Згадати все: церковні події 2016 року та прогнози на 2017

Ось і закінчився календарний 2016 рік, вже набирає хід новий, 2017.

У ці дні ми традиційно згадуємо головні події, які відбулися за минулий час, та аналізуємо, наскільки вони виправдали (або не виправдали) наші очікування.

Деяким з них можна дати об'єктивну оцінку одразу, інші ж настільки масштабні, що оцінити їх можна лише через якийсь час, адже «лицом к лицу лица не увидать, большое видится на расстояньи».

Пропонуємо вам згадати те, що хвилювало православних українців у минулому році.

Всеукраїнський Хресний хід

Традиція проведення Хресного ходу УПЦ 27 липня, напередодні святкування Дня Хрещення Русі, налічує багато років. І завжди цей Хресний хід, на який до Києва з'їжджалися православні зі всієї України, проходив відносно спокійно. Але не цього року. Ініціатива Блаженнішого Онуфрія об'єднати молитвою розірвану війною країну викликала шквал критики та абсурдних звинувачень з боку «патріотичних» ЗМІ, громадських діячів і навіть представників української влади. Хрестоходців, що вийшли у складі двох колон з Почаївської та Святогірської Лавр, називали провокаторами, провідниками «руського міра» та агентами ФСБ, що йдуть зі зброєю захоплювати Київ. Їх звинувачували у наявності політичної символіки та зброї.

Можливо, у майбутньому історики і соціологи писатимуть наукові роботи на тему антиправославної істерії в Україні зразка липня 2016 року. Про те, як майже всі центральні ЗМІ розпалювали ненависть проти найбільш мирної частини українського суспільства – православних віруючих. Повідомлення про просування хрестоходців часом нагадували військові зведення – атаки радикалів, повідомлення про мінування доріг, постійні погрози та залякування. Багатьох віруючих, які хотіли виїхати до Києва напередодні 27 липня, просто не випускали зі своїх міст, як це було в Одесі. Однак, незважаючи на всі перешкоди, фінальна частина Всеукраїнського Хресного ходу від Володимирської гірки до Києво-Печерської Лаври зібрала, за різними оцінками, до 80-100 тисяч віруючих.


Чи варто казати, що жодне обвинувачення, висловлене «експертами», журналістами і політиками на адресу хрестоходців, не підтвердилося. Як не було принесено ними згодом жодного вибачення.

Гаванська зустріч

Зустріч Патріарха РПЦ Кирила і глави РКЦ Франциска, яку в світі називали «зустріччю тисячоліття», в Україні викликала неоднозначну реакцію.

«Прикра помилка Папи Франциска», «Удар від Папи Римського в спину України», «Таке відчуття, що за нашими плечима хтось торгує нашими душами», «Зустріч у Гавані: дивна логіка, сумні та сумнівні результати» – такі заголовки заполонили українські медіа-ресурси. Загальний настрій частини патріотично налаштованих українців – розчарування і зрада.

Такі емоції були викликані трьома основними пунктами підписаної Главами Церков Декларації, які безпосередньо стосуються України.

Пункт 25, в якому зафіксовано визнання помилковості створення унії;

Пункт 26, в якому сторони утримуються від політичних оцінок конфлікту на Україні;

Пункт 27, який фактично демонструє підтримку РКЦ єдиної канонічної української Православної Церкви – УПЦ, – пропонує такі ж рекомендації українським Римсько-Католицькій та Греко-Католицькій Церквам.

Глава УГКЦ Святослав Шевчук охарактеризував цю зустріч так: «Безперечно, цей текст викликав глибоке розчарування серед багатьох вірних нашої Церкви та й просто небайдужих громадян України».

Всеправославний Собор

Подія, що обіцяла стати однією з найважливіших в історії Православної Церкви, ці очікування, з різних причин, не виправдала. Відсутність кількох Помісних Церков, в тому числі таких великих і авторитетних, як Руська, Антіохійська і Болгарська, поставили під сумнів сам статус Собору, як Всеправославного. Та й запропоновані там документи підписали не всі ієрархи, які брали участь у Соборі.

Митрополит Гортинский Ієремія заявив, що не підписав документ Всеправославного Собору «Відносини Православної Церкви з іншим християнським світом» як помилковий з догматичної точки зору: «Як могло статися, що Святий і Великий Собор на Криті назвав інославні єретичні громади "Церквами"?»  

Також відмовилися підписати зазначений документ митрополити Лимасольский Афанасій, Морфський Неофіт, Амафунтський Миколай, Лидрський Єпіфаній, Неапольский Порфирій (Кіпрська Православна Церква), єпископ Бачський Іриней (Сербська Православна Церква) та митрополит Навпактський Ієрофей (Елладська Православна Церква). Останній також висловив свою незгоду з текстами «Місія Православної Церкви в сучасному світі» і «Таїнство Шлюбу та перешкоди до нього».

Втім, українців, як це не парадоксально, більше цікавили не ті документи, які розглядалися на Соборі, а ті, що до порядку денного не увійшли. Багато вітчизняних ЗМІ, на чолі з ТСН,  поширили інформацію, що на Соборі розглядатиметься питання про надання автокефалії українській церкві. Подібні повідомлення мусувалися в українських медіа весь час роботи Собору та ще якийсь час після його завершення. На якій же підставі робилися такі вражаючі заяви?

А причина була не менш вражаючою.

Звернення депутатів Верховної Ради до Патріарха Варфоломія

16 червня Верховна Рада України ухвалила проект постанови Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до Його Святості Варфоломія, Архієпископа Константинополя і Нового Риму, Вселенського Патріарха про надання автокефалії Православній Церкві в Україні» .

У ньому депутати закликали Патріарха Варфоломія визнати недійсним акт 1686 року, згідно з яким «у порушення канонів» Київська Митрополія була приєднана до Московського Патріархату.

Це звернення широко рекламувалося у суспільстві (як одна з майбутніх перемог української влади), однак, як показав час, жодних наслідків воно не мало. Та й мати не могло. Чому?

Просто тому, що питання церковної автокефалії може вирішуватися тільки Церквою, але не політиками, а дане звернення – не що інше, як грубе втручання у справи Церкви.

Дивно, але жодне ЗМІ не змогло прийти до цього, здавалося б, очевидного висновку.

Зате до нього прийшли у самому Константинопольському патріархаті, куди і було направлене депутатське звернення.

Представник Константинополя Олександр Карлуцос прямим текстом заявив: «Я вважаю, що це був зухвалий крок, навіть занадто зухвалий з їхнього боку. Їхні політики не повинні торкатися питання визнання (автокефалії – ред.) Церкви».




Але головна мета, яку переслідували депутати цим зверненням, – легалізація у православному світі структури Київського патріархату, сили, з якою в української влади налагоджена взаємовигідна співпраця.

І головний метод такої легалізації – створення в Україні т. зв. Помісної Церкви.

Лобіювання проекту Помісної церкви по-українськи

Безумовно, депутатське звернення до Константинопольського патріарха, покликане «відчепити» УПЦ від Московського патріархату, мало стати лише підготовкою до головного – визнання УПЦ КП з подальшим утворенням «єдиної» Церкви. Саме така структура, як Київський патріархат, у всьому слухняна державі, але визнана у світі як УПЦ, і є метою нинішньої української влади. Для її досягнення цього року були прикладені всі зусилля.

У березні президент Порошенко відвідав Патріарха Варфоломія у Стамбулі, де вони «обговорили створення в Україні єдиної помісної православної церкви» .

21 квітня, в рамках офіційного візиту в Румунію, Петро Порошенко зустрівся з Предстоятелем Румунської Православної Церкви Святішим Патріархом Даніелем та заявив про прагнення створити «автокефальну помісну православну церкву» .

28 липня Порошенко зустрівся в Києві з представником Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков архієпископом Телміським Іовом. Президент особливо відзначив той факт, що Вселенський патріархат прийняв до розгляду звернення Верховної Ради і сформував комісію, яка вже розпочала вивчення цього питання. При цьому Петро Порошенко висловив сподівання, що комісія не затягуватиме свою роботу.

31 серпня екс-президенти України Кравчук і Ющенко таємно побували у Стамбулі, де зустрічалися з Патріархом Варфоломієм. Вони просили відкрити в Україні представництво Константинопольського патріархату, проте Патріарх їм відмовив.

9 листопада Спікер Верховної Ради України Андрій Парубій під час свого візиту до Туреччини зустрівся з Константинопольським Патріархом Варфоломієм. Парубій обговорив з Вселенським Патріархом перспективу утворення єдиної помісної Православної Церкви в Україні та надання їй Томосу про Автокефалію, а також запросив в Україну.

Передача УПЦ КП Трапезного храму Софії Київської

Софійський заповідник завжди вважався однією з головних святинь не тільки України, але й всього православного світу. Проте за весь час існування незалежної України храми Софії залишалися в статусі заповідника, оскільки їх передача тій чи іншій конфесії неминуче спровокувала б розмови про симпатії влади до цієї релігійної організації. Але, схоже, нинішнє керівництво країни такі розмови не бентежать. У лютому 2016 рішенням Мінкульту Трапезний храм Софії був переданий для богослужінь Київському патріархату. Зрозумілої аргументації цього рішення українці не отримали, адже зовсім поруч знаходяться найбільші храми цієї конфесії – Михайлівський та Володимирський собори. Зате трохи пізніше в ефірі програми «Остання барикада» Андрій Юраш , директор департаменту Мінкульту у справах релігій, заявив: «УПЦ КП поводила себе під час подій Євромайдану виключно гідно і тому заслуговує Софії більше, ніж будь-хто».

Нескладно помітити – незважаючи на декларовану об'єктивність, представники влади ставилися до православних конфесій не зовсім однаково. І не лише у розподілі храмів.

Торгівля Київським патріархатом гуманітарною допомогою

У березні 2016 в Україні вибухнув скандал – «Патріаршу благодійну місію», що діє при УПЦ КП, викрили у торгівлі гуманітарною допомогою, призначеною для постраждалих мешканців АТО. За даними слідства, транспортні засоби, після проведення митного оформлення, прямували до Одеси, де продавалися на ринку «7 кілометр». У  постанові Солом'янського районного суду Києва від 12 березня 2016 року йдеться про те, що Патріарша місія ввезла на територію України понад 380 тонн тканин, чоловічого і жіночого взуття, білизни, трикотажного одягу, вживаного одягу під виглядом гуманітарної допомоги.

Розслідування 17 каналу показало, що під виглядом гуманітарної допомоги для біженців «Патріарша місія» УПЦ КП намагалася завезти в Україну 110 тонн автозапчастин, 110 тонн одягу та майже 6 тисяч квадратних метрів штучної трави. Загалом близько 260 тонн товарів. Країні завдано збитків на десятки мільйонів гривень.

В УПЦ КП поспішили відмежуватися від своєї місії, опублікувавши заяву: «Київська Патріархія стала жертвою шахрайства з боку керівників «Патріаршої благодійної місії».

Але слідство несподівано було закрито, співробітники «Патріаршої місії» були виправдані.

Ситуація навколо захоплених храмів УПЦ

Пік конфліктів навколо «добровільних переходів» храмів УПЦ під юрисдикцію Київського патріархату припав на 2015 рік. Проте у 2016 таких «переходів» стало значно менше. Причина – широкий розголос, якого набули ці конфлікти в світі. Незважаючи на тези української влади про те, що «в Україні немає утисків на релігійному ґрунті», за межами країни думали інакше. Заяви сербського патріарха Іринея, Синоду Болгарської Церкви, патріарха РПЦ Кирила, а також правозахисних організацій з приводу ситуації в селах Птича, Катеринівка, Угринів та Грибовиці викликали у світі серйозний резонанс.

Проте в існуючих конфліктах ситуація, по суті, заморожена.

Минулий рік показав, що громади УПЦ вирішують ці конфлікти шляхом будівництва нових храмів, незважаючи на те, що мали на «старі» всі правовстановлюючі документи.

Так, у 2016 завершилось будівництво церков у селах Ходоси Рохманів, Білогородка, в селі Рачин закладений фундамент нового храму.

Атаки на Києво-Печерську та Почаївську Лаври

Силових захоплень православних святинь у 2016 році не було. Але були спроби зробити це на законодавчому рівні.

13 травня Тернопільська облрада звернулась до Президента України Петра Порошенка і Кабміну з вимогою повернути Почаївській Лаврі статус державного заповідника. А 16 червня нардепи Верховної Ради підготували законопроект «Про комплекс Києво-Печерської й Свято-Успенської Почаївської Лавр», який передбачав повернення обом монастирям статусу історико-культурних заповідників.

Прогнози на 2017 рік

Майбутній рік навряд чи буде принципово відрізнятися від року минулого.

Напевно триватиме пресинг УПЦ з боку світських ЗМІ, представників Київського патріархату та української влади. Не можна не згадати і про антицерковні законопроекти 4128 та 4511. Швидше за все, за їхньою допомогою влада намагатиметься чинити тиск на керівництво Церкви, адже прийняття кожного з них створить для УПЦ дуже серйозні проблеми. З іншого боку, жити в умовах пресингу або гонінь для православної Церкви звично і, можливо, навіть корисно.

Дуже показово, що в конфліктах навколо захоплених храмів багато які громади УПЦ, що постраждали, не наполягають на своїх правах, а намагаються відновити мир, будуючи нові церкви. Можливо, це стане головним шляхом відновлення мирних та добросусідських відносин у «розладжених» населених пунктах.

Адже, як сказав Блаженніший Онуфрій, «наша Церква намагається об'єднати всіх громадян України в одну Божу сім'ю. Незалежно від того, якою мовою людина говорить, в якому регіоні вона живе. Ми завжди намагаємося людей приблизити до Бога і біля Бога всіх об'єднати».

Ну а тим, хто звинувачував Церкву у непатріотизмі в 2016 та збирається це робити знову, хочеться нагадати інші слова предстоятеля УПЦ: «Ми ніякий ні руський, ні український мир не будуємо. Ми будуємо мир Божий. Ми хочемо цього миру. Якщо мир Божий буде в нас, то і Україна буде гарною державою, сильною, могутньою. Якщо Бога з нами не буде, то ми будемо жалкими і нещасними».