«Пристібання» УПА до Покрови: анатомія блюзнірства

Ось уже другий рік поспіль в Україні на велике свято Покрови Божої Матері відзначається «День захисника Вітчизни України».

Його, невдовзі після вступу на посаду президента, встановив Петро Порошенко. Замість 23 лютого – «дня Радянської армії та Військово-морського флоту», заснованого ще першими більшовиками, а в 1999 р. узаконеного і в незалежній («кучмівській») Україні.

Про своє рішення президент часто згадує у публічних спічах: «14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці. Ще з козацьких часів цей день є святковим для захисників Вітчизни. І тому... я, свідомо викреслюючи з календаря чуже, штучно привнесене свято 23 лютого, обрав саме цю дату».

Можна зрозуміти «зміну місць доданків» у низці державних дат. «Сума» та ж – політичне мімікрування, а ось «доданки», як пазли, тасуються в залежності від політичної та соціальної кон'юнктури, яку відмінно відчуває нова-стара владна еліта.

Сьогодні кон'юнктура така, що «23 лютого» не в пошані. Тим більше на тлі «декомунізації» (цілком, треба сказати, в дусі більшовизму), що проводиться цією самою елітою.

Звичайно, можна уточнити, що радянське свято давним-давно втратило свій комуністичний відтінок. І українські військові, і міліція разом з іншими силовиками в більшості своїй вважали дату 23 лютого – «рідною». І дуже ображалися, якщо не отримували привітання. Але, оскільки у нинішньої української влади інші приклади для наслідування, факт перенесення свята не дивний.

Однак до чого тут 14 жовтня – велике свято Покрови Пресвятої Богородиці?

Святкувати, наприклад, могли б добою пізніше, 15-го, в день смерті Бандери. Якого, до речі, екс-президент Віктор Ющенко вважає «святим». Ось що він якось заявив: «У нас вкрали наше ім'я. У нас вкрали нашу Церкву. У нас вкрали нашу історичну пам'ять. Нам привезли чужих героїв: якихось Щорсів, якихось Чапаєвих, Котовських і так далі». На думку Ющенка, «прийшла пора згадувати своїх героїв і своїх дідів. Тих, хто боровся за незалежність України». У зв'язку з чим Ющенко нагадав про те, як «абсолютно свідомо шість років тому присвоїв звання героя України Степану Бандері».

Але для чого знадобилося «пристібати» дане відзначення до великого православного свята, яке прийшло з глибини століть, з Візантії? Навіть не бентежачись тією обставиною, що воно було встановлене на Русі в 1165 р. св. благовірним князем Андрієм Боголюбським, якого так сильно ненавидять українські націоналісти через взяття Києва?

Відповідь ясна: з тієї простої причини, що вже давно українська підконтрольна історіографія називає цю дату днем народження УПА. І, таким чином, у наявності блюзнірська спроба поєднати великий «Спомин явлення святого Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії» з фактичним вшануванням фашистських колабораціоністів.

Це пішло ще з 1947 року, коли шеф УПА Шухевич видав «святочний наказ» по своєму «війську» вважати 14 жовтня 1942 року датою створення «Української повстанської армії». Хоча є свідчення, які вказують, що агент Абверу, гауптштурмфюрер СС і заступник командира у спецпідрозділі «Нахтігаль», а також (з листопада 1941 р.)  201-го батальйону охоронної поліції – Роман Шухевич – цю дату придумав.

Для чого?

Ймовірно, для того, щоб, з одного боку, надати пафосу і породити ілюзію збереження традицій Запорізької Січі. А з іншого, – щоб затушувати свою службу у згаданому 201-му шуцманшафтбатальоні, одному з семи батальйонів колабораціоністів.

Насправді ж ніяких документів від 1942 р. про заснування УПА на Покрову немає. Хоча деякі історики стверджують, що в цей день той самий 201-й батальйон збунтувався проти німців і пішов у ліси, щоб боротися за незалежність України. Однак Шухевич та його сподвижники аж ніяк не залишили співпраці з гітлерівцями.

Наприклад, голова абверкоманди-202 Залінгер в 1944 році доповідав у гестапо, що використовує Шухевича як свого агента. Хоча останній німцями був оголошений в розшук за дезертирство, тим не менш, це не заважало йому носити форму шуцман-офіцера і з'являтися в Абвер для отримання вказівок. Після поранення і взяття в полон «засновник УПА» став співпрацювати з МДБ СРСР.

Та й сама УПА в жовтні 1942 року до Шухевича не мала жодного відношення. «Українська повстанська армія "Поліська січ"» – це підпільна збройна «формація» Тараса Бульби-Боровця, який мав звання зондерфюрера. Лише в 1943 році вона стала називатись інакше, а назву «УПА» присвоїв своїм солдатам Шухевич.

Варто нагадати, що крім горезвісної «декомунізації» українським законодавством передбачена і «денацифікація». Повністю закон називається «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Метою цього закону проголосили «недопущення повторення злочинів комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів».

Пунктом 2 Статті 2 «Націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарний режим визнається в Україні злочинним і таким, що проводив політику державного терору, яка характеризувалася численними порушеннями прав людини у формі індивідуальних і масових вбивств, страт, смертей, катувань, примусової праці та інших форм масового фізичного терору, переслідувань з расових, етнічних мотивів, порушенням свободи совісті, думки, вираження, свободи преси та відсутністю політичного плюралізму, та у зв'язку з цим, спираючись на встановлені Нюрнберзьким міжнародним військовим трибуналом 1945-1946 років факти, засуджується як несумісний з основоположними правами і свободами людини і громадянина».

Правда, серед націоналістів існує думка, що Нюрнберзький трибунал мало не виправдав Бандеру, УПА та інші націоналістичні формування. Як аргумент наводиться той факт, що у списку засуджених в Нюрнберзі нацистських організацій відсутній Абвер, з яким співпрацювали бандерівці. Також наголос робиться на документах німецьких служб безпеки про те, що бандерівський рух нібито готував антинімецьке повстання, за що був засуджений німцями до ліквідації.

Однак тут є два моменти. Переговори щодо створення батальйонів («Нахтігаль» і «Роланд») Бандера проводив з шефом Абверу Канарісом. Однак Абвер контролювався не тільки верховним командуванням Вермахту, але і Головним управлінням імперської безпеки. А імперська безпека — це вже злочинна СД (Служба безпеки), засуджена Нюрнберзьким трибуналом.

Крім того, у статті 6 Статуту Нюрнберзького трибуналу зазначається, на підставі чого підсудний може бути визнаний військовим злочинцем:

«b) військові злочини, а саме: порушення законів чи звичаїв війни. До цих порушень відносяться вбивства, катування або відведення в рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованої території; вбивства або катування військовополонених чи осіб, які перебувають у морі; вбивства заручників; пограбування громадської чи приватної власності; безглузде руйнування міст чи сіл; розорення, не виправдане військовою необхідністю, та інші злочини;

c) злочини проти людства, а саме: вбивства, винищування, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами з метою здійснення або у зв'язку з будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію Трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені, чи ні.

Керівники, організатори, підбурювачі та пособники, що брали участь у складанні або у здійсненні загального плану або змови, спрямованої до скоєння будь-яких з вищезазначених злочинів, несуть відповідальність за всі дії, вчинені будь-якими особами в цілях здійснення такого плану».

Передбачалося, що національні трибунали завершать розпочату в Нюрнберзі справу на підставі Статуту трибуналу. Доказів співпраці Бандери і УПА з нацистським режимом більш ніж достатньо. Навіть якщо припустити, що таке співробітництво було тимчасовим, його все одно слід кваліфікувати як злочинне пособництво. А пособники нацистів підпадають під дію вищезгаданого закону про «декомунізацію та денацифікацію». При цьому не має значення, яку мету вони перед собою ставили. Навіть якщо солдати УПА щиро «боролися за незалежність України», це не скасовує фактів військових злочинів та колабораціонізму. Існує думка, що в умовах нацистської загрози не можна було ставити за мету боротьбу за незалежну державу, оскільки мова йшла про порятунок від тотального геноциду, а не про втрату суверенітету.

Ось така неприваблива історія. Тим не менш вона не завадила нинішнім можновладцям встановити «свято захисників Вітчизни» саме 14 жовтня. Ігноруючи дати, пов'язані з подвигом радянських солдатів. Але, що більш кричуще, – кощунно пов'язуючи упівців-оунівців, що здебільшого були греко-католиками (уніатами), з великим святом ПРАВОСЛАВНИХ запорізьких козаків, які боролися з Унією. Який сенс у подібних підтасуваннях? Ну, окрім потурання псевдо-патріотам, які влаштовують у цей день факельні ходи та інші заходи?

Сенс, очевидно, в тому, щоб у суспільній свідомості міцно укріпити брехливу ідею про «заступництво» Пресвятої Богородиці за націонал-кощунників та лицемірів, які виряджаються в тоги «істинних православних».

Щоб, стверджуючи цю брехню як даність, відвести народ від Церкви Христової – до вовків у овечих шкурах, які приходять під Його ім'ям. До злочестивих, яким Він скаже на Суді: «Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня». (Мф.7:21-27)

Сьогодні вони намагаються затвердити беззаконня і розкол в якості державної релігії. Недарма в осінній порядок денний Верховної Ради був внесений рейдерський закон проти Церкви. Це все ланки того ж ланцюга, що і вбивства священиків, напади на них і паству, захоплення і осквернення храмів, цілеспрямований курс на заборону канонічної Української Православної Церкви.

Але Бога обдурити неможливо. І будь-яке блюзнірство може закінчитися поганими наслідками для його виконавців.

Коли Цареград (Константинополь) оточили вороги Церкви Христової, його мешканці зібралися на всеношну у храмі Пресвятої Богородиці на Влахернах. Святий юродивий Андрій і його учень Єпіфаній (майбутній Візантійський патріарх) також молилися там. Раптом, перед кінцем служби, Андрій побачив осяяну світлом Богоматір у супроводі ангелів і святих. Діва Марія після довгої колінопреклонної молитви зі сльозами зняла зі своєї голови ясний плат-омофор (грец. «мафоріон»), і широко простягла цей покров над народом у храмі. Це означало захист і порятунок його від нашестя, і незабаром вороги відступили.

Ось що пише святитель Димитрій Ростовський у «Житіях святих» про те, як Андрій побачив Пресвяту Діву Богородицю, що стояла на повітрі і молилася, сяючи сонячним світлом і покриваючи людей Своїм чесним омофором: 

«Бачачи те, святий Андрій сказав до свого учня, блаженного Єпіфанія:

- Чи бачиш, брате, Царицю і Пані всіх, що молиться про весь світ?

Єпіфаній відповів:

- Бачу, святий отче, і жахаюся.

Коли святий Андрій з Єпіфанієм споглядали це чудове бачення, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Своє Боговиднеє й Пречистеє обличчя. Закінчивши тут молитву, підійшла до престолу, молилася й тут за присутній народ. Після закінчення молитви, зняла з Себе сяюче на зразок блискавки велике й страшне покривало, яке носила на Пречистім чолі Своїм, й, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, розпростерла над усім стоявшим народом. Здивовані ці мужі досить довгий час дивилися на це розпростерте над народом покривало  та сяючу на зразок блискавки славу Господню; й доки була там Пресвята Богородиця, видно було й покривало. А коли відійшла Вона, зробилося й воно невидиме. Але взявши його з собою, Вона залишила благодать бувшим там».

Націонал-фальсифікатори намагаються вкласти нам у мізки, що цю Благодать Пресвята Богородиця залишила їм. Хоча будь-яка, навіть не воцерковлена людина, дивлячись на те, що відбувається в країні, може впевнено констатувати, що від Бога ці люди віддаляються все далі.

Коли ж вони прозріють і побачать справи рук своїх – звичайно, жахнуться. Добре, якщо це станеться ще в земному житті, і вони встигнуть покаятися.