Дискримінація УПЦ та антисемітизм: про що йдеться у доповіді США по Україні
У порівнянні з попередніми роками ситуація з релігійними свободами в Україні не покращилась.
29 травня Бюро демократії, прав людини і праці Держдепартаменту США опублікувало Доповідь про міжнародну ситуацію в сфері релігійних свобод за 2017 рік. Окремий розділ, як зазвичай, присвячений Україні. В поле зору американських правозахисників потрапила значна кількість випадків, пов'язаних з порушеннями прав віруючих УПЦ та інших релігійних груп. Порівняно з попередніми роками ситуація не змінилась.
У доповіді, на жаль, знову використовується маніпулятивна статистика соціологічного Центру ім. Разумкова, який штучно «розшарував» прихожан УПЦ на три групи. Чудно, виявляється, в Україні є прихожани... РПЦ, незважаючи на те, що юридично такої організації в нашій країні не існує. Зрозуміло, що це все парафіяни УПЦ. Те ж саме стосується і «просто православних». Введення цього лукавого пункту спрямоване на те, щоб штучно занизити кількість прихожан УПЦ. Так звані «просто православні» адже ж ходять в якісь храми, десь причащаються, сповідаються і т. д., а отже є парафіянами цілком конкретної релігійної організації. І результати альтернативних соціологічних опитувань свідчать про те, що це прихожани саме УПЦ. Тому, якщо скласти їх усіх, вийде майже дворазова перевага саме Української Православної Церкви, а не Київського патріархату – близько 40 % проти 26 % (у той час як центр ім. Разумкова віддає УПЦ лише 12 %!).
Звичайно, можна ввести ще пару пунктів для «самоідентифікації», які зіб'ють з пантелику респондентів, і результати покажуть ще меншу кількість віруючих УПЦ. Але тоді ця статистика зовсім вже смішно виглядатиме. Адже коли справа доходить до масових релігійних заходів, мільйони віруючих УПЦ КП кудись різко зникають на тлі цілковитої переваги УПЦ. І зростання кількості парафій у Київському патріархаті чомусь не відображає «дворазової переваги», і за іншими маркерами ця перевага ніяк не простежується. Очевидно, що вся ця липова статистика є ще одним інструментом для дискримінації УПЦ. На жаль, аналітики Держдепу не змогли цього побачити.
Тим не менш, вони побачили безліч інших речей.
Буквально в перших реченнях доповіді відзначається інформація про дискримінацію Української Православної Церкви: «Українська Православна Церква Московського Патріархату (тут Держдеп сам дискримінує УПЦ, називаючи її так) критикує нездатність влади протистояти дискримінації УПЦ МП з боку Української Парвославной Церкви Київського патріархату та місцевої влади, яка симпатизує УПЦ КП і УГКЦ».
Також вказується на дискримінаційну заборону з боку керівництва Нацгвардії щодо капеланів УПЦ, яким не дозволили займатись духовним окормленням військовослужбовців, що належать до канонічної Церкви.
Відзначається критика УПЦ звернення Петра Порошенка до Константинопольського Патріарха Варфоломія з проханням про надання автокефалії неіснуючій «Православній Церкві в Україні».
Докладно описується захоплення храму УПЦ у Старому Гвіздці, включаючи бездіяльність поліції та побиття віруючих УПЦ.
При цьому Держдеп вставив «пояснення» Київського патріархату про те, що всі конфлікти, пов'язані з захопленнями храмів, відбуваються нібито всередині громад УПЦ. Але як же бути із сумнозвісною «самоідентифікацією», яку розкольники проштовхують на законодавчому рівні? Люди, які захоплюють храми, не ототожнюють себе з УПЦ, а заявляють, що вони є віруючими саме Київського патріархату. Крім цього, у захопленнях храмів та підготовці до цих захоплень беруть участь священики Київського патріархату, а також праворадикальні угруповання. Вони теж належать до громад канонічної Церкви?
Цікаво, якби в США якась група людей (особливо в балаклавах), що ідентифікує себе з тією чи іншою конфесією, спробувала захопити культову споруду, як би реагували влада та поліція? Цілком очевидно, що всіх цих людей без церемоній упакували би в поліцейські машини та посадили б у в'язницю. Зазначимо також, що в США майнові питання в православних громадах не вирішуються референдумами, і зовсім диким там було би втручання територіальної влади у цей процес.
У третьому розділі доповіді, присвяченому рівню суспільної толерантності в релігійній сфері, йдеться про безчинства Правого сектора, який перешкоджав звершенню богослужінь УПЦ (в Україні це кримінальний злочин), а в деяких випадках радикали били віруючих (Other religious groups and the Right Sector political movement disrupted UOC-MP prayer services; in some cases, individuals described as radical nationalists physically assaulted parishioners).
Детально описується випадок, що стався 6 вересня 2017 року, коли представники партії «Свобода» та організації «Сокіл» розгромили споруджуваний храм УПЦ та побили літню парафіянку, яку госпіталізували зі струсом мозку. Також у доповіді зафіксований випадок від 26 серпня, коли були спалені будматеріали для храму УПЦ.
Значну частину тексту зайняв фактаж по захопленню храму УПЦ в Коломиї, здійсненому представниками УГКЦ 17 жовтня, всупереч рішенню суду, який підтвердив право громади УПЦ на храм. У подробицях була відновлена хронологія цього злочину й участь у ньому уніатських капеланів, Правого сектора та радикалів з Чорної сотні. Підкреслено, що єпархіальні структури УГКЦ дистанціювалися від цього жахливого акту агресії.
«Прославився» на весь світ капелан УГКЦ Микола Мединський, який, як сказано, «застосовував вербальне та фізичне насильство по відношенню до віруючих УПЦ, які намагалися провести богослужіння на подвір'ї храму», а також «називав віруючих УПЦ “московськими свинями”, штовхав та бив деяких з них».
Не забув Держдеп згадати і про низку випадків, пов'язаних з проявами антисемітизму.
Зокрема, йдеться про вшанування у Києві та Львові націоналістичних лідерів, які співпрацювали з нацистами та чиї прихильники брали участь у масовому знищенні євреїв (who collaborated with Nazis, and whose subordinates were involved in killing thousands of Jews). Крім цього, згадується відкриття у Вінниці пам'ятника Симону Петлюрі, який не зупинив антисемітські погроми, в результаті яких були вбиті десятки тисяч євреїв (who did not intervene to stop anti-Jewish pogroms in which anti-Semites, including some members of his military forces, killed tens of thousands of Jews).
У доповіді відзначається негативна реакція єврейських організацій на перейменування вулиць на честь представників ОУН та УПА. Зокрема, згадується реакція Центру Симона Візенталя, який «протестує проти прославлення цих двох українських націоналістичних лідерів, чиї підлеглі активно брали участь у масових вбивствах євреїв протягом перших місяців нацистської окупації Радянського Союзу».
Також перераховуються різні випадки дискримінації єврейських громад, окремих осіб, антисемітські гасла та випадки вандалізму по відношенню до меморіалів, присвячених Голокосту. Наприклад, «Націоналісти, що влаштували марш на честь націоналістичних лідерів Другої світової війни, скандували антисемітські гасла. Продовжують надходити повідомлення про акти вандалізму на меморіалах Голокосту» (Nationalists staged a march to honor a World War II nationalist leader at which participants chanted anti-Semitic slogans. There continued to be reports of vandalism at Holocaust memorials).
Нагадаємо, у квітні цього року 56 конгресменів США звернулися з листом у Держдепартамент США, в якому висловили стурбованість зростанням антисемітизму в Польщі та Україні, а також героїзацією нацистських колабораціоністів – Степана Бандери, Романа Шухевича, представників ОУН та УПА.
«Ці воєнізовані формування і окремі особи в деяких випадках співпрацювали з нацистами і несли відповідальність за вбивство тисяч євреїв, від 70 до 100 тисяч поляків та інших етнічних меншин у період між 1941 і 1945 роками», – йдеться у листі.
До слова, зовсім нещодавно під час свого візиту в Україну президент Німеччини Франк Вальтер Штанмайер заявив, що головними проблемами у нас є «агресивний націоналізм та корупція».
Про що все це говорить?
Про те, що рівень ксенофобії та нетолерантності в Україні досяг такого рівня, що його просто вже неможливо замовчувати. Усі ці кричущі порушення буквально просочуються крізь пальці, якими захід закрив своє обличчя, дивлячись на те, що відбувається в сфері дотримання прав людини в нашій країні.
Тобто усі їхні висловлювання потрібно за емоційною силою множити на десять. Звісно, вони не можуть відкрито та різко критикувати Україну, бо це б кинуло тінь на них самих. Тому, якщо Держдеп пише про проблеми в релігійній сфері (нехай навіть і досить стримано), а європейські політики говорять про «націоналізм» як про проблему, це, в перекладі на загальнозрозумілу, означає: «Що ви робите? Ми й так вас підтримуємо в боротьбі з Росією, а ви нас підставляєте ось такими речами».
Чи зможе почути українська влада цей меседж?
