Чому Фанар не зможе дати Томосу «Церкві Порошенка»
Якщо Константинополь дасть Томос українським розкольникам, то має давати автокефалію і власній Архієпископії в Америці.
В статті «Як пов'язані скандал в Американській Архієпископії та українська ЄПЦ» був даний невеличкий аналіз справ в Американській Архієпископії, найчисленнішій та найбільш значній частині Константинопольського Патріархату. Стаття вийшла напередодні Зібрання духовенства та мирян Архієпископії 4-го липня в Бостоні. Пристрасті там розпалилися настільки, що Предстоятеля Архієпископії, 90-річного архієпископа Димитрія (Тракателліса), напередодні Зібрання звинувачували у фінансових махінаціях та закликали піти у відставку. Заклик лунав з вуст самого Константинопольського Патріарха Варфоломія, а також основного спонсора Архієпископії мільярдера Іоанна Кациматідеса та відомого політика Майкла Хаффінгтона. Було висловлено припущення, що результати Зібрання духовенства та мирян Архієпископії 4-го липня певним чином вплинуть на вирішення Фанаром питання з українською ЄПЦ. І от Зібрання відбулося, і за його підсумками можна зробити деякі висновки.
Як і передбачалось, якщо архієпископа Димитрія (Тракателліса) вдасться відправити у відставку, то тим самим Патріарх Варфоломій зміцнить свій вплив на Американську Архієпископію і йому вже легше буде дарувати Петру Порошенку Томос про ЄПЦ. У цьому випадку шанси на те, що Томос буде виданий, трохи зростали, у протилежному випадку – зменшувались. Ці припущення виправдалися – архієпископа Димитрія змістити з посади не вдалося, і питання щодо Томосу навіть не розглядалося на нещодавньому засіданні Священного Синоду Константинопольського Патріархату. Звісно, скандал з намаганнями відправити Предстоятеля Американської Архієпископії у відставку впливає на Томос про ЄПЦ незначно, однак є набагато більш значущі фактори, пов'язані зі станом справ в Архієпископії. Ситуація з відставкою архієпископа Димитрія – це лише окремий епізод набагато глибшого процесу, що відбувається в Американській Архієпископії. А саме – прагнення до… автокефалії.
Розходження між Архієпископією та Фанаром розпочались одразу ж після її створення в 1922 році. А в 1960-ті роки, коли Архієпископія чисельно зросла завдяки збільшенню числа грецьких мігрантів в США, ці розходження стали причиною зародження в середовищі православних греків Америки ідеї відокремлення від Матері-Церкви. Ці ідеї посилювалися разом зі збільшенням фінансової спроможності Архієпископії та кількістю коштів, що перераховувались на Фанар, але до певного часу не озвучувались.
І от, 19 травня 2018 р. на церемонії випуску учнів Грецького коледжу і Богословської школи Святого Хреста в Бостоні, впливовий бізнесмен та один з основних спонсорів Архієпископії Ефстатіос Валіотіс у своїй промові після вручення йому звання почесного доктора заявив буквально наступне: «Не можемо ми керуватися невеликою групою людей, які перебувають в Туреччині, не мають пастви і мети, без роботи та з іншим порядком. Що буде у разі греко-турецького конфлікту, хто допоможе нашій Церкві?» Валіотіс запропонував два варіанти вирішення питання: або повна автокефалія Американської Архієпископії, або перенесення Константинопольської кафедри з Фанару до США. При цьому жоден з присутніх на церемонії ієрархів і мирян не висловив ніяких заперечень. А архієпископ Димитрій, коли журналіст видання «Етнікос Кірікас» («Національний вісник») запитав його, чи згоден він зі сказаним, відповів, що «це інша тема». І хоча, через деякий час, Архієпископія прийняла офіційну заяву, в якій дистанціювалася від слів Валіотіса, тим не менш ідея автокефалії, що називається, «витає в повітрі».
Підтвердження цього міститься в інтерв'ю митрополита Детройтського Миколая виданню Ромфея, яке той дав за підсумками Зібрання духовенства та мирян Американської Архієпископії 4-го липня в Бостоні.
В цьому інтерв'ю, на питання кореспондента: «Що ви думаєте про автокефалію?» митрополит Миколай спочатку відповів ухильно: «В митрополії Детройта про це ніхто конкретно не говорить. Я займаюся пастирською діяльністю, і також не буду говорити про це». Однак коли журналіст повторив своє запитання, ієрарх визнав можливість отримання автокефалії Американською Архієпіскопією: «Можливо, прийде час, коли Вселенський Престол у своїй мудрості скаже нам: діти, прощавайте». Таке формулювання ідеї про автокефалію – в кращих традиціях візантійської дипломатії. Замість того, щоб сказати: «Американська Архієпископія хоче отримати незалежність», митрополит Миколай каже: «Константинополь сам відокремить нас від себе». Як може Фанар сказати американським грекам «діти прощавайте», якщо Американська Архієпископія, в основному, Фанар і утримує? Отже, не Константинополь подумує про те, щоб сказати Архієпископії «діти прощавайте», а Архиєпископія допускає для себе варіант «Мама прощавай». І той факт, що Предстоятель Архієпископії Димитрій (Тракателліс) не підкорився Патріарху Варфоломію та не пішов у відставку, і при цьому не був зміщений зі своєї посади ані константинопольськими, ані американськими архієреями, вказує на те, що у Фанару залишається все менше й менше можливостей утримати Архієпископію у своєму підпорядкуванні.
Якщо розглядати питання Томосу про ЄПЦ крізь призму складних відносин Константинопольського Патріархату з Американською Архієпископією, то ситуація виглядає досить просто. Видавши Петру Порошенку бажаний Томос, Патріарх Варфоломій вкладе в руки прихильників американської автокефалії зброю проти себе самого. Якщо можна дарувати автокефалію невідомо кому в Україні, то які можуть бути аргументи проти автокефалії Американської Архієпископії?
При цьому, як неодноразово акцентувала увагу СПЖ у багатьох своїх публікаціях, проект української ЄПЦ не схожий на жодні інші прецеденти отримання різними Помісними Церквами автокефалії. Адже у випадках Польської, Болгарської, Румунської та інших Церков автокефалію просили (а часом і самостійно проголошували) саме церковні структури, які на момент таких прохань або проголошень були визнаними частинами Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви. В Україні ж автокефалію просять релігійні організації, які вже чверть століття як перестали бути членами Христової Церкви та пішли в розкол. І якщо Патріарх Варфоломій зважиться дарувати автокефалію українським розкольникам чи якось інакше їх легалізувати, то тим самим він знищить страх перед розколом у всіх бажаючих відокремитися і насамперед – у своєї власної Американської Архієпископії. Чи може Фанар допустити таку ситуацію? Очевидно, ні!
І якщо Патріарх Варфоломій зважиться дарувати автокефалію українським розкольникам чи якось інакше їх легалізувати, то тим самим він знищить страх перед розколом у всіх бажаючих відокремитися і насамперед – у своєї власної Американської Архієпископії. Чи може Фанар допустити таку ситуацію? Очевидно, ні!
Таким чином перед Патріархом Варфоломієм і його Священним Синодом вимальовується цілком очевидна перспектива: якщо Фанар дає Томос про автокефалію українським розкольникам, то через деякий час отримує таку ж ситуацію у себе, а відповідно – рано чи пізно буде змушений давати аналогічний Томос своїй Американській Архієпископії, або…
Або погоджуватися з пропозицією Ефстатіоса Валіотіса та переїжджати зі Стамбульського району Фанар кудись на Манхеттен. При всій своїй абсурдності, ця пропозиція впливового американського бізнесмена грецького походження не позбавлена певної логіки. Як відомо, Константинопольський Патріархат протягом останнього століття послідовно проводить політику утвердження власної винятковості та певного верховенства в усьому православному світі. Фанар намагається закріпити за собою певні повноваження, яких не мають інші Помісні Православні Церкви. Таке собі православне папство. Постійні заяви константинопольських ієрархів про те, що саме Константинополь – це Церква-Матір чи не для всіх інших Помісних Церков, – зайве тому підтвердження. Однак така політика виявляється безуспішною. Православна еклезіологічна традиція відкидає всілякі прояви папства. Тому інші Помісні Православні Церкви не погоджуються наділити Фанар винятковими повноваженнями. Яскравим підтвердженням цієї незгоди є невдалий «Всеправославний» Собор на Криті. З моменту проведення цього Собору минуло вже два роки, протягом яких Фанар всіляко намагається примусити Церкви, що не брали в ньому участі, прийняти його рішення як обов'язкові. І це також не виходить, незважаючи на всі старання та дипломатичні зусилля константинопольських переговірників. Не виключено, що незабаром Фанар буде змушений визнати очевидне – ніякого верховенства Константинополя в Православному Світі йому досягти не вдасться. А от об'єднати під собою розрізнені юрисдикції в США і Канаді – ідея набагато перспективніша. Сьогодні у США знаходяться єпархії практично всіх Помісних Церков. Таке розмаїття юрисдикцій і фактичний розподіл православних за національною ознакою не лише суперечить Священному Писанню і православним канонам, але й створює труднощі практичного характеру. Людям, що бажають прийняти православ'я, часом буває важко пробитися до етнічно замкнутого кола православних громад. А інтерес до православ'я у не православних американців сьогодні досить значний, проте інколи вони не можуть розібратися в юрисдикціях. Цю проблему паралельних юрисдикцій, як і багато інших, широко обговорюють в американських церковних колах.
І у найближчому майбутньому ця проблема буде вирішена саме так, як говорять святі канони Православної Церкви – на одній території повинна існувати тільки одна Помісна Церква. І очолити процес створення такої Церкви в Америці може саме Константинопольський Патріархат. Але для цього йому треба перебратися за океан, про що й говорив у своїй промові Ефстатіос Валіотіс.
Але для Константинополя це означатиме однозначну відмову від титулу Вселенського Патріархату. Чи готове грецьке самолюбство на такі жертви? Думається, поки що ні. А тому Фанар буде всіляко противитись будь-яким автокефальним прагненням своєї Американської Архієпископії і, як наслідок, не зможе заохочувати аналогічні прагнення в інших країнах.
