Чому Президент загорівся ідеєю пишного ювілею Реформації

Стережіться, чада, кривовірів та всіх бесід їхніх,
бо наша земля наповнилася ними.

Прп. Феодосій Печерський,
основоположник руського чернецтва

У кінці серпня Петро Порошенко затвердив указ «Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації» (№357/2016 ).

Підписання відбулося в Києві, під час зустрічі з главами українських і міжнародних протестантських організацій, які зібралися для проведення «Другого місіонерського форуму Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів».

Адміністрація українського президента з цього приводу роз'яснила, що документ, ініційований «ВСЦ ЄХБ», повинен продемонструвати позицію влади щодо підтримки згаданих організацій.

Однак і сам факт візування, і словесний антураж, який його супроводжував, викликають деякі нерозв'язні питання.

Наприклад, чому раптом голова світської влади так перейнявся ювілеєм «Реформації», що колись похитнула основи католицизму та призвела до релігійних воєн і геополітичних змін у Європі?

А також, яким чином майбутня кругла дата пов'язана з ідефіксом Порошенко – темою «російської агресії», яку голова Банкової не забув зачіпити і на цьому, здавалося б, цілком мирному синкліті?

Ось що він заявив у своєму виступі: «Ми хочемо показати, що наші відносини між державою і церквою мають принципову відмінність від російської. Різницю можна побачити на прикладі Криму і Донбасу, куди на російських багнетах прийшов "русский мир". Весь світ бачить там тотальне порушення прав людини».

Однак це, по суті, – внутрішні піар-акції у форматі «зустрічі сюзерена з васалами», де рамки для обмеження фантазій начальницького оратора немислимі «за замовчуванням». Але міжнародний релігійний форум – це все-таки дещо інший майданчик. Чому ж і тут прозвучали ті ж промови?

Перше, що приходить на думку, – Порошенко прагне догодити зарубіжним союзникам, від яких залежить і доля його влади, і його особиста доля. Наприклад, лютеранці Ангелі Меркель. Так само, як і «методисту» Бараку Обамі.

А ще – баптистці Хілларі Клінтон, якщо вона переможе на виборах в США. Втім, якщо гору візьме пресвітеріянець (кальвініст) Дональд Трамп, йому святкування теж напевно припаде до душі.

Отже, «надзавдання» ювілею «Реформації» в Україні – лише масштабне підлабузництво за рахунок платників податків? Звичайно, цей момент явно присутній. Однак цілі, намічені владою для її агітпропу, все ж, мабуть, ширші і глибші.

А саме: досить нешкідливу – зовні! – кампанію з прославляння західно-християнських розкольників зробити елементом комплексної атаки на КАНОНІЧНУ Українську Православну Церкву.

Спробую обгрунтувати цю тезу.

Але спочатку розглянемо указ детальніше. У документі, серед іншого, містяться доручення КМУ та іншим структурам забезпечити висвітлення ювілейних заходів у ЗМІ, а також розробити регіональні плани для проведення урочистостей на місцях.

Втілення в життя указу, виходячи з прийнятої технології взаємодії державних органів, буде виглядати наступним чином:

Профільні міністерства та відомства починають активну роботу з виконання найвищого рішення. У терміновому порядку готується об'ємний бюджетний запит в Закон про бюджет майбутнього року.

Туди задіяні структури вписують свої фінансові потреби для отримання держзамовлення, виходячи з розрахунків планових управлінь (взятих найчастіше з «франко-стелі»).

Місцеві адміністрації, яким доручено проведення відповідних ювілейних заходів, теж напевно заявлять про необхідність отримання від Києва своїх паїв бюджетного пирога.

Якою буде точна цифра капіталовкладень (тобто коштів платників податків), поки невідомо. Але з досвіду попередніх років можна припустити, що немаленькою. Бо кампанії, патроновані першою особою держави, зазвичай набувають найширшого розмаху.

Якщо взяти тільки медійну сторону питання (соціальна реклама тощо), можна порівняти її з популяризацією у 2007-2008 рр. ідеї щодо вступу в НАТО. На неї тоді було виділено з держбюджету 3 млн. дол. (24 млн. грн. за тодішнім курсом). Левова частка цих коштів просто пішла на вітер – тобто в теле-і радіоефір. При посередництві Держтелерадіо України, якому відводиться одна з ключових ролей у виконанні цього указу.

Бюджетним медіа – центральним та обласним – тоді нав'язали демонстрацію контенту про «переваги» співпраці з Північно-Атлантичним блоком. А виробником контенту була невелика стороння продакшн-фірмочка, що складалася з кількох людей. Яка і «освоїла» виділені вкладення.

Скільки народних грошей піде на пропаганду 500-річного розколу (й на медіа-галас, і на численні урочисті «перформанси» по містах і селах), з осіданням в передбачуваних кишенях – сказати насамперед складно. Хоча в тому, що таке осідання станеться, весь досвід попередніх років сумніватися не дозволяє.

Але повернемося до основного – антиправославного і антицерковного – підґрунтя указу.

Прикриваючись ювілейною метушнею, покликаною спричинити захоплення Заходу і зарубіжних ЗМІ, Банкова спробує посилити тиск на Українську Православну Церкву. Як мінімум, лютеранський ювілей стане допоміжним засобом, тлом для основного «театру бойових дій» проти УПЦ.

Про те, що така ймовірність велика, свідчать численні події останнього часу. Так само як і «порухи» влади. Наприклад, у посланні до Верховної Ради, яке було зачитано 6 вересня, Порошенко закликав Константинопольського Патріарха Варфоломія надати автокефалію українській церкві. Зрозуміло, що автокефалію (а практично – монополію) влада прагне зліпити для опікуваної нею націонал-«філаретівської» політорганізації.

Коментуючи цей заклик, політолог Михайло Павлів заявив , що кінцева мета команди Порошенка – позбавити Українську Православну Церкву пастви. З ним солідарний його колега Андрій Золотарьов, який вважає, що Порошенко намагається втручатись у справи Церкви, щоб приховати провали в інших сферах. З кожним днем з'являються нові факти тиску держави на відокремлену від неї Церкву.

Найбільш кричущі з них – виклики на допити до Генпрокуратури архієреїв і навіть Блаженнішого Митрополита Онуфрія за дутою справою «усунення» його попередника, покійного Митрополита Володимира. Подібне дозволяли собі лише більшовики. При тому, що й досі не розслідувані випадки вбивств та побиттів священнослужителів і мирян, нападів на храми та провокацій з боку «Київського патріархату».

У цьому ж ряду – відправка емісарів (екс-президентів Л. Кравчука та В. Ющенка, а також «філаретівців») до константинопольського патріарха Варфоломія з метою переконати його зняти анафему з «Філарета» (Денисенка). Незважаючи на рішення Всеправославного собору про те, що єдиною канонічною Церквою в Україні є УПЦ. Навряд чи є випадковим, що підписання указу про вшанування західних інославних відбулося незабаром після проведення Всеукраїнського ходу за любов та мир в Україні.

Напередодні Хрещення Русі він пройшов з благословення Блаженнішого Митрополита Онуфрія, предстоятеля канонічної Української Православної Церкви. Саме тієї, проти якої налаштований український лідер, що перманентно мусує тему «російської агресії» та натякає на «підпорядкованість» УПЦ Кремлю.

Хоча УПЦ – єдина Церква, яка провела Хресний хід ЗАРАДИ МИРУ. Жодна інша релігійна громада нічого подібного не зробила. По суті, цією ходою наша Церква повністю спростувала президентські звинувачення в «агресивності».

А от фаворит влади – «Київський патріархат» – проявляв агресію, намагаючись зірвати мирну ходу. Спровоковані «філаретівцями» бойовики і просто нездорові люди влаштовували протягом маршруту ходи ексцеси, ображали паломників, погрожували їм та намагалися залякати. Дійшло до того, що кощунники кидали яйцями і кривдили найбільші святині – Почаївську ікону Божої Матері та інші.

Ніякі прокуратури розслідуваннями цих злочинів не займаються. Немає сумнівів, що і заплановане святкування 500-річчя «Реформації» – явище того ж порядку. А саме – використання протестантсько-сектантського сегменту у якості інструментарію, нехай навіть допоміжного, для дискредитації УПЦ.

Коли доктор богослов'я Мартін Лютер, згідно з легендою, 17 жовтня 1517 р. прибив до дверей церкви у Віттенберзі маніфест, який увійшов в історію як «95 тез», це стало початком світового розколу в католицтві. (Розглядати «тези» докладно ми не станемо за тією простою причиною, що зовсім не їхня «прогресивна» суть спонукала владу на всеукраїнську помпу).

Так, це був розкол католицький. Але він став грандіозним спокусливим прецедентом для наступних християнських – в тому числі православних – неладів. Після Жовтневого перевороту сектанти так активно допомагали більшовикам у боротьбі з Православ'ям, що Ленін декретом звільнив їх від військового обов'язку. Секти і окультизм допомогли стати на чолі Німеччини Гітлеру. Ціна, яку за це заплатило людство, відома.

Успішний період настав для релігійних авантюристів після розпаду СРСР. Вони з легкістю приваблювали людей, які втратили соціалістичні «моральні орієнтири», бунтівливих, відірваних від істинного Бога... Це відбувалося на тлі неконтрольованої хвилі гороскопів, «інопланетян», ворожок, чаклунів, «екстрасенсів», язичників і іншої нечисті.

Насправді ж більшість неопротестантських сект – конкуруючі релігійні маніпулятори, бізнесмени, що прагнуть опанувати «ринок» людських душ. Справа в тому, що «класичних» протестантів (лютерани, кальвіністи) в Україні не так вже й багато. У 2000 р. Українська Лютеранська Церква мала 15 зареєстрованих і 8 фактично діючих громад, загалом близько 1500 віруючих. Інші представляють собою розколи другого, а то й третього порядку. Баптисти вийшли з середовища англійських пуритан у 17 столітті, п'ятидесятники (харизмати) – креатура початку 20-го століття, адвентисти з'явилися в результаті розколу у баптизмі і т. д.

Тобто відношення до Реформації вони мають опосередковане, хоча саме Реформація та її вчення стала причиною подальшого дроблення протестантів. Зважаючи на це, формальна підстава указу про відзначення 500-річчя Реформації дуже слабка. Дивно влаштовувати масштабні заходи заради півтори тисячі послідовників Лютера. Якщо лютерани ще не повністю втратили зв'язок з давніми конфесіями, то неопротестантські угруповання, які зазвичай називають сектами, відрізняються різкою антиправославною спрямованістю.

Крім цього неопротестанти сприяли виникненню антиурядових мітингів у 2000-х, зростанню взаємної ненависті та ксенофобії, політичних сутичок і громадянських конфліктів. Та про що взагалі говорити, якщо людина, яка розпочала АТО, баптист Олександр Турчинов, нині є головою РНБО України.

І ось тут ми повертаємось до питання про дивний взаємозв'язок антиросійських та антиканонічних випадів Петра Порошенка на засіданні «ВСЦ ЄХБ» з його палким бажанням допомогти у святкуванні річниці «Реформації». Що ж це за організація така – «ЄХБ»? І чому стільки уваги (і наших з вами грошей) їй приділяє Порошенко?

Джерела повідомляють, що «Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів» (ВСЦ ЄХБ) – провідна протестантська християнська церква України, яка дотримується баптистського віровчення. Громада складається аж з 131 тис. активних членів.

З іншого боку, УПЦ станом на 2016 р. володіла найбільшою кількістю храмів в Україні – 11 296 з усіх 28 841, що належать різним конфесіям. Хоча антиправославні джерела наводять цифру, що, мовляв, прихожанами УПЦ є «лише» 21% населення України.

Але, припустимо, погодимось, що кількість віруючих, піддавшись антиправославній медіа-обробці, скоротилась. Вирахуємо цей відсоток з 42, 8 млн. осіб, які є громадянами республіки згідно статистичних даних на 2016 р. Це майже 9 МІЛЬЙОНІВ ОСІБ!

І все ж таки Порошенко піднімає на диби всю державну машину заради свята кількох сотень тисяч українських неопротестантів! Чому – просто через нелюбов до «православних»? Можливо. Але головна причина бачиться в іншому.

Наводжу уривки з інтерв'ю голови української «ВСЦ ЄХБ» В. Антонюка протестантському ресурсу «Протестант. Ру».

Запитання. «Олександр Турчинов. Багато хто мучиться питанням: чи баптист він?»

Відповідь. «Олександр Валентинович є членом однієї з наших церков у Києві... Він проповідує в церкві, але при цьому не є пастором... Не випадково Бог визначив саме його, і на його плечі поклав важку місію з тим, щоб Україна пройшла цей «поворот» у своїй історії під його керівництвом. Подобається це комусь чи ні, але Бог визначив саме баптиста ...»

Залишимо на совісті В. Антонюка міркування про те, що нібито «Бог визначив» Турчинова на його місце. Втім тепер зрозуміло, хто з української політичної еліти «скромно» лобіює ці «ЄХБ», намагаючись виглядати їхнім рядовим членом. Зрозуміло також, у чиї «карнавки» покотяться «відкати» від святкової феєрії.

Але це все дрібниці. Головне: якщо на догоду такої фігури, як Турчинов, затівається мегагалас з прославленням розколу – отож, чекай на участь його клевретів в атаці на Православ'я. Причому з використанням всіх пунктів горезвісного указу – від «соціальної реклами» до впарювання у мізки учнівської та студентської молоді розкольницьких «істин».

Головне для владних маніпуляторів – утвердити в суспільній свідомості ЗРЕЧЕННЯ і БАЙДУЖІСТЬ до гонінь на святу Православну Церкву та утвердженню розколу в Православ'ї. Переконати, що розкол та сектанство – це «різноманіття шляхів до Бога» і нормальна якість для релігійності. Роздвоїти, розтроїти, розтесятирити цю свідомість, щоб вона вже, вибачте за каламбур, не усвідомлювала нічого, крім упроваджуваної в неї пропаганди.

Щоб на цьому тлі безкарно займатися церковним рейдерством та грабежем церковного майна, як це робили такі ненависні українській верхівці більшовики.