Захист дітей чи заборона на виховання?

Вік (дитячий) ніжний, він скоро засвоює собі те,
що йому говорять, і, як Печатка на воску,
в душі дітей відбивається те, що вони чують.
А тим часом і життя їх тоді вже починає схилятися
або до пороку, або до доброчинності. Тому,
якщо на самому початку і, так би мовити,
напередодні відхилити їх від пороку і
спрямувати на кращий шлях, то на майбутній час
це вже закарбується їм в навик і як би в природу,
і вони вже не так зручно з власної волі будуть
ухилятися до гіршого, бо навик буде
залучати їх до добрих справ.

Свт. Іоан Златоуст

Саме із цих слів, хотілось би почати мислення про найцінніші плоди нашого життя. Так, плоди можуть бути різними: хороший дім, робота, бізнес, наукова праця, але, якими б цінними ці плоди не були, вони не можуть виконати найбільшу заповідь, дану роду людському роду в Едемському саду.

Якщо Господь благословив плодитись та розмножуватись, його Благословіння не просто треба виконувати, але й старатись освятити добрим духом Християнина, до якого нас закликає Господь. Освятити наше життя, значить освятити і тих, хто народжується у ньому, тому усі батьки, які народжують на світ ще одну особистість мають завжди замислюватись над тим, як зробити так, щоб дитинка не просто була забезпечена кращими іграшками, але й з самого народження їй вказувався шлях до спасіння, який у християн лише один.

Чи байдужа для нас думка оточуючих? Напевно ні. Адже усе життя ми хочемо знайти собі ідеал, добрий приклад, до якого будемо рівнятись, тому не дарма, чуючи нові законопроекти, інновації в медицині, журналістські розслідування, людина хоче почути авторитетну думку як для себе, так і для навколишнього суспільства.

Соціологічні опитування про довіру та визначення для себе, так званого морального орієнтира нічого нового не показали. Тому що як і тисячі років тому, так і зараз, люди звикли довіряти тим, хто перш за все своїм прикладом, показує прямування до ідеалу та стремління до досконалості. У тій чи іншій мірі це є церква, адже навіть для самого недалекого християнина, хоча б раз на рік виникає питання, а що на те чи інше, скаже священик, єпископ чи уся повнота вселенського православ’я.

Нещодавно затамувавши подих, усі слідкували за перебігом подій собору Православної Церкви у Криті, розбирали на цитати, критикували чи погоджували, порівнювали з доктринами заповідей та постанов отців та вчителів, черпали для себе щось нове.

І здається, коли подія, практично всесвітнього значення минула та залишила багато тем для обговорення, у Росії був прийнятий закон, який сколихнув не тільки православну спільноту, що представлена у більшості, але й усе населення країни. Чому ми звернули увагу на закон, прийнятий у Росії, запитаєте ви? Тому що він відображає загальну тенденцію розвитку європейського сімейного права, які загрожують традиційним поглядам на виховання в країнах, де переважає православне населення. Можна припустити, що подібні правові нововведення чекають і на Україну.

Закон про «заборону виховання», як вже його встигли «охрестити» в народі, визначає кримінальну відповідальність батькам (з накладенням покарання до двох років позбавлення волі) за будь-яке, навіть помірне і розумне використання фізичних покарань у вихованні дітей. При цьому, як випливає з тексту закону, сторонні люди за такі ж дії щодо дитини кримінальної відповідальності нести не будуть. Тобто, якщо вдуматись у слова цього закону, у сім’ї, в якій дитина отримує, не тільки фінансове забезпечення, захист але й виховання та моральні орієнтири, з якими вона піде у важку дорогу життя, в міру фізичне покарання це – кримінал. А коли цю дитину заберуть із сім’ї, там де її люблять та виховують батьки, які дали їй життя та перемістять у дитячий будинок, де фізичні покарання будуть, можливо, в десятки разів більшими - це є норма.

І це тільки перший камінь, який навіть не захований під водою, чому ж депутати, подаючи закон, який може дестабілізувати або й знищити інститут сімейного права, перш за все не взялися за дитячі будинки? Адже з кожним роком, на теренах інтернету все більше з’являються новин про насилля, розповсюдження дитячої порнографії, звершення злочинів саме в дитячих будинків, у яких, м’яко кажучи недогледіли за персоналом, за прямі потоки фінансового забезпечення вихованцям. Чому не можна було задуматись про збільшення та жорсткий контроль фінансування дитячих будинків, про ретельний підбір персоналу, який має зробити практично неможливу річ, не просто виховувати, а полюбити чужу дитину, як власну? Хоча багато хто скаже, що насилля вистачає й у сім’ях, не менш чим у дитячих будинках, але невже раніше, ця проблема ніким не моніторилась, невже раніше, до прийняття закону не було правоохоронних органів, органів опіки, які слідкували за благополуччям тих чи інших сімей?

Запитань, як завжди більше ніж відповідей…Якщо дітям хочуть дати більше прав, це не означає, що у когось, тобто у батьків, права мають забиратись, у сім’ї, має бути не просто гармонія, а гармонія, яка має пріорітет батьків, над своїми дідьми: «Господь підняв батька над дітьми й утвердив суд матері над синами» (Сир. 3: 2) і тому, влада, яка є у батьків над своїми дітьми є даною самим Богом. Тому, якщо є більші права, значить мають бути і більші обов’язки, які мають не допустити змішення понять насильства та певних законних принципів, які хочуть привити батьки своїм улюбленим дітям.

Звичайно ж Церква, як і суспільство, помічаючи збільшення підліткової злочинності, велику кількість покинутих дітей та дітей, які перебувають під постійним терором насилля вітає спроби влади запобігти цим явищам, та захистити майбутній цвіт нації, але починати треба не з заборон, а з підтримки здорової сім’ї на всіх рівнях, з боку держави та ЗМІ. І якщо сім’я не може в певній мірі забезпечити матеріально своїх дітей, то треба думати не про вилучення дитини, а про додаткове фінансування, яке могло б вирішити проблему сім’ї, яка здатна забезпечити духовний спокій та добрий психологічний стан своїх дітей.

Стандартний пакет законів ювенальної юстиції має також право втручатись у сімейні справи «в разі загрози життю, здоров'ю та моральному стану дитини» і здавалось би, що тут поганого? Забезпечення захисту в таких ситуаціях просто необхідне, але ніхто не деталізує, які люди будуть вирішувати критерії загрози життю та здоров’ю: для адекватних працівників це може бути фізичне та моральне насильство, а для людей, «недалеких» загрозою життя людини можуть здатися такі речі, як піст, причастя з однієї чаші, цілування хреста, та навіть сповідь. І що тоді будуть робити православні тато і мама, яким вкажуть, що ви не маєте права водити дитину до храму, тому що він має право вибирати, підтримувати вашу позицію релігійного світогляду чи ні, допомагати по дому чи ні, прибрати свою кімнату, чи перетворити її на сміттєзвалище.

Якщо є велика свобода, має бути й велика відповідальність, тому до таких законів та юстиції Церква та суспільство завжди будуть ставитись негативно та насторожено і не тому, що там щось погане написано, а тому що знають гріховну, людську природу, яка віддавши свою душу законам зла і маючи закон, який можна трактувати, як забажаєш може зробити ще більше зла, торкнувшись найсвятішого: дітей, маленької церкви (сім’ї) та Божої заповіді про те, що батьки, які отримали благословення народити, мають повне право виховати, вивести в люди та пишатись, тим творінням, яке подарував їм Всевишній.

Особливо ж цікаво було б почути відповідь тих, хто цей законопроект писав, на таке маленьке питання: як ви думаєте, якщо дитину відірвати від люблячих тата і мами, помістити її в дитячий будинок - це не нашкодить її психічному здоров’ю, це не буде насиллям над найголовнішою заповіддю, законом та правилом: кожна дитина має право, щоб її любили, кожна дитина має право бути з татом і мамою, та кожна дитина має право черпати усю мудрість знань та виховання, яку приготували їй батьки.

«Батьки і вихователі! Застерігайте дітей своїх з усією турботливістю від примх перед вами, інакше діти швидко забудуть ціну вашої любові, заразять своє серце злобою, рано втратять святу, щиру, гарячу любов серця, а після досягнення повноліття гірко будуть скаржитися на те, що в юності дуже багато пестили їх, потурали капризам їх серця. Каприз - плід серцевого псування, іржа серця, міль любові, насіння злоби, мерзенність для Господа. Не залишайте дітей без уваги щодо викорінення з їхнього серця плевел гріхів, поганих, лукавих і хульних помислів, гріховних звичок, нахилів і пристрастей; ворог і плоть грішна не щадять і дітей, насіння всіх гріхів є і в дітях.» Святий Праведний Іоанн Кронштадтський