Від зачаття до... аборту. Про що неприємно говорити, але не можна мовчати

22 Грудня 2017 21:04
445
Від зачаття до... аборту. Про що неприємно говорити, але не можна мовчати
Я знаю, що є теми, які мають ефект напівпогаслого багаття – достатньо легкого вітерцю, щоб зола перетворилась на полум'я. Тому в середовищі культурному та освіченому є речі, про які не говорять. Наприклад, про політику. Або про релігію. Про зарплату та смерть.

Однак є такі теми, про які й говорити неприємно, і мовчати не можна. Навіть незважаючи на те, що розмова про них може перетворитись на полум'я. Часто, на жаль, на полум'я буквальне... До цієї категорії розмов можна віднести розмову про аборти.

Сьогодні Церква відзначає день, коли святі і праведні Іоаким і Анна зачали свою дочку, Яка пізніше стала Матір'ю Господа нашого Іісуса Христа. Повна назва цього свята звучить так: «Зача́тие святы́я Богопрама́тере А́нны, егда́ зача́т Пресвяту́ю Богоро́дицу» (або, грецькою: Ἡ σύλληψις τῆς Ἁγίας Ἄννης, τῆς Μητρὸς τῆς Θεοτόκου, καὶ ἡ ἀνάμνησις τῶν Ἐγκαινίων).

Взагалі, Церква відзначає зачаття лише трьох дітей: зачаття Богородиці, зачаття Іоанна Предтечі та День Благовіщення (коли Божа Матір прийняла в утробі Плід Духа Святого). Але, водночас, сам факт того, що Церква відзначає ці дні особливо – дуже примітний.

Так, ми знаємо, що християни виступали й виступають проти абортів. З точки зору Церкви аборт – це вбивство. Ще в четвертому столітті святитель Василій Великий писав: «Та, яка навмисно загубила зачатий в утробі плід, підлягає осуду, як за вбивство». Як бачимо, святитель Василій говорить тут про ЗАЧАТЕ немовля взагалі – безвідносно віку. Тобто для Церкви абсолютно неважливо, коли була зачата дитина – місяць, тиждень, день або хвилину тому. Вона вже жива.

Раніше, з появою так званої емансипації та феміністичного руху, точка зору Церкви (щодо появи нового життя з моменту зачаття) вважалась, м'яко кажучи, відсталою. Однак сьогодні це вже безперечно встановлений науковий факт: людське життя починається в той самий момент, коли зустрічаються та з'єднуються дві статеві клітини (чоловіча і жіноча), і в результаті цього з'єднання утворюється одна клітина – новий живий організм. У цій, поки дуже маленькій клітинці, вже все є – стать, група крові, навіть колір очей та волосся. Для того, щоб ця клітинка з'явилася з утроби матері, їй потрібні лише час, їжа та кисень.

Сьогодні такий погляд на проблему появи нового життя можна вважати вже встановленим науковим фактом. Ось, наприклад, що написав у відповідь на запит про зачаття дитини завідувач кафедри ембріології МДУ, професор, доктор біологічних наук Голіченков В. О. (мал. 1):

Від зачаття до... аборту. Про що неприємно говорити, але не можна мовчати фото 1


Більш того, Церква вважає, що цей маленький організм вже від самого моменту зачаття повністю і абсолютно унікальний – іншого такого ніколи не було і ніколи не буде. А отже, будь-які дії, які призводять до його смерті, можна вважати вбивством. Звичайно, я розумію, що багато хто захоче посперечатися з такою точкою зору і використовуватиме побиті як світ аргументи: ембріон (зауважте, що його не називають дитиною, бо так легше вбити) – це частина тіла жінки, а отже вона може робити з ним, що хоче; або що пологи повинні бути відповідальними, «навіщо плодити злидні?» і т. д. Але скільки б аргументів не наводили, суть від цього не зміниться – аборт залишиться вбивством.

Так, дотепер політики багатьох країн не можуть прийти до єдиної думки стосовно того, з якого моменту можна вважати «ембріон» дитиною, а отже, з якого моменту «ембріон» має право на захист свого життя. Наприклад, у Франції життя дитини починає захищатися державними законами через 10 тижнів після зачаття, в Данії – після 12 тижнів, в Швеції – після 20, а в багатьох країнах життя юридично захищене тільки після народження. Лауреат Нобелівської премії Джеймс Уотсон пішов далі та запропонував охороняти життя дитини через три дні після народження. Що ж виходить? А те, що французькі діти (найщасливіші з усіх) стають людьми тільки через 10 тижнів після зачаття, а діти Уотсона – тільки на третій день після народження! Так хто з них правий?

А праві, я думаю, ті діти, яким вдалося з'явитись на світ. Запитайте самі в себе, коли саме, в який момент ви стали людиною? Швидше за все тоді, коли ваша мама і ваш тато вирішили не робити аборт. Бо, якби вони вирішили по-іншому, – запитання про те, коли ви стали людиною, ставити було б нікому.

Можна ще довго говорити про якісь наукові дані, і учасники спору наводитимуть свої доводи «за» та «проти», але я думаю, що мою позицію найкраще продемонструє така розповідь.

Священика, з яким я дружу вже дуже багато років, покликали до вмираючої жінки. Жила вона у приватному секторі, в своєму власному будинку. Чоловік помер, дорослий син жив окремо, і в неї, окрім кількох котів, нікого не було. І от, вона тяжко захворіла. Лікарі поставили діагноз, який для неї звучав як вирок – рак легенів. Хвороба розвивалася стрімко, і дуже скоро вона відчула, що час смерті близький. Саме тому вона й вирішила покликати священика. Ця жінка ніколи раніше не сповідалася і в храм не ходила. Вона була гладкою, а внаслідок хвороби у неї почала накопичуватися рідина в області ніг. Тому вона була змушена практично весь час проводити в ліжку.

Батюшка розповідає, що коли він зайшов до неї в кімнату, то крім спертого повітря його дещо шокував, так би мовити, антураж – повністю позавішувані вікна. В кімнаті було майже темно. На ліжку сиділа жінка з розпущеним волоссям і, як тільки побачила священика, то дуже тихим голосом сказала: «Отець, я їх бачу. Всіх бачу. Вони тут». «Хто?» – запитав священик. «Мої діти... Я зробила 9 абортів. І от тепер всі мої діти прийшли до мене...» І знаєте, що сказав мені цей священик? Що для цієї жінки пекло вже настало. Бо жодне материнське серце не зможе витримати того, що вона побачила...

Розповім ще одну історію. У мене є знайомий, чоловік, що присвятив все своє життя боротьбі проти абортів, учасник руху «Пролайф». Я якось запитав у нього, навіщо йому все це – навіщо він, батько шістьох дітей, витрачає свій час на те, щоб пояснити іншим людям, що вбивати «ембріон» так само погано, як вбивати іншу людину. І він мені відповів: «Моя мати зробила 11 абортів... Я вижив у цій м'ясорубці».

Тож питання про допустимість або неприпустимість абортів, за великим рахунком, не повинно стояти взагалі. Просто тому, що їх не повинно бути.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також