Про проблеми зі слухом, зором та розумінням

24 серпня Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил направив Президенту України Петру Порошенку послання у зв'язку з Днем незалежності. Послання, виконане в дусі доброзичливості і вивіреної дипломатичності.

Мабуть меседж Предстоятеля РПЦ не вписався в той образ голови Руської Церкви, який нав'язується окремими ЗМІ українському суспільству. Та й причепитися не було до чого. Тому вітчизняні медіа, які зазвичай бурхливо реагують на кожну дію чи заяву Патріарха, цього разу обмежилися новинними повідомленнями в помірно-негативному дусі.

Мабуть, єдина публікація, у якій автор зробив спробу «висмоктати з пальця» матеріалу на цілу статтю, опублікована в інтернет-виданні "Деловая столица". Її автор – Катерина Щоткіна – відомий «стахановець» релігійної «аналітики». Правда, її аналітика досить своєрідна. В ній, як правило, відсутні посилання на факти – замість цього читачеві пропонується суб'єктивно-емоційні ворожіння і припущення. Такий метод аналізу поведінки людей можна назвати «психоаналітичним», коли замість того, щоб аналізувати прямий зміст заяв і вчинків, починають вдаватися до прихованих мотивів, підсвідомих реакцій, натяків, теорії змови і т. ін. Не дивно, що з таким підходом відкривається нескінченний простір для особистих збочених фантазій автора і можливості заробляти гонорари на порожньому місці.

Між тим, кожен бажаючий може зайти на сайт «Патріархія.ру» і прочитати цей текст Патріарха Кирила. По-перше, його адресовано не тільки Петру Порошенку, але і «всім жителям дорогої моєму серцю України».

Тобто Патріарх з повагою і ввічливістю звертається до всіх українців у День незалежності. У посланні сказано: « У 1991 році Україна обрала шлях самостійного розвитку, вступивши на який, вона увійшла до іншої реальності і зіткнулася з безліччю нових, часто грізних викликів. Одним з них, на мій превеликий жаль, продовжує залишатися конфлікт на сході країни».

Зміст цього уривка повністю прозорий і недвозначний. Треба мати сильну упередженість, щоб приписати Патріарху якесь приховане підґрунтя його слів.

Так, обравши незалежність, Україна прийняла на себе відповідальність за долю своєї держави. Так, ця відповідальність означає, в тому числі і те, що нова держава самостійно відповідає на всі виклики сучасності. І нинішній конфлікт на сході України – не перший серед таких викликів: згадаймо хоча б драматичні події осені-зими 2004-2005 років або зими 2014 року.

Хоча хто в здоровому глузді буде сперечатися, що те, що відбувається нині на сході країни – найсерйозніший виклик в новітній історії України?

Звертаючись до голови української держави, Патріарх висловлює впевненість у тому, що «миротворчі зусилля канонічної Української Православної Церкви сприятимуть створенню громадянського миру і злагоди в суспільстві», що він «сподівається на розвиток конструктивної церковно-державної взаємодії в Україні». Патріарх Кирил «підносить молитви про добробут усіх громадян України, пом'якшення запеклих сердець і примирення ворогуючих». Він бажає мешканцям України душевної й тілесної кріпості і допомоги від Господа у добрих починаннях.

Ясно, що в короткому тексті привітання вмістилися і побажання миру, і молитва, і турбота про кожного віруючого українського християнина. Добрий, короткий і проникливий текст.

Не було ніякого «раптом», як і «пожвавлення». Патріарх багато разів звертався до українського народу з самими різними посланнями. Тому немає нічого дивного і надзвичайного в тому, що він звернувся до українців і президента України в ювілейний День Незалежності.

Патріарху немає потреби комусь про щось натякати, тому що він завжди має можливість говорити прямо. Природно, він не міг не згадати про конфлікт на сході, оскільки його обговорюють усі віруючі України, в тому числі і не православні.

Абсолютно логічною є позитивна оцінка голови РПЦ «миротворчих зусиль канонічної Української Православної Церкви». По-перше, тому що це правда, по-друге, не засуджувати ж йому УПЦ за бажання миру та подолання війни.

Церковний ієрарх цього рівня не потребує нагадування про себе, тому його слова означають те, що вони означають. В тому числі і теза Патріарха про те, що «церковно-державні відносини повинні залишатися "конструктивними"». У тексті звернення кожен, хто вміє читати, знайде слова про те, що Патріарх Кирил «сподівається на розвиток конструктивної церковно-державної взаємодії в Україні».

Українська Православна Церква завжди виступала за мир на сході України і в зв'язку з цим зверталася до Патріарха. Ось, наприклад, цитата з листа Місцеблюстителя УПЦ Святішому Патріарху Кирилу від 1 березня 2014 року: «звертаюся до Вас, Ваша Святосте, з проханням зробити все можливе, щоб не допустити кровопролиття на території України. Прошу Вас підняти свій голос про збереження цілісності території Української держави. У цей важкий час ми підносимо гарячі молитви до Господа нашого Іісуса Христа, щоб Він за молитвами Пречистої Своєї Матері, вберіг від зіткнення братніх російського та українського народів».

На наступний же день, 2 березня 2014 року, а це небувало короткий термін для церковної бюрократії, Патріарх Кирил дає відповідь, названу «Звернення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила до місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія, архіпастирів, пастирів і всіх вірних чад Української Православної Церкви у зв'язку з ситуацією на Україні».

У ньому абсолютно ясно сказано: «Чадами нашої Церкви є люди різних політичних поглядів і переконань, в тому числі ті, хто сьогодні стоять по різні сторони барикад. Церква не займає ту чи іншу сторону в політичній боротьбі. Але обов'язок Церкви – уболівати про тих, хто піддається насильству, хто потребує захисту, чиє життя в небезпеці».

Є і пряма обіцянка Патріарха: «Відповідаючи на Ваше звернення, дорогий Владико, запевняю Вас і нашу українську паству в тому, що зроблю все можливе, щоб переконати всіх тих, у чиїх руках влада, що не можна допустити загибелі мирних людей на дорогій для мого серця землі України».

А що ще може Церква, крім як молитися та переконувати?

Світські аналітики та ЗМІ часто подають Церкву певним геополітичним механізмом, своєрідною «паличкою-виручалочкою», за помахом якої припиняються війни і настає мир. Але в такому відношенні більше від язичницької магії, ніж від православного християнства.

Ті ж ЗМІ постійно маніпулюють, роблячи Церкву відповідальною за те, до чого вона не має відношення. Чи то Церква розв'язала війну на Сході України? Чи то вона відповідальна за тисячі трупів, руйнування, мільйони зламаних доль біженців?

Що за журналістська манера – примушувати Церкву виправдовуватись? Невже не можна сказати правду, що і сама Церква – жертва геополітичного конфлікту, як і вся Україна?

І якщо, раз вже пішло на те, хтось вважає «сумнівною» роль посередника в українсько-російських відносинах, яку Патріарх Кирил нібито «приміряє на себе» (Патріарх про це ніколи не говорив, але місія посередництва природна для Церкви), то чому не висунути аналогічні претензії до Папи Римського і католицьких кардиналів? Відомі заяви Папи про «братовбивчу війну» і затвердження архієпископа Ґуджеротті про те, що на сході України воюють українська армія і сепаратисти.

Нагадаємо, у лютому цього року в Гавані була прийнята спільна Декларація Патріарха Московського і всієї Русі Кирила і Папи Римського Франциска, де було сказано про скорботи щодо «протистояння в Україні, яке забрало вже безліч життів, що заподіяло незліченні страждання мирним жителям, що втягнуло суспільство в глибоку економічну і гуманітарну кризу». В декларації – заклик до «всіх сторін конфлікту до розсудливості, солідарності та діяльної миротворчості» та до Церков: «працювати для досягнення суспільної злагоди, утримуватися від участі у протиборстві і не підтримувати подальший розвиток конфлікту».

Що скажуть ЗМІ, якщо Папа Римський Франциск виявить бажання стати посередником в українському конфлікті? Теж вважатимуть його роль «сумнівною»?

Істинним приводом для негативної реакції українських ЗМІ на звернення Патріарха стало аж ніяк не християнське почуття гніву на те, що він спокійно і без негативних емоцій привітав керівництво країни і свою українську паству з державним святом.

І якщо вже говорити про виклики, які стоять перед нинішньою українською державністю, то серед них, на жаль, не тільки конфлікт на сході, але і маніпуляції журналістів, які з особистих причин перебріхують слова інших людей, у тому числі і керівників Церкви.