш зухвалі судді чужої неправедності стояли нерухомо та безмовно, як стовпи в храмі. Вони тремтіли від страху, не сміючи дивитися один одному в очі, про жінку-грішницю вони вже не пам'ятали. Вони думали лише про себе та свою смерть. Жоден язик більше не міг вимовити це докучливе й лукаве – Ти що скажеш? Господь не сказав нічого. Він не сказав нічого.
Йому було гидко Своїми пречистими устами оголосити їхні гріхи. І тому писав по пилу, те, що таке брудне, заслуговує написання на брудному пилу. Інша причина, з якої Господь писав у пилу, ще дивовижніше. Те, що написане на пилу, швидко зникає, не залишаючи сліду. А Христос не хотів оголошувати їхні гріхи всім і кожному. Бо, якби цього хотів, усе-таки сказав би про них перед усім народом, викрив би їх, і народ, згідно з законом, побив би їх камінням. Але Він – беззлобний Агнець Божий, не бажав ні помсти, ні смерті тим, хто постійно замислював Його вбити і хто більше хотів Його смерті, ніж собі вічного життя.
Господь лише хотів, щоб вони замислилися про власні гріхи. Хотів нагадати їм, щоб вони під тягарем власних беззаконь не були жорстокими суддями чужих; щоб прокажені гріхом не поспішали лікувати чужу проказу; щоб, будучи злочинцями, не розштовхували інших, щоб бути їм начальниками. Це все, чого хотів Господь. І коли Він закінчив писати, Він знову розрівняв пил, і написане зникло».
Грішники «праведні» виявилися на перевірку нічим не краще грішниці, яку вони з гнівом викривали в її гріху.
І знову все той же фінал, все та ж тиха, сповнена любові фраза: І підвівся Іісус, і нікого, крім жінки, не бачивши, промовив до неї: Де ж ті, жінко, що тебе оскаржали? Чи ніхто тебе не засудив? А вона відказала: Ніхто, Господи… І сказав їй Іісус: Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши (Ін 8, 10-11).
