Духовне відродження нації з радужним відтінком

25 січня в прес-центрі Укрінформу відбулася презентація Всеукраїнської ради релігійних об'єднань. До складу цього об'єднання увійшли представники мусульман, «прогресивного іудаїзму», кришнаїти, адепти «РУНвіри», бахаїзму та представники нечисленних християнських спільнот, невизнаних Православною або Католицькою Церквою. Крім цього до релігійної ради увійшла Українська асоціація релігієзнавців, яка діє при Інституті Філософії України, очолювана Анатолієм Колодним. До правління цієї асоціації входять такі особистості, як Сергій Здіорук, Олександр Саган, Людмила Филипович, відомі своїм різко негативним ставленням до Української Православної Церкви.

ДОВІДКА. Українська асоціація релігієзнавців (УАР) – позапартійна, світська громадська організація, яка об'єднує на добровільних засадах вчених-релігієзнавців, богословів-релігієзнавців, викладачів релігієзнавчих курсів навчальних закладів України. Створена в березні 1993 року. Президентом УАР є професор Анатолій Колодний. Один з віце-президентів – Людмила Филипович.

Інформаційні меседжі, озвучені Олександром Саганом та Анатолієм Колодним, досить цікаві і відкривають, на наш погляд, істинну мотивацію створення цього об'єднання досить нечисленних за українськими мірками релігійних організацій.

Серед заяв учасників прес-конференції пролунала низка закидів на адресу Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). Зокрема, стверджувалося, що ця рада нібито перетворилась на «закритий клуб», до якого можуть увійти не всі релігійні організації, що існують в Україні. Мовляв, ВРЦіРО представляє лише 16 конфесій із 104, і держава працює тільки з великими конфесіями, ігноруючи «потенціал релігійних меншин».

ДОВІДКА. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій була утворена у грудні 1996 року як представницький міжконфесійний консультативно-дорадчий орган.

Мета ВРЦіРО – об'єднання зусиль Церков і релігійних організацій у духовному відродженні України, координації міжцерковного діалогу як в Україні, так і за її межами, участь у розробці проектів нормативних актів з питань державно-конфесійних відносин, здійснення комплексних заходів добродійного характеру.

Рада функціонує на засадах рівності і рівноправ'я, поваги до внутрішніх установок та традицій усіх діючих в рамках Конституції України релігійних організацій і є незалежною від органів державної влади, політичних партій, інших громадських організацій та їхніх керівних органів.

Станом на початок 2012 року до складу ВРЦіРО входять 18 церков та релігійних організацій (1 міжцерковна релігійна організація), які разом представляють понад 95% релігійної мережі та всі основні конфесії України: православного, греко-католицького, римо-католицького та протестантського (євангельського) віросповідного напряму християнства, а також основних віросповідань іудаїзму та ісламу.

Попри те, що Олександр Саган заявив, що не слід розглядати новостворену раду як альтернативу ВРЦіРО, цей мотив виглядає цілком правдоподібним. А те, що до складу цієї ради увійшла також Українська асоціація релігієзнавців, може свідчити про певні плани у використанні нової структури для лобіювання приватних інтересів.

Втім, немає нічого поганого в тому, що релігійні організації об'єднуються заради захисту своїх прав. Якщо нова релігійна рада допоможе захистити якісь релігійні організації від свавілля чиновників Мінкульту, це тільки піде на користь суспільству. На цьому можна було б і закінчити, але очі зачепились за одне формулювання зі списку цілей і завдань новоствореної організації – «об'єднання зусиль релігійних організацій у духовному відродженні України».

Ось тут є одне «але», яке, на наш погляд, мають знати українські громадяни для оцінки всієї згаданої ініціативи. Серед присутніх значився один такий «єпископ Переяславський і Богуславський» Володимир Вільде, що представляє так звану «Українську Візантійську Помісну Церкву». До 2011 року він був членом Української Православної Церкви, але відійшов в розкол, прийнявши «рукопокладання» від одного з російських розкольницьких угруповань.

На сайті «Релігія в Україні» є інформація про його участь у форумі «ЛГБТ-християн» у 2013 році в Києві та активну підтримку представників нетрадиційної орієнтації: «У форумі візьме участь також колишній насельник Києво-Печерської лаври, а нині екзарх Києва і всієї України Автокефальної Грецької Православної Церкви Америки і Канади (знаходиться поза канонічного спілкування з традиційними Православними Церквами), єпископ Переяславський і Богуславський Володимир (Вільде), який займається пастирською опікою представників ЛГБТ».

Участю у форумі його підтримка ЛГБТ не обмежилася. У січні цього року видання «Труд» опублікувало інформацію про те, що він «рукопоклав» у диякони представника білоруського ЛГБТ-руху. Всьому цьому є фотодокази.

У цьому контексті задеклароване засновниками релігійної ради «духовне відродження України» набуває цікавого відтінку, можна сказати – радужного. Особливо на тлі міркувань релігієзнавця Людмили Филипович про постмодерн, плюралізм і т. д. Якщо під плюралізмом мається на увазі руйнування традиційних цінностей і моралі, то українці мають знати про це.

У своєму виступі Вільде поскаржився на те, що деякі сайти, серед яких він назвав «Антираскол» і сайт «Спілки Православних Журналістів», поширюють недостовірну інформацію про деяких релігійних діячів. Проте, як ми переконалися, інформація про Володимира Вільде має підтвердження з різних джерел.

Взагалі виникає певний дисонанс, коли люди, які розмірковують про плюралізм, свободу, права меншин, раптом починають ображатися на якісь публікації в ЗМІ. Більш того, зловтішатися з приводу переслідувань журналістів («дописалися», – Людмила Филипович). Нещодавні обшуки у помешканні організатора Хресного ходу-2016 та кореспондента СПЖ можна кваліфікувати як тиск на релігійну свободу та свободу слова. Варто відзначити, що, за інформацією СПЖ, даний журналіст публікував статті про захоплення храмів, утиски прав віруючих, свавілля місцевої влади. Здавалося б, прихильники релігійної свободи, плюралізму і постмодерну повинні виступати на захист таких людей. Але, судячи з усього, ми маємо справу з «плюралізмом в одній голові», який поєднує взаємовиключні речі.

Подібна непослідовність характерна для Олександра Сагана та Людмили Филипович. Виступаючи на захист нечисленних релігійних конфесій, вони дотримуються відверто агресивної риторики на адресу Української Православної Церкви. Олександр Саган, до того ж, є одним з активних захисників скандального законопроекту 4128 про «зміну юрисдикції громад», проти якого, зауважимо, виступила не лише УПЦ, але й представники інших релігійних організацій – католики, лютерани, представники іудаїзму і т. д.

Крім прихильника ЛГБТ-цінностей у «духовному відродженні України» прийматиме участь організація РУНвіри (розшифровується як Рідна українська національна віра). Це досить своєрідна неоязичницька організація, що культивує псевдоісторичні концепції. Наприклад, засновник РУНвіри та автор 1500-сторінкової «Мага-віри» Лев Силенко стверджує, що Україна – це «пра-рай», який є батьківщиною індо-європейських народів: «5 тисяч років тому до Індії прибули племена. Прибули вони з тієї землі, яка називається Україна» [1], «Веди» були створені нашими Предками (Трипільцями) 7-6 тисяч років тому», «наприклад, у «Ведах» не згадується така тварина, як мавпа: тому що її п'ять тисяч років тому на берегах Дніпра не було». На думку прихильників РУНвіри, колесо винайшли в Україні: «пророк Ілля, пророк Магомет – всі вони користувалися винаходом, зробленим у степах України 7-6 тисяч літ тому».

Центральна ідея РУНвіри – всі народи повинні мати власну релігію (свою математику, фізику?). Інтернаціональні релігії – це неправильно і шкідливо для національної самосвідомості. Левову частину писань Силенка займає критика християнства. На його думку, християнство – це «рабська релігія», що проповідує помилкову «любов до ворогів». Акт Хрещення Русі, говорить «пророк» Силенко, поневолив український народ і нав'язав йому єврейську релігію: «Ісус, як жид, мав свою Віру жидівську. І він вважав негідником того, хто зрадив рідну Віру і визнав чужу, щоб молитися Богу чужому».

Одним з недоліків християнства Силенко називає неприйняття націоналізму: «національна свідомість, націоналізм не можуть знайти пошани в християнізмі», посилаючись при цьому на родоначальника українського інтегрального націоналізму (від назви «фашизм» Донцов також не відмовлявся). «Пророк» цитує Донцова, що нібито християнська мораль – це «етика покірності, рабського терпіння, непротивлення насильству».

Читачі повинні «стежити за руками» учасників прес-конференції в Укрінформі. Слухаючи «єпископа» Володимира Вільде про неприпустимість поділу на «канонічних» і «неканонічних», Людмилу Филипович – про плюралізм і постмодернізм, РУНвіру – про ущербність інтернаціональних релігій, можна прийти до одного висновку. А саме: релігійні меншини вимагають не тільки поваги до себе в правовій площині, вони хочуть змусити традиційні конфесії відмовитися від самого поняття «розколу», змінити власне вчення про Церкву (мораль) та нав'язати релятивістську еклезіологію або етику. А це вже підтасовка понять, оскільки і Православна Церква, і Католицька Церква поважає право людей на свободу віросповідання, проте самі вирішують, як кваліфікувати ті чи інші сповідання (і моральні норми) в рамках СВОГО вчення про Церкву і людину. Ані держава, ані суспільство, ані релігійні меншини не мають права вимагати від Церков зміни власного віровчення.

У світлі вищесказаного, можна припустити, яке саме «духовне відродження» пропонують засновники Всеукраїнської ради релігійних організацій – деструкція традиційної моралі, традиційних українських конфесій та насадження штучного релятивізму.

Посилання:

1. Лев Силенко. Святе вчення. Силенкова віра в Дажбога, - Київ: Обереги, - 1995