Навіщо СБУ знову тисне на Церкву
Що стоїть за гучними заявами полковників СБУ?
28 березня у Покровську Донецької області полковники СБУ Валерій Удовиченко та Юлія Лапутіна провели круглий стіл на тему: «Агресія РФ проти України: історичні паралелі та сучасний вимір», в ході якого зробили деякі гучні заяви, що дозволили новинним агентствам заявити про масштабне розслідування «злодіянь» представників Української Православної Церкви. А 31 березня архієпископ Ніжинський і Прилуцький Климент дав інтерв'ю агентству «Вести», в якому заявив, що у голови СБУ Василя Грицака немає претензій до УПЦ, а полковники Валерій Удовиченко та Юлія Лапутіна взагалі невідомо хто такі. Чи виправданий такий підхід до подій, або ж архієпископ Климент недооцінює загрозу?
З цього заголовка можна зробити висновок, що кампанія по боротьбі з УПЦ виходить на якісно новий рівень, бо нею зайнялась сама СБУ. А якщо ще прочитати в тексті слова полковників В. Удовиченка та Ю. Лапутіної, що «фактично храми УПЦ МП стали центрами, на які спирались усі у своїй діяльності проти України», і що СБУ проводить розслідування по всій території України – то можна взагалі впасти в паніку.
Що ж це відповідає архієпископ Климент? До речі, владика є ієрархом, залученим у різноманітні гуманітарні місії УПЦ на Донбасі, включаючи дуже непрості переговори по звільненню військовополонених.
Тобто, владика Климент – людина обізнана. Ось що він говорить в інтерв'ю агентству «Вести»: «Ніяких офіційних заяв з приводу цього (розслідування проти УПЦ, – ред.) жодного разу не звучало. Більше того, глава СБУ Василь Грицак неодноразово заявляв про те, що у його організації немає претензій до УПЦ <…> Ті заяви, які зараз циркулюють в пресі на цей рахунок, були озвучені якимись людьми, які представилися співробітниками СБУ, але хто вони насправді, особисто я не маю уявлення, як і більшість наших громадян». Дійсно, ані Валерій Удовиченко, ані Юлія Лапутіна більшості громадян невідомі, але те, що вони є полковниками СБУ, швидше за все, відповідає дійсності.
І ось ці полковники озвучують дві цікаві речі.
По-перше, це претензії до УПЦ вже майже чотирирічної давності: що нібито в 2014 році на Великдень у Святогірській лаврі роздавали молитву «проросійського» змісту, надруковану на звороті ікони Божої Матері. А також що, нібито, у тому ж 2014 році один з лідерів невизнаної ДНР Ігор Гіркін спочатку отримав притулок в одному з храмів Слов'янська, потім у цьому ж храмі створив свій батальйон (до відома, батальйон – це приблизно від 500 до 1000 осіб особового складу) і, зрештою, в цьому ж храмі освятив зброю для цього батальйону. Над цим пасажем можна дійсно посміятися – якщо ці звинувачення за чотири роки не змогли перетворитись на кримінальні справи з відповідними судовими вироками – отже, вони того й варті, і повторювати їх зараз – це тільки ганьбити себе перед всім чесним народом.
По-друге, полковники повідомляють, що вже сьогодні, у 2018 році, по всій країні йде розслідування фактів антидержавної діяльності УПЦ. І навіть говорять про те, у який спосіб це здійснюється: «Розслідування проводиться шляхом наукових експертиз, виявлення документів, свідчення людей, які бачили або були учасниками заходів, які здійснювала УПЦ МП. Здійснюється опитування свідків і збирання доказів, досліджується церковна література на предмет наявності маніпулятивних текстів».
Але будь-якій грамотній людині, яка хоч краєм вуха чула про існування Кримінально-процесуального кодексу України, зрозуміло, що для того, аби розслідування дійсно мало місце і щоб отримані в ході його докази могли бути використані в суді, вони повинні бути відповідним чином оформлені. Тобто не просто опитування свідків, а виклик їх повісткою в СБУ, пояснення їхніх прав під час допиту, інформування, по якій відкритій кримінальній справі проводиться допит, оформлення протоколу допиту і так далі.
Якби таке дійсно проводилося по всій Україні – про це би трубили вже всі ЗМІ і СПЖ в першу чергу. Але поки що такого не чути. Для того, щоб оцінювати документи і проводити їх експертизу, вони мають бути теж відповідним чином оформлені: виїмка документів, поняті і так далі. Теж процедура досить громіздка, яку важко приховати, якщо мова йде про якусь всеукраїнську кампанію.
Таким чином можна зробити висновок: те, що окремі ЗМІ поспішили назвати розслідуванням у масштабах України, це зовсім не те розслідування, яке передбачає судову перспективу та винесення вироків. І архієпископ Климент абсолютно правий, вельми скептично оцінюючи висловлювання В. Удовиченка та Ю. Лапутіної. Але виходить тоді, що полковники брешуть, і нічого подібного не проводиться? Думається, що не брешуть, і що дійсно опитування свідків, оцінка документів, експертиза літератури і т. д. все-таки має місце. Але справа в тому, що всі ці заходи можуть проходити не у вигляді збирання доказової бази для використання в суді, а у вигляді оперативно-розшукової діяльності, яка найчастіше проводиться таємно.
Результати цієї діяльності не можуть бути використані як докази на судовому процесі, але можуть стати підставою для проведення вже цілком процесуально оформлених слідчих дій. Іншими словами, органи СБУ, може, і не в таких великих масштабах, як було озвучено, але все ж проводять ті дії, про які говорять В. Удовиченко та Ю. Лапутіна: проводять роботу зі «свідками», які в потрібний момент прийдуть за повісткою до слідчого та озвучать вже обговорені показання під протокол, збирають літературу та зв'язуються з якимись «експертами», які можуть у певному руслі трактувати богослужбові та інші тексти, і так далі.
Давайте собі уявімо, що на експертизу в Інститут національної пам'яті (наприклад) до пана В'ятровича потрапить тропар Володимирській іконі Божої Матері: «Днесь светло красуется славнейший град Москва, яко зарю солнечную восприимши, Владычице, чудотворную Твою икону, к нейже ныне мы притекающе и молящеся. Тебе взываем сице: о, пречудная Владычице Богородице! Молися из Тебе воплощенному Христу Богу нашему, да избавит град сей (Москву, тобто – ред.) и вся грады и страны христианския невредимы от всех навет вражиих, и спасет души наша, яко Милосерд». Може, це і є та сама молитва «проросійського» змісту, про яку говорили полковники?
У чому ще правий владика Климент, так це в тому, що він пов'язує подібні нападки на Церкву з фактично вже розпочатою передвиборчою кампанією. «На жаль, Українська держава вже багато років живе в стані перманентної передвиборної боротьби. Сучасні методи її політиків давно перебувають за межею добра і зла. Церква сьогодні – це остання соломинка для величезної кількості людей. Вона постійно володіє найбільшим рівнем довіри суспільства, в той час як ЗМІ, керівні органи країни, нинішні політики – всі разом взяті – володіють лише кількома відсотками цієї довіри. Природно, що комусь хочеться поексплуатувати тему Церкви, щоб на цьому тлі розрекламувати себе. Бог їм суддя». Нападаючи на Українську Православну Церкву, ті політичні сили, які в своїй передвиборчій програмі вирішили знову осідлати тему патріотизму, показують суспільству, які вони послідовні у справі виявлення «ворогів» українського народу. Такими діями вони вказують патріотично налаштованому виборцю за кого треба голосувати. І зовсім не важливо, чи відповідають їхні заяви дійсності, чи ні.
Але все ж недооцінювати заяви полковників не варто. В інтерв'ю «Вістям» архієпископ Климент стверджує: «Я не став би коментувати чутки. Як я говорив вище, СБУ офіційно неодноразово заявляло, що не має претензій до УПЦ і, більше того, співпрацює з нашою Церквою в питаннях гуманітарної підтримки українських військовополонених. Всі інші заяви людей, які бажають пропіаритись на темі релігії, не заслуговують уваги».
Заяви самі по собі, може, уваги й не заслуговують через свою абсурдність, але примітно те, з чиїх вуст вони прозвучали і в який момент. Якщо раніше подібні абсурдні звинувачення висловлювались різними недержавними структурами, націоналістичними організаціями на кшталт «Правого сектора» і «С14», то сьогодні їх озвучують діючі чиновники правоохоронних органів. А завтра їх може озвучити вже той самий голова СБУ В. Грицак чи той, хто прийде йому на зміну, адже в сучасній Україні ротація вищих посадових осіб держави відбувається з завидною регулярністю. Вибір моменту теж показовий. Це і наближення виборів, і активізація зусиль держчиновників зі створення Єдиної Помісної Церкви (ЄПЦ) в Україні.
Таким чином, заяви, які прозвучали на круглому столі, можна розцінювати, по-перше, як збільшення тиску на Церкву, а по-друге, як демонстрацію можливостей спецслужб розпочати реальні переслідування духовенства та вірних УПЦ за звинуваченням в антидержавній діяльності. Проспівав тропар Володимирській іконі – ось вже й готовий склад злочину, а ну доведи, що ти не молишся за «державу-агресора».
Чого ж хочуть домогтися від УПЦ подібними діями? По-перше, правильно поводити себе під час виборів. І це не лише агітація за «правильних» кандидатів або відсутність такої «за неправильних». Це ще й певна позиція Церкви, якщо раптом результати виборів спровокують ще один «майдан». По-друге, це неперешкоджання діям влади зі створення ЄПЦ. І тут, цілком можливо, мова йде про ідею відкриття подвір'їв Константинопольського Патріархату в Україні.
Кілька днів тому директор Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України Андрій Юраш фактично видав, що за абсолютно неканонічною та відверто ворожою для УПЦ ідеєю відкриття подвір'їв Константинопольського Патріархату в Україні насправді стоїть українська влада. Юраш вважає питання вирішеним, але це не так. Багато чого буде залежати від реакції священноначалія УПЦ на таку провокацію. І ось для того, щоб примусити українських архієреїв не надто твердо відстоювати свою позицію, і міг знадобитися той, як кажуть політологи, «меседж», який прозвучав з вуст полковників на згаданому круглому столі.
Що ж, це цілком в руслі радянського досвіду тиску на Церкву з боку уповноважених у справах релігій від комуністичної партії та відповідних органів. Але цей досвід також свідчить і про те, що піддаватися такому тиску не слід. Політика конформізму не призводить до послаблення переслідувань або їх припинення. Залишається тільки молитовно побажати нашому священноначалію мудрості та твердості духу у цей непростий час.
