Як навчитися прощати

Особистий досвід прощення є в кожного. Він завжди важкий та благосний. Адже кожен знає, як легко стає на серці, коли образа та біль пішли. І як до сліз тепло душі, коли хтось простив нас.

«Нам треба навчитись прощати. Це нелегка праця, яка потребує багато сил. Святі Отці вчать, що злобу людей треба перемагати не ворожнечею, не гнівом чи ненавистю, не помстою або відповіддю образою за образу, а християнськими кротостю та терпінням».

З Послання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія до пастви Української Православної Церкви з нагоди Прощеної неділі та початку Великого посту

«Потрібен час, щоб пішла образа»

Камілла Семененко-Воровей, візажист:

– Мені дуже складно прощати. Але буває ейфорія, або потрібен час, щоб пішла образа, буває, думаєш про вічність, і все стає таким неважливим, дріб'язковим. І тоді любиш близьких, друзів, згадуєш гарні життєві моменти, пов'язані з цими людьми. Можливо, це й є прощення.

Парадоксальний зворотний ефект

Сергій Баранчук, журналіст:

– Слова Господа про те, що треба підставити іншу щоку – це якраз про прощення. Думаю, важливо пам'ятати, що людина, яка робить нам погане, зазвичай перебуває в стані потьмарення, емоційного сп'яніння якою-небудь пристрастю, самолюбством. Вона в момент нанесення нам образи, сама того не розуміючи, –  іграшка в руках темних сил, які намагаються погубити і її, і нас, ввести нас у спокусу помсти, викликати замість любові й жалю до ближнього егоїстичну жалість до себе. Тому перший крок до прощення – збагнути все це та щиро пожаліти людину, що стала маріонеткою в руках темних сил, які грають на струнках її хворої душі, її пристрастей, запаленого самолюбства, яка не розуміє цього і тому гине у своєму злі, «не знає що чинить». І помолитися від усього серця, по-доброму про неї, про її спасіння та помилування Господом. І тоді, кажу з досвіду, відбувається парадоксальний зворотний ефект: у нас в душі замість чорної бурі обурення, ненависті, злоби, почуття помсти, які розпалюють в нас злі духи злим вчинком ближнього, раптом спалахує яскраве Божественне Світло, в душу вливається почуття милосердя і розчулення, співчуття, мир та радість.

До речі, старозавітне «око за око» теж було пронизане не жорстокістю, а милосердям, виходячи з грубих звичаїв тієї епохи. Воно означало не те, що людина зобов'язана відповісти на образу, зневагу. «Око за Око, зуб за зуб» регулювало сам розмір помсти: вибили тобі одного зуба – відповідай адекватно, тобто можеш вибити теж тільки один зуб, а не два. Бо люди зазвичай не вміють мститися адекватно, захоплюються, шкодують себе, свій біль їм здається набагато більшим, ніж їм його заподіяли.

«Якщо є хоч 1% розуміння»

Алла Власюк, депутат Вінницької міськради, фінансовий директор ПГ «Віойл»:

– Є різні категорії людей, які можуть завдати образи. Дуже близькі та більш-менш далекі. Мій батько пішов від нас з мамою у вкрай важкій ситуації. Мені було два з половиною роки, і я була при смерті. Напевно, я його пробачила, але тільки років 10 тому. І, можливо, тому, що ця людина перестала бути для мене важливою у житті. Хоча я не злилася на нього – просто думала про те, що мені його не вистачає. Хотіла, щоб батько був з нами, хотіла його турботи. Людина близька і зробила так боляче.

А в повсякденному житті в мене прощення йде через мозок. Може, правильно через душу, але в мене – через розум. Якщо в мені є хоч 1% розуміння, що спонукало людину на ту чи іншу дію, я можу тоді вже пробачити її душею.

«В мене таких повноважень немає»

Марина Мєшкова-Мігунова, дизайнер:

– Потрібно просто прощати. Беззастережно. Потиснути плечима та намагатися до цих теми-стосунків-події не повертатися. Не жувати їх усередині. Не шукати виправдання ані собі, ані іншим. Вміння прощати, напевно, це і вміння вчиняти по совісті стосовно інших. І відповідати тільки за себе. І – «Бог їм суддя», в мене таких повноважень немає. Та й правило бумеранга поки ще ніхто не відміняв – «якою мірою міряєте, такою ж відміряється й вам».

Будеш боротися – програєш

Сергій Рижков, фотограф:

– Прощати і забути – абсолютно різні поняття. Будь-яка життєва ситуація надсилається людині як сигнал, і сприймати все потрібно як уроки. Людина, не засвоївший урок, обов'язково наступить на граблі знову. Іноді цей урок йде нестерпно боляче, а іноді учень так і не в змозі зрозуміти своїх помилок. В школі на уроці фізкультури вчитель змушує нас робити важкі вправи, на уроці математики змушують вчитися думати. А в житті кожен день Господь дає нам уроки. І якщо ти лінивий та не виконуєш те, що тебе ПРОСЯТЬ – може бути боляче й страшно. Якщо ти став у глухий кут і не знаєш, як тобі вчинити – віддай все на волю Господа. Знайди того, хто зможе тобі пояснити урок та допоможе виконати домашнє завдання. Іноді це батюшка, а іноді й лікар. Все залежить від обставин, і універсальних ліків від цієї хвороби не існує.

Ніколи не збирай зло в собі. Зло руйнує ТЕБЕ, а не того, на кого ти сердишся. Якщо тобі хтось зробив зло – спочатку подумай: чи немає твоєї провини в цьому. І якщо є – знайди в собі мужність і першим попроси пробачення. І світ посміхнеться тобі у відповідь. Якщо напорешся на дійсно злу людину – відійди в сторону. Будеш боротися – програєш. Будь-яка боротьба зі злом є просто втрата енергії та найдорожчого у світі – Часу. Ніхто і ніщо не зможе компенсувати Час. Зло та добро існує в світі як день і ніч. Як біле і чорне. Програє той, хто хоче досягти абсолюту. Домагаючись білого – він помирає, домагаючись чорного – він втрачає душу. Живіть в гармонії різноманітності кольорових нюансів – і ви будете щасливі. Прощайте, але не забувайте! І розповідайте іншим про свій досвід, застерігаючи від марної боротьби перефарбувати світ. Пам'ять, в тому числі і генетична, – найнадійніший запобіжник від зла. Хто втратив пам'ять, приречений...

Прощення – це духовний подвиг

протоієрей Сергій Белянов, клірик Іоанно-Усікновенського храму м. Харків: 

– В питанні «кого та за що прощати» багато складного, тому що градація тут дуже велика. Найскладніше – пробачити зраду, підступ. І найважче пробачити близьку людину, тому що, як правило, до неї пред'являються підвищені вимоги. Чужа людина не може так образити та зрадити, як своя та близька. Тому ступінь трудів у прощенні теж різний.

Прощення – це, звичайно ж, духовний подвиг. Просто так складно пробачити будь-якій людині. Духовно розвинені особистості прощають легше, тому що вони вже якусь частину духовного шляху та подвигу пройшли. А духовно нерозвиненим прощати важче, їм треба ось так, одразу і зараз же, зробити великий духовний труд. Допомогою в цьому є смирення, тому що горда людина прощати не може. Коли ми постійно або в якийсь момент здатні бороти свою гордість, тоді нам легше пробачити. Але чим складніше момент, кого та за що прощати, тим більше труда та подвигу треба до цього додати.

Прощати, безумовно, потрібно, але питання, чи зможе це зробити той, кого образили. Адже він жива людина, не в усьому себе переміг. А кривдник може так «по щоках надавати», що не виходить. Хоче людина пробачити, а не може. Але це не привід відмовляти в Причасті Святих Христових Тайн. Нерідко говорять: «Ти ж не простив, як ти можеш причащатися?!» Але ми ж усі хворі, і лікуватися потрібно всім. Як це – «не причащатися»?! Так, щось не виходить, поки що не може людина простити. Але це нормальна ситуація, не кінцева точка – з неможливістю пробачити потрібно боротися в собі, як і з усім іншим. З часом це буде даватися легше.

І прагнути простити потрібно в будь-якому випадку – що б не було. Тому що, не прощаючи, людина своє життя в пекло перетворює, не чиєсь – сама себе варить у котлі. Навіть фізіологічно організм прагне до того, щоб пробачити. Непрощення приносить великий дискомфорт – і душа болить, і фізичні хвороби починаються.

Тож для прощення потрібно перемогти гординю. А щоб перемогти, згадуєш свої гріхи, намагаєшся себе переконати в тому, що інша людина потребує прощення, тому що були причини її вчинку. Її виправдовуєш, а звинувачуєш себе, і таким чином вирівнюються ваги своєї гордині та її вчинку.

Від прощення залежить майбутнє у вічності

Володимир Ровінський, настоятель храмового комплексу Почаївської ікони Божої Матері у Ковелі:

– Хоч за службовим обов'язком я і беруся вчити інших як прощати, але в мене немає належного, дорослого, досвіду прощення образ, на який можна спертися. Господь якимось чином зберігає мене вже багато років від кривдників. Всякі дрібні непорозуміння іноді трапляються, але вони скоріше нагадують про надмірне захоплення особистими амбіціями, переживаннями та емоціями.

Необхідність щиро, від серця, як каже Господь, пробачити і примиритися з усіма напередодні Великого Посту випливає з його змісту й мети. Адже в Піст необхідно не тільки помолитися та попоститися, необхідно, за великим рахунком, померти... Померти для пристрастей і похотей наших, вмерти для гріха.

А що роблять люди, коли збираються помирати? Збирають рідних та близьких, кличуть кривдників та скривджених і прощаються. І, видихаючи з останніх сил «пробачте», поспішають і самі пробачити та попросити вибачення. Причому роблять це дуже щиро, тепер вже усвідомлюючи, що іншої можливості не буде, що від того, чи примиряться з ними, пробачать їх чи ні, залежатиме майбутнє у вічності.

У преподобного Єфрема Сиріна є думка, що якщо ти, людина, не прощаєш грішнику проти тебе, то не обтяжуй себе постом і молитвою – Бог не прийме їх.