Людина Христа
Два роки тому, 17 серпня 2014 року, Предстоятелем нашої Церкви став митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій.
Бути Блаженнішим Митрополитом Київським Господь визначив йому у важкий час. Важкий як для Церкви, так і для народу. Але саме в такі періоди і відбувається найчастіше те, що можна назвати становленням святості.
За великим рахунком, що означає бути святим? Значить бути християнином, бути з Христом, мати любов до Бога і ближнього. Зауважте, мова не йде про відсутність гріха в житті людини, а про присутність в ній Христа. До такої святості покликаний кожен із нас і саме така святість важче у стократ тієї "безгрішної" праведності, яка, найчастіше, розуміється під святістю. Залишитися людиною і бути вірним Христові та Його заповідям в такі моменти історії, як зараз – це воістину ознака, що відрізняє християн від всіх інших спільнот світу.
Два роки – багато це чи мало? Що можна встигнути за цей час? Чи можна зробити нам, простим чадам Святої Церкви, якісь висновки про Предстоятеля?
Намагаючись відповісти на це питання, я згадав одну давню притчу. Якось група паломників в одному з палестинських поселень зустріла старця. "Скажи, отче, а чи далеко звідси до Єрусалиму?" – запитали вони. "Ідіть" – відповів старець. "Ні, ти не зрозумів. Ми запитуємо, чи далеко до Єрусалиму?" – знову запитали вони. "Ні, це ви не зрозуміли. Як я можу сказати, скільки вам йти до Єрусалиму, якщо я не бачив, як швидко ви йдете?".
Так от, якщо говорити про Блаженнішого, то за минулі два роки ми змогли побачити, куди саме він йде, і як він це робить. І перше, на що слід нам звернути увагу, це те, про що я писав вище – він залишився людиною і християнином, незважаючи ні на що. Більш конкретно – він ні на йоту не змінив своїх поглядів на життя і ситуацію в країні в цілому. Пояснення цьому факту просте – Євангеліє.
Багато хто не може зрозуміти Блаженнішого. Багато хто нарікає на те, що він, мовляв, не "політик". При цьому під "політикою" розуміють макіавелліанське "ведення справ", тобто, брехню, підступність, зраду. І так, з цієї точки зору Блаженніший – не політик. Від слова "взагалі". Як не політик Христос, як не політик апостол Павло та Іоанн Златоуст. Правда – вона завжди аполітична. Як Євангеліє. І тому Блаженніший не змінює свої погляди – тому що не змінюється Євангеліє. Значить, ми можемо сказати, куди він йде сам і куди веде Церкву – до Царства Небесного. Блаженніший не шукає вигоди, політично зручних моментів і дивідендів, а саме і тільки Царства Небесного. Все інше – додасться.
Більш того, багато хто зумів зрозуміти, що він – непублічна людина. Він – людина Церкви. Для нього немає "публіки", якій потрібно брехати, для нього є "народ", якому потрібна правда. Публічність сьогодні – це бажання "видаватись" (публічні люди хочуть видаватися кращими, ніж вони є насправді). А Блаженніший не хоче "видаватись". Він хоче "бути" – бути тим, ким він є насправді. Християнином, пастирем, людиною. Без реклами.
З іншого боку, публічність передбачає максимальну інформованість про те, що робиш. А якщо говорити про реалії нашого часу, то "публічність" – це вчинення добрих справ на камеру, напоказ. І з цієї сторони Блаженніший – не публічна фігура. Тому що робить так, як заповідав Христос – щоб не знала навіть права рука.
Однак світильник не сховаєш під спудом. І багато з того, що наш Предстоятель намагається приховати, ми все одно бачимо. Ми бачимо його Віру і любов до Бога. Бачимо його молитовність і простоту. Бачимо покору і мудрість. Але найголовніше, ми бачимо, що він – людина Христа. У ньому немає лестощів і лукавства. І навіть ті, хто вважає його своїм ворогом, знають це.
І ще: він – людина миру. Не миру як сукупності держав і народностей, а миру – як благодаті Божої і відсутності зла. Він проти війни у всіх її проявах. І це зараз виглядає дивним, а для багатьох – неприйнятним і незрозумілим. Але це зараз.
І тільки потім, з часом, ці "багато хто" скажуть – "він був правий. Ми помилялися". Дай Бог, щоб це "потім" скоріше прийшло...
