Чи може націоналіст стати християнином

Нещодавно в Мережі пройшла новина про те, що Синодальне управління військового духовенства (СУВД) Київського патріархату і «Правий сектор» підписали угоду про співпрацю. Пересічний обиватель може не побачити у цьому нічого дивного або незвичайного. І дійсно, що дивного в тому, що українські націоналісти тягнуться до «християнської Церкви», а «Церква» береться їх окормляти?

От тільки при ближчому розгляді все це схоже на абсурд, нісенітницю, нонсенс – на все, що нагадує про безрозсудність, дурість, безграмотність та лицемірство фігурантів цієї угоди. Чому? Давайте розбиратися.

Наскільки сумісними є революція та любов

Якщо здійснити екскурсію по різним (офіційному та регіональним) сайтам «Правого сектора», можна знайти там дивовижні перли про християнство і любов.

Наприклад, на сторінці тернопільської організації «Правого сектора» у Facebook ми зустрінемо твердження про те, що «Традиція українського націоналізму завжди спиралася на духовний остов українського народу – християнство. <...> З християнського вчення наші предки черпали сили для протистояння ворогам, від нього навчилися незламності та здатності до самопожертви. Саме вірою у Всевишнього освячували свою боротьбу бійці ОУН та воїни УПА... <...> Тому зараз необхідно звертатися до християнства як знаряддя, яким можна відділити «зерно від полови», добро від зла. <...> У християнському віровченні можемо знайти підтвердження, що ми боремося за Правду проти зла та брехні».

А ось витяг з Положення про відділ Капеланської служби НВР «Правий сектор»: «Головною та засадничою доктриною релігійного та морального світогляду націоналізму є християнство». Або ще один перл з тієї ж серії: «Націоналізм українського народу випливає з Любові, а тому він в основі своїй людяний і добрий: до своїх і чужих – до всіх, хто визнає за українцями право на вільне і державне існування. Усіх інших він або переконує у своїй правоті, або ж бореться з ними – незалежно від того, хто саме виступає ворогом».

Навіть якщо не згадувати про криваву історію українського націоналізму, про теракти, які влаштовували українські націоналісти до Другої світової війни, про геноцид євреїв, про різанину польського населення на Волині, про вбивства своїх же співгромадян, які підтримували радянську владу в самому кінці Другої світової, ця заява звучить як знущання над здоровим глуздом. Бо про яку любов можуть говорити люди, які влаштували в нашій країні хаос та руйнування, які ініціювали своїм нетерпимим ставленням до людей з іншими переконаннями громадянський конфлікт на сході?

Само це визначення несе у собі явну суперечність, бо в який правоті нас можуть переконати націоналісти? Та й щодо методів їхньої боротьби з інакодумцями ми добре обізнані. Хіба захоплення православних храмів – це прояви любові? І, до речі, чому ці велелюбні люди (які, за ідеєю, мають любити своїх ворогів, як нас вчить Євангеліє) приховують свої обличчя? Може, тому, що за балаклавою ховається така ж любов, як у військовій доктрині «Правого сектора»?

«Альтернативи військовому шляху повернення втрачених територій не існує. Ми цілком здатні повернути власні землі зі зброєю в руках! Для цього необхідне лише цілеспрямоване об'єднання усіх ресурсів держави та суспільства. Введення воєнного стану; розгром московської п'ятої колони всередині країни; радикальні кадрові чистки в рядах силових структур і жорстка боротьба з саботажем; переорієнтація військово-промислового комплексу на потреби війни; ефективна інформаційна політика, спрямована на виховання народу-переможця, а не жертви; повна блокада окупованих територій; створення партизансько-диверсійного руху; належна турбота про бійців; стрімкі бойові дії; повернення під контроль кордонів – саме таким є наш рецепт перемоги у цій війні».

І гаразд би війна з Росією, але й всередині країни вони хочуть зруйнувати стару систему і побудувати новий світ. В інтерпретації «Правого сектора» гасла «Інтернаціоналу» звучать наступним чином: «національна революція у вигляді всенародного повстання, яка цілком руйнує, ліквідовує стару систему з її апаратом влади й утверджує нову, відповідну прагненням, потребам та устремлінням нації».

А ось просто незабутній перл одного з ідеологів «Правого сектора»: «Дедалі більше стає зрозумілим, що майбутня революція без збройної боротьби практично неможлива. Видається, що в найближчому майбутньому Україну чекають такі криваво-епохальні події, яких в нашій історії не було з часів Другої світової війни та боротьби УПА».

Хто їх цьому навчив? Христос? Хіба Він закликав скидати владу насильницьким чином? Де в Євангелії йдеться про те, як в окремо взятій країні побудувати суспільство благоденства? На жаль для ідеологів «Правого сектора», в Євангелії ми можемо зустріти якраз прямо протилежні речі.

До слова, про євроінтеграцію з такими ідеологами теж можна забути. Ну не люблять радикали європейців, адже ті вважають «героїв» ОУН-УПА бандитами. От і обурюються наші ура-патріоти: «Нещодавно німецький політолог Андреас Умланд вкотре висловив осуд визнання Україною воїнів УПА та ОУН борцями за незалежність. І він далеко не перший. У творі "Бандеризація проти європеїзації" Андреас Умланд озвучує повний набір ліберальних жахливчиків про українських націоналістів загалом та бійців УПА та членів ОУН зокрема. Тут вам і звинувачення у "Волинській різні", і у колабораціонізмі в період Другої світової війни, і в причетності до Голокосту (ще й із закидами, мовляв, як же Україна при героїзації "вбивць" євреїв збирається будувати співпрацю з Ізраїлем (?!)».

Кілька слів про християнське віровчення

Однак повернемося до угоди, яку ми розглядаємо, у пункті 1.4 якої йдеться наступне: «Сторони здійснюють співпрацю, виходячи із загальних завдань релігійного та національного світогляду націоналізму-православного християнства».

Але от біда, якраз виходячи з християнського віровчення випливає, що націоналісти в принципі не можуть бути християнами, і тим більше вони не борються за правду проти зла та брехні. Втім, ми вже багато разів писали про це (Чи можна воцерковити український націоналізм?, Чому християнство і націоналізм несумісні?).

Подобається це комусь чи ні, в основі своїй Християнська Церква являє собою явище наднаціональне, космополітичне. Бо в Церкві «нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скита, раба, вільного, але все та в усьому Христос» (Кол. 3:11). Безумовно, Церква освячує, приймає в себе все найкраще, що є в національному переданні, що не суперечить її вченню. Але все ж Христос прийшов на цю грішну землю не для того, щоб піднести та освятити ту чи іншу націю, чого від Нього, власне, і чекали іудеї, а зараз чекають українські націоналісти. Він прийшов для того, щоб спасти кожну людину, незалежно від її національної приналежності.

Ось чому Церква не може служити нічому тимчасовому, тлінному, минущому. Справа Церкви – спасати всяку людину у Христі, а не відстоювати (освячувати) інтереси нації та держави. Тому, коли пройдуть століття, мільйони і мільярди років, коли часу більше не буде, коли не буде ні націй, ні держав, ні нашої матінки Землі, Церква Христова не припинить своє буття. У цьому сенсі спроба надати Православній Церкві не просто національного забарвлення, а зробити її національною за суттю (тобто релігією однієї конкретної нації, у нашому випадку – української) знищує сотеріологічний акспект Церкви, принижує її Вселенське призначення, призводить до того, що Церква перестає бути християнською і стає язичницькою (тобто народною), де головним предметом поклоніння (ідолом) стає держава, народ, нація і т. д.

У що вони вірять насправді

Так у що ж насправді вірять наші ура-патріоти з «Правого сектора»? Ну, і, зрозуміло, їхні друзі – розкольники з самопроголошеного Київського патріархату.

Звернемося знову до сайтів «Правого сектора», а конкретно ось до цієї   заяви: «Центральне місце в нашій ідеології займає вчення про націю, і не тільки вчення. Всевіддане служіння українському народові, українській нації – це священний обов'язок, це найвищий наказ для нас. Тому ми ставимо ідею нації на найвищий п'єдестал і тому, що ідею нації ставимо понад усе, тому й називаємо себе націоналістами».

Але ж в християнстві на цьому п'єдесталі повинні бути Христос, заповіді Євангелія і служіння Його Церкві. Більше того, Сам Христос сказав, що той, хто любить щось (навіть батька й матір) більш Нього, не може бути його учнем (Мф 10:37).

Ось як коментує це місце Євангелія великий святитель і вчитель Церкви Іоанн Златоуст: «Чи бачиш, як Він, наказуючи все залишити долі і любов до Нього поставити над усім, показує тим, що Він є Єдинородний Син Отця? І що говорити, сказав Він, про друзів та родичів? Якщо навіть душу свою будеш ставити вище любові до Мене, ти ще далекий від того, щоб бути Моїм учнем».

Власне, в цьому і криється головна суперечність між язичництвом-націоналізмом та християнством. Це просто різні віри, де люди поклоняються з одного боку – нації, а з іншого – Христу!

І дійсно: «Подолавши національно-релігійний момент стародавнього іудейства, християнство стало наднаціональним явищем. Як на самому початку, так і протягом усієї історії християнської Церкви, не існує питання про національність при прийомі в Церкву. "Бо нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх... (Рим. 10:12). У Церкви немає ані елліна, ані іудея, ані варвара, ані скіфа. Ідея народу Божого не містить у собі емпіричного національного моменту. Звільняючись від ветхої людини, християни в Церкві звільняються і від своєї старої національності» (Прот. М. Афанасьєв «Вступ в Церкву». Вид. Свято-Тихонівського гуманітарного університету, Москва, 2004 р., с. 207-210).

Саме тому потрібно з усією певністю визнати той факт, що, ставши християнином, людина повинна перестати бути націоналістом. Повинна відмовитися від націоналістичної ідеології, яка є однією з форм язичницького світогляду, котрий прямо суперечить євангельському вченню. По суті, якщо для людини найвищою формою служіння є служіння чому-небудь, окрім Христа (наприклад, нації), то таке служіння є не чим іншим як ІДОЛОСЛУЖІННЯМ. А про те, як Біблія вчить нас ставитися до ідолопоклонників, не варто й говорити.

Протягом усього свого існування християнство ніколи не йшло на компроміс з язичництвом. З історії Церкви ми знаємо багато випадків, коли християн звинувачували у відсутності патріотизму, що виражалось у небажанні служити іншим богам, крім Христа. Незалежно від того, в якій формі це служіння мало виражатись – у поклонінні культу імператора, обожнюванні тієї чи іншої нації і т. д. 

На кого нас хочуть перетворити націоналісти

Не будемо нічого домислювати за націоналістів, а просто звернемося до першоджерела: «всі ці покоління пронизувала і пронизує одна засаднича думка – ідея: почуття спільноти і єдності між самими собою, а окремішности по відношенню до других націй; почуття жертовності для добра цілого свого суспільства; спільна боротьба за своє існування (оборона і напад); спільне пережите горе; спільні жертви; спільна радість успіхам; а на кінець – спільна мова, звичаї, обичаї, традиції, заповіти предків. Все це – головні прикмети, що відрізняють один народ від другого, одну націю від другої».

Не більше і не менше: нас просто хочуть перетворити на стадо звірів, що ворогують з іноплемінниками та ненавидять усе, що не вписується в стадну ідеологію. Втім, кожен може вірити у що захоче. Можна вважати людей бидлом і видавати це за вищу форму людських стосунків. Але навіщо при цьому робити вигляд, що ти християнин?

Читайте також: Що рухає патріотом? Зцілення «майданівского» сотника

Наприклад, подивіться на сайті «Правого сектора» посилання на сторінку Науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова, а потім почитайте, що писав цей самий ідеолог націоналізму (тобто Д. Донцов) про християнство: «Всі важні історичні події (тут Донцов цитує одного французького соціолога – Ред.), повстання буддизму, християнства, ісламу, реформації, революції, соціалізму, повставали як безпосередні або дальші наслідки сильних впливів на фантазію мас... Більшість великих подій минулого здійснювалися під впливом фантомів... Історія уявляється нам немов збирання зусиль народів створити собі фантоми або зруйнувати їх. Стара і новітня політика – це ніщо інше, як боротьба фантомів».

Тобто фактично християнство є для нього ілюзією, фантомом, однією з ідей, які рухають історичними процесами, головну роль в яких займає боротьба націй між собою. Як у тварин боротьба за існування.

Але не менш цікава цитата Донцова про руйнуючу силу націоналізму: «Ця ідея (тобто націоналізм – Ред.) є непримирима, безкомпромісова, фанатична, "аморальна", за свої приписи бере лиш те, що в інтересі species. Цими прикметами відзначається кожна велика національна ідея, і це, а ніщо інше, дає їй таку вибухову силу в історії».

Але ж справжня любов не може бути руйнучою силою. Любов – це сила творча! Тому що вона є Нетварна Енергія Бога! Тож в якого бога вірять наші націоналісти?

Яка Помісна Церква потрібна розкольникам

Здається, тепер зрозуміло, що всі декларації про християнське виховання нашого населення, про створення Єдиної Помісної Церкви – лише ширма для прикриття язичницького-націоналістичного ЛЮДИНОНЕНАВИСНИЦЬКОГО світогляду. Ніяке християнство «Правому сектору» не потрібне – їм потрібна влада будь-якою ціною. І для досягнення цієї мети вони готові вдатися до будь-якої брехні, в тому числі і до того, щоб назвати себе християнами. Ну а розкольникам з Київського патріархату потрібен будь-який привід для самоствердження. Упевнений, вони готові укласти угоду хоч з чортом, хоч із самим дияволом, аби залишитися на плаву. Власне, тому вони готові проповідувати будь-яку ідеологію, нехай вона й прямо суперечить Євангелію, якою є націоналізм. Але ж судячи з Положення про відділ Капеланської служби НВР «Правий сектор», наші розкольники саме цим і будуть займатись. Конкретно йдеться про те, що капелани у своїй діяльності зобов'язані керуватися «основами ідеології Українського Націоналізму». Швидше за все, у Київському патріархаті добре розуміють, що ніколи не будуть визнані Вселенським Православ'ям, що не мають до християнської Церкви ні найменшого відношення. От і хапаються за соломинку, щоб не потонути в морі політичних інтриг і тотальної брехні. Якби це було неправдою, вони б задумалися в першу чергу над тим, що переважна більшість членів «Правого сектора» співвідносять себе з уніатською Церквою, а не з Православ'ям. Хоча, може, в Київському патріархаті взяли чіткий курс на єднання з УГКЦ? Хоч би як там не було, якщо раптом, не дай Боже, «Правий сектор» прийде до влади в Україні, ми однозначно отримаємо не християнську владу, а найгрубіший, наймахровіший тоталітаризм, у тому числі і в релігійній сфері. Ось, наприклад, що написано з цього приводу в програмі «Правого сектора»: «Заборона діяльності релігійних культів та сект, які стоять на антинаціональних, антидержавних засадах». Виходячи з цієї заяви, в першу чергу слід було б заборонити християнство як таке, бо воно не може відображати інтереси жодної нації, жодної держави, і в принципі, як вже було сказано, протиставляє себе будь-якому націоналізму як язичництву та ідолопоклонництву. Втім, тоталітарна ідеологія «Правого сектора» торкнеться не лише релігійної сфери. Бо в національній державі буде заборонено все чужорідне, все неукраїнське: «Національна – це держава, яка є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження певної нації на певній суверенній території.  Держава, в якій усі мешканці на офіційному рівні використовують єдину знакову систему титульної нації: мову, культуру, звичаї, стереотипи, систему цінностей тощо».

Отож бо, якщо ви любите французький живопис, російську літературу, класичну чи рок-музику, вам доведеться про це забути назавжди. Потрібно буде перейти на пересічних провінційних українських художників, читати тільки Кобзаря і іже з ним, слухати «Океан Ельзи», ходити в шароварах, стригтися під горщик і терміново вчитися танцювати гопак. А потім всі разом будемо здавати іспити на «профпридатність» українця. І не дай вам Бог, якщо у вас вдома знайдуть томик Достоєвського або Толстого: якщо не концтабір, то еміграція вам вже точно забезпечена. Тільки навряд чи в країні, де до влади прийдуть радикальні націоналісти, когось  можна буде налякати еміграцією.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.