Тільки з чіпом: що означає заборона альтернативи ID-паспортам
Рішення Верховного Суду – правове рішення, рахунок за безвіз чи маніпуляція?
Недавній заборона Верховного Суду на відмову в отриманні альтернативного паспорта-книжечки став досить резонансною подією, у якого була досить тривала передісторія.
У березні 2016 року Богословсько-канонічна комісія при Священному Синоді Української Православної Церкви розглянула численні звернення віруючих УПЦ з приводу єдиного демографічного реєстру та введення в обіг так званих електронних паспортів з чіпами (ID-карт). Комісія тоді підтримала право віруючих на відмову від ID-карт, заздалегідь обмовившись, що в цьому питанні не може бути ніяких спекуляцій богословського або власне церковного характеру, оскільки: «Православний християнин повинен пам'ятати: якщо він сам не відречеться від Христа, то ніхто не зможе його відокремити від любові Божої».
Розуміючи тривогу людей з приводу можливої втрати свободи людської особистості і відкриття шляхів для маніпулювання нею, 26 липня 2017 р. Священний Синод УПЦ (журнал № 16) звернувся до представників української влади з приводу стурбованості віруючих громадян щодо введення біометричних паспортів. 26 вересня того ж року Міграційна служба України направила на адресу Предстоятеля УПЦ лист № 1224, в якому роз'яснила свою позицію. Зокрема, там йшлося про наступне: «Згідно принципам, встановленим частинами першою та другою статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав і свобод громадян, зокрема, в залежності від релігійних переконань. Також відповідно до частини четвертої статті 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань».
Ще у вересні звучала точка зору про те, що альтернативи пластиковими ID-картами не буде, хоча згідно зразкам, встановленим Кабінетом міністрів, громадянство України можуть підтверджувати обидва види паспорта – як паспорт-книжечка, так і ID-карта. При цьому, обидва типи бланків повинні бути в наявності, оскільки вони не є скасованими урядом, а саме Кабінету Міністрів належить останнє слово в цьому питанні.
Згадуючи 35-ту статтю Конституції України у світлі рішення Верховного Суду, варто відзначити, що віруючі насправді не відмовляються від своїх конституційних обов'язків, і вже тим більше не відмовляються від виконання законів. Віруючі не відмовляються від громадянства або ідентифікації особистості, а всього лише просять зберегти альтернативу ID-карт. Говорячи про обов'язки громадян, не варто забувати про їх права. Стаття 32 Конституції України говорить про те, що: «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист… права вимагати вилучення будь-якої інформації».
Будь-яка людина має право на зберігання будь-якої інформації про себе в альтернативному форматі, не порушуючи поточного законодавства. За великим рахунком створюється враження, що Верховний суд грає на руку супротивникам канонічної Церкви, оскільки сам по собі питання альтернативи ідентифікаторів особистості не є строго принциповою та однозначною як за своєю формою, так і за змістом. В даний час вороги Церкви намагаються подати суспільний резонанс як «підступи ФСБ», яке нібито так і норовить розірвати зв'язок України з Європейською сім'єю. Йде очевидна підміна понять, оскільки віруючі виступають не за скасування ID-карт, а за право на альтернативу.
Таким чином, у наявності відверті маніпуляції з боку радикалів людьми, які так і не спромоглися освоїти матчастину даного питання. В якості ілюстрації можна навести слова голови правління ГО «Антикорупційний штаб» Галини Янченко, яка на своїй сторінці у ФБ прокоментувала суспільний резонанс і активність віруючих наступним чином: «Українцям, яким тепер значно легше відвідати будь-яку Європейську країну, складніше буде вішати на вуха локшину про "загниваючому заході" і про те, як Україні добре жилося б з "братнім російським народом”».
І все б нічого, якби середні зарплати українців відповідали мінімальним вимогам для поїздок за кордон, дозволяючи не обмежуватися авіаквитками в обидві сторони і термінальним комплексом аеропорту. Крім того, питання відсутності альтернативи ідентифікаторів особистості зводиться насправді не до Конституції і не лежить в строго правовий області. Все справа в тому, що справжня завдання ID-карт – вичерпати задану «безвізовим пакетом» квоту. І чим швидше це відбудеться, тим швидше Україна розрахується за безвиз, який хоч і є надбанням держави, однак абсолютно не варто того, щоб ігнорувати волевиявлення людей і нехтувати їхніми правами. У тій же Європі поняття «альтернативи» набагато більш розвинене, ніж Україні.
зокрема, Конституції ряду європейських держав гарантують батькам право на вільний вибір освіти для своїх дітей, вводячи, таким чином, альтернативу. Зокрема, це відноситься до освітньої системи Ірландії, Естонії, Князівства Андорри і Бельгії. У Німеччині, Швейцарії, Греції, Данії, Норвегії, Швеції та Франції людям, що досягли призовного віку, гарантується право на Альтернативну державну службу (АГС) і стати, таким чином, «відмовниками совісті». У Франції закон про АГС був прийнятий в 1961 році після майже місячної голодування 74-річного Луї Ликвана, відомого пацифіста і громадського діяча. Узаконити альтернативну цивільну службу було його єдиною вимогою під час акції протесту 1961 року.
Таким чином, побажання віруючих та їх аргументація знаходяться в строго правовому полі і жодним чином не йдуть врозріз з Конституцією та поточним українським законодавством, оскільки відмова від альтернативи в питанні ідентифікації особистості є необґрунтованим. Не варто забувати, що у правовій державі вищим джерелом влади може бути тільки демократично виражена воля народу. Вирішувати проблеми заповнення квот і переслідування власних цілей за рахунок нехтування конституційних прав громадян є останньою справою, яке ніскільки не наближає Україну до Європи, а швидше залишає її ззовні тієї Європейської сім'ї, куди прагне держава.
