Митрополит Луцький УПЦ КП Михаїл: переходи у Київський Патріархат та війна на Донбасі – поняття невід'ємні

Митрополита Луцького та Волинського УПЦ КП Михаїла небезпідставно називають головним спадкоємцем Патріарха Філарета та претендентом номер один на посаду Предстоятеля Київського Патріархату. Людина, яка зробила за три роки церковну кар'єру від мирянина до єпископа та отримала митрополичий посох, не може бути пересічною. Однак широку популярність він отримав зовсім не за пастирську діяльність, а за свої експресивні заяви у церковних проповідях та у ЗМІ. Заклики до насильства, скандальні гасла, неабиякий відсоток фантазії та войовнича патріотична риторика – все це вигідно виділяє владику навіть на насиченому жовто-блакитному тлі товаришів по службі у Київському Патріархаті. Митрополит у своїх промовах не вигадує нічого нового, він повторює все ті ж напрацьовані тези про патріотизм УПЦ КП та колабораціонізм УПЦ, що і Патріарх Філарет, але робить це яскравіше, різкіше та радикальніше. І вельми часто це у нього виходить на межі та за межею фолу.

Але все ж головна його відмінність від колег по цеху – готовність перейти від слів до справи. Керована ним Волинська єпархія Київського Патріархату – у числі лідерів за кількістю захоплень храмів Української Православної Церкви. Днями владика дав розгорнуте інтерв'ю ресурсу «Тиждень.ua», у якому допитливий читач може знайти багату поживу для роздумів та навіть деяких цікавих висновків.

Шокуюча інформація: за час служіння митрополита Луцького та Волинського Михаїла (Зінкевича) УПЦ КП у Луцьку щороку відбувається понад 120 вбивств, 200 грабежів, 4000 крадіжок та безліч розбоїв!

Ви, ймовірно, вже здивовано підняли брови та готові з обуренням заявити, що пастирська діяльність митрополита Київського Патріархату жодним чином не може бути пов'язана з рівнем злочинності у місті, як і з будь-якими іншими подіями, що не стосуються церковного життя? Цілком можна було би розділити ваше обурення з приводу деякої натягнутості в зіставленні наведених фактів, ось тільки владика Михаїл у своїй риториці керується саме такою логікою.

Розмовляючи з кореспондентом «Тижня», Тимофій Семенович (таке громадянське ім'я пастиря), нічтоже сумняшеся, заявив: «Поїхали (представники УПЦ) у 2014-му підбадьорити моряків на корветі «Луцьк» у Криму. Підбадьорили так, що після служби на наступний день корвет здався на милість росіян».

Що ж, 20 березня 2014 року корвет «Луцьк» дійсно був захоплений. Але у цей же день російський прапор було піднято ще над чотирма українськими кораблями. Згідно з логікою Луцького митрополита, причиною таких подій стали негативні флюїди священиків УПЦ, які, очевидно, блискавично поширилися і на ці судна. А ще через кілька днів – і на весь Крим!

Втім, наведена цитата – лише білий та пухнастий зайчик у порівнянні зі запеклими мастодонтами митрополичої думки, що у згаданому інтерв'ю «Тижню» зустрічаються читачеві буквально на кожному кроці.

Власне кажучи, якщо проаналізувати деякі проповіді або інтерв'ю владики, створюється враження, що Тимофій Семенович живе не в епоху інтернету, де будь-яке сказане слово легко та просто перевіряється, а у темні часи, коли для багатьох українців єдиними джерелами інформації були кобзарі та каліки перехожі. Ну хто його смикав за язик просторікувати про перевагу Київського Патріархату перед УПЦ у кількості прихожан на Волині?

«Київський Патріархат має більшість, якщо говорити про кількість, парафіян. В основному це міста та південь області», – таку фразу просто неможливо не перевірити.

Заходимо на рідний для Луцького митрополита сайт Волинської єпархії УПЦ КП і виявляємо там, що число парафій на початок 2016 року становить 330.

Для порівняння з'ясовуємо, що сумарна кількість парафій Волинської та Володимир-Волинської єпархій УПЦ на цій території – 605. З огляду на те, що за словами фахівців-релігієзнавців 30%, а у деяких областях й 50% парафій Київського Патріархату знаходяться лише на папері та в уяві його керівництва, ми бачимо, як мінімум, дворазову перевагу Української Православної Церкви. Відповідно, нескладно підрахувати, що і кількість прихожан УПЦ на Волині вдвічі перевищує прихильників УПЦ КП.

Звичайно, можна вирішити, що владика Михаїл, розмірковуючи про кількість своїх прихожан, мав на увазі зовсім не кількість храмів УПЦ КП, а результати соціологічних опитувань. Ну, зовсім, як глава Департаменту у справах релігій Андрій Юраш. Він, нагадаю, пояснював рішення Мінкульту віддати Київському Патріархату Трапезний храм Святої Софії результатами соціологічних досліджень 2015 року, згідно з якими кількість парафіян у Київського Патріархата мало не у рази більше, ніж у Української Православної Церкви. Правда, те, що переважна частина опитуваних у храм заходять у кращому випадку раз на рік – освятити паски на Великдень – він згадати «забув». Як не зміг згадати і те, що згідно з аналогічними опитуваннями, що проводилися на кілька років раніше, 62% жителів України назвали Патріарха РПЦ Кирила українцем.

Втім, повернемося до наших митрополитів, а точніше – до «філаретівського» владики Михаїла.

Іноді, аналізуючи його проповіді, неможливо повірити, що їх виголошує один і той же чоловік. То він обіцяє поховати всіх незгодних і лише титанічним зусиллям волі ковтає міцне слівце, що майже зірвалося з митрополичих вуст. А часом його проповідницька риторика солодка та медоточива. Волею-неволею на думку спадає Стівенсонівська «Дивна історія доктора Джекіла та містера Хайда», де гуманний та благородний доктор Джекіл, унаслідок невдалого наукового експерименту, щовечора перетворювався у злісного та підступного містера Хайда.

А як інакше пояснити той факт, що Тимофій Семенович дає своїм парафіянам поради, які сам і не думає виконувати? Наприклад, таку: «У кожного – свої недоліки, над якими треба працювати. Багато говориш – стримуй язика».

Адже які чудові слова! І як же вони необхідні самому Тимофію Семеновичу!! Однак, що ж ми бачимо? У все тому ж інтерв'ю «Тижню» владика заявляє: «МП стверджує, що вони також патріоти, допомагають воїнам АТО. Везуть гуманітарку у незрозумілому напрямку та потім хваляться. Були такі випадки». Власне, таку заяву Тимофія Семеновича цілком можна розцінити як наклепницьку – адже жодного конкретного доказу з його боку немає, та й бути не може. А ось з приводу гуманітарної допомоги, що організовує Київська Патріархія УПЦ КП, буквально у день написання статті з'явилася абсолютно конкретна інформація. Виявляється, «народна Церква», як любить себе називати Київський Патріархат, розрекламовану з такою помпою гуманітарну допомогу для жителів зони АТО, продавала на одеському ринку «7 кілометр»! Попутно займаючись звичайною кримінальною підробкою документів! У справі ведеться слідство, на майно релігійної організації накладено арешт.

Можна, звичайно, припустити, що митрополит Михаїл, хоч і є ієрархом Київського Патріархату, але як кришталево чесна людина, нічого не знав про ці махінації. Як не знав і про афери капелана УПЦ КП Миколи Гинайла, згаданого Тимофієм Семеновичем в інтерв'ю «Тижню», як героя АТО.

Ось тільки бійці з 14 ОМБ бригади цю людину чомусь вважають не героєм, не священиком, а звичайним, до того ж, хамським злодієм, який привласнював речі та продукти, що передаються волонтерами для солдатів. І хоча у листі ім'я капелана написано з помилкою, мова, безумовно, йде про одну й ту ж людину. Того самого пана Гинайла, який ще й очолює благодійний фонд «Матері Божої Неустанної Помочі», що діє, до речі, з благословення владики Михаїла. Фонд цей обробляє довірливих німців та, як стверджує сайт Волинської єпархії УПЦ КП, оперує мільйонними сумами. Втім, Тимофій Семенович, як істинний пастир, звичайно ж ніякого відношення до цих грошей не має.

Йому, знову-таки, не дає спокою те, куди направляє свою гуманітарну допомогу Українська Православна Церква: «Зібрали гуманітарку, відвезли у Святогірську Лавру, коли там були сепаратисти».

Ось тільки напрошується питання – а коли, на думку митрополита, там були сепаратисти? Може, навесні 2014 року, незабаром після Майдану? Але ж ні, у квітні співробітники СБУ та МВС провели там обшук та нікого не знайшли. А можливо, владика Михаїл вважає сепаратистами українських біженців – понад 500 жінок та дітей, які проживають у Святогорській Лаврі, у яких війна на Донбасі зруйнувала будинки, відібрала рідних та близьких?

Дуже неприємно звинувачувати пастиря тисяч українців у заявах, що не мають нічого спільного з реальною дійсністю, але істина, як вчив Платон, дорожча. Розмірковуючи про «добровільні переходи» громад УПЦ у Київський Патріархат, Тимофій Семенович робить ряд, скажімо так, не зовсім правдивих заяв. Зокрема, коментуючи ситуацію в селі Угринів Горохівського району Волинської області (де громада УПЦ, утративши свій храм, вже більше року змушена тулитися у будиночку священика), він заявив, ніби «священик готовий перейти у УПЦ КП, але його ніхто не хоче приймати».

Далі владика, очевидно згадавши про те, що навколохрамова нерухомість в Угринові досі не у нього в руках, дещо цинічно нарікає, що настоятель захопленого нині Київським Патріархатом храму ієрей Ростислав Швець, який прослужив у цьому селі 16 років, ніяк не бажає добровільно звільнити церковний будинок: «Він тримається, але їсти хочеться та жити ніде». Те, що у будинку живуть двоє неповнолітніх дітей священика, митрополита Михаїла не бентежить, як не бентежить цей факт і настоятеля новоствореної громади Київського Патріархату в Угринові, який звертається до суду з проханням виселити сім'ю священика УПЦ на вулицю.

Ну і на закінчення цієї теми – невелика фантазія митрополита Михайла про кількість парафіян, які відвідують богослужіння УПЦ (у тому самому будинку священика): «Він побачив, що у храм не увійде та почав проводити служби у будинку, де живе. У результаті до нього туди ходять двоє людей. Решта від нього відмовилася».

А ось кореспондент СПЖ, що знає ситуацію в Угринові зсередини, має зовсім іншу інформацію: «Постійно на службі буває від 15 до 20 осіб, у свята – у межах 30; на престольному святі разом з дітьми було 63 людини. Зазвичай у захопленому храмі – або стільки ж прихожан, як і у будинку священика, або ще менше».

Що ж, «язик мій – ворог мій» – це про митрополита Михаїла. Розповідаючи про захоплення його підручними храмів УПЦ, владика в одному абзаці називає ці факти «відродженням Київського Патріархату», а вже у наступному повідомляє, що за часів СРСР на Волині «церкви могли належати тільки РПЦ, інших конфесій не було». Але якщо Київського Патріархату раніше не було (а йому дійсно трохи більше 20 років), що ж ви тоді так люто відроджуєте, Тимофій Семенович?

Однак помилкою було б уявляти собі митрополита Михайла отаким базікою-пустодзвоном. Маючи фактуру та обличчя борця-важкоатлета, він має таку ж натуру. Владика, перш за все, людина діла. І задумане він завжди здійснює, не дивлячись ні на обставини, ні на думку оточуючих. Свого часу широкого розголосу набув скандал, пов'язаний із будівництвом семінарії поряд із Луцьким кафедральним собором. Ні, семінарія – справа хороша. Невелика проблема полягала у тому, що будували її на території пам'ятника історії, що охороняється державою – відомого кургану Романсівка. Гаразд, курган. Не зупинився екскаватор, навіть коли ківш став кришити людські кістки. На місці будівництва розташовувалося старовинне церковне кладовище, і перед початком робіт владиці Михайлу це було прекрасно відомо. Згодом вчені, досліджуючи грунт, вивезений з котловану, виявили останки двадцяти дорослих та кількох дітей.

Вельми красномовний факт: будівництво велося за державні гроші, що повинні були піти на реставрацію пам'ятки національного значення. Здійснювалася ця операція під прикриттям місцевих чиновників та прокуратури Луцька. Взагалі вплив владики на Волині дуже і дуже великий. Ресурс «Таблоїд Волині» розмістив його ім'я у верхній частині свого рейтингу «Найвпливовіші люди Луцька» поруч з бізнесменами та депутатами, охарактеризувавши, як людину «здатну домовлятися з міськими та обласними чиновниками та уміючу залагоджувати незручні конфлікти».

Власне, те, наскільки розвинена у владики здатність домовлятися з чиновниками, ми можемо спостерігати при захопленнях храмів на Волині. У всіх цих випадках яскраво простежується робота адмінресурсу. Це і Грибовиця, і Стрільче і, звичайно, Угринів. Без сприяння місцевої влади, що ініціює, провокує або активно роздмухує конфлікти, навряд чи Київський Патріархат міг розраховувати на успіх. І нескладно здогадатися, який «сірий кардинал» координував їх дії.

І останнє. Єдина причина, якою рейдери Київського Патріархату намагаються виправдати свої радикальні дії – це спекуляція на новоявленій «патріотичній» ідеології. Відповідно до даної філософії, представники УПЦ КП – це «воїни світла», що протистоять темній силі «руського міра». Однак де і як ця темна сила проявляє себе у звичайному парафіяльному житті, і які, взагалі, є докази присутності того ж «руського міра», наприклад, у сільських храмах на Волині, вони не пояснюють.

Але найцікавіше полягає в іншому. У тому ж інтерв'ю «Тижню» Тимофій Семенович необережно вимовляє надзвичайно важливу фразу: «Проросійські настрої в області мінімальні. Це окремі випадки окремих людей»!

Але, дозвольте, якщо ситуація дійсно така, як стверджує владика Михаїл, то, як говорили в одній популярній програмі: «увага, питання» – для чого тоді все це?

Для чого налаштовувати людей один проти одного, зіштовхувати їх лобами, сіяти ворожнечу та ненависть?! Для чого промивати їм мізки пропагандою про, нібито, культивований в УПЦ сепаратизм, «руський мір» та колабораціонізм? Для чого підігрівати антицерковну істерію?

Чи не для того, щоб скориставшись ситуацією у країні, під шумок наростити та розширити свою квазірелігійну картонну імперію? Адже, як ще раз проговорився Тимофій Семенович: «Чим активніше фаза війни на Сході, тим активніше переходять до КП. А коли все тихо – то люди живуть своїм життям, як звикли». Іншими словами: «Куй залізо, поки гаряче»!

Висновки

Глава Київського Патріархату Філарет перебуває більш ніж у солідному віці. Маючи за плечима 87 років, зовсім необов'язково чимось серйозно хворіти, щоб одного разу лягти у ліжко та більше не прокинутися. Від його наступника цілком може залежати не тільки майбутнє такої конфесії, як УПЦ КП, а й існування всієї держави Україна.

Короткий аналіз слів та дій митрополита Луцького та Волинського УПЦ КП показує, що цей ієрарх не особливо стурбований дипломатичністю своїх висловлювань та не обтяжений моральними умовностями. Будучи, по суті, феодалом у своєму волинському князівстві та володіючи потужним адмінресурсом, владика не зупиняється перед протизаконними, а то і силовими діями по захопленню (віджиманню) храмів «конкурента». Він уже зараз на крок попереду свого начальника і реалізує на «своїй» території те, про що нинішній глава Київського Патріархату лише міркує. Якщо митрополит Луцький та Волинський УПЦ КП Михаїл стане Патріархом, хто поручиться за те, що він не захоче використовувати свої навички у масштабах вже всієї країни? А релігійну війну нинішня Україна може і не пережити.