Статус «утриманка» – те, про що не можна мовчати
Вони називають себе «дорогими» жінками, хоча деяким із них не більше двадцяти… Вони бездоганно виглядають, бездоганно посміхаються і відкрито заявляють про те, що пишаються тим, чого змогли «досягти», та «знають собі ціну». «Ціну» таким «ідеальним» дівчатам знаємо й ми, адже йдеться про найбільш популярне на сьогодні жіноче амплуа – «утриманку». Так, стати красивим аксесуаром для життя успішного чоловіка сьогодні мріють тисячі жінок різних вікових груп. Ті, кому це таки вдається, стають добре оплачуваними коханками, хоча категорично заперечують свою приналежність до жінок публічної професії. Більше того, вони переконані, що ті, хто засуджують їхній спосіб життя, просто їм заздрять, або ж не орієнтуються у вимогах світу, в якому живуть.
Про вимоги Господа, Який назвав блуд та перелюбство смертними гріхами, ніхто й не згадає. Але і це ще не все: часто утриманки цілком комфортно почуваються в храмі (між іншим, як і чоловіки, що дозволяють собі подібні зв'язки). Священики не охоче діляться подробицями зізнань таких жінок (таємниця сповіді, як-не-як), але що таки вдалося дізнатися про утриманок, то це те, що в церкву вони потрапляють у двох «версіях»: ті, які в абсолютному відчаї через усвідомлення свого гріховного шляху, і ті, які спокійно продовжують своє цинічно-продумане розпусне життя і не бачать в жодного дисонансу в тому, щоб називатися при цьому християнками. Однак, в якийсь момент ці люди переступають поріг храму, а це значить, що Господь, по Своїй милості, ладен прийняти навіть блудниць, готових до каяття… Щоправда, розкаянню життя утриманок сприяє менше за все.
Якщо ви досі не в курсі. Утриманками називають жінок, які перебувають у вільних стосунках із заможними, часто значно старшими за них чоловіками (самотніми чи одруженими), котрі задовольняють окремі або всі матеріальні запити своїх коханок за очевидні інтимні послуги. Спонсори чи «прихильники», як їх називають самі утриманки, оплачують своїм жінкам гардероби, фітнес-центри, салони краси, відпочинок, дарують дорогі подарунки, нерідко фінансують навчання чи відкривають невеликий бізнес (пригадується, що в Книзі пророка Ієзекіля (Ієзек.: 16, 33) сказано, що усім блудницям дарують подарунки як плату за окремий вид тілесних послуг…). Не те, щоб подібна «розкіш» була привілеєм лише утриманок – йдеться про стосунки на «договірній» основі: конкретні матеріальні блага за регулярний інтим.
Декому з таких жінок удається навіть вийти заміж за свого «покровителя» й оформити свій статус офіційно. Однак, це буває вкрай рідко, чого не скажеш про трагічні наслідки подібних стосунків для них: проблеми з алкоголем, наркотиками, падіння на соціальне дно, зламана психіка і що найстрашніше – «одержимість», із якою найчастіше не можуть впоратися навіть «досвідчені» екзорцисти. При цьому переконаність у тому, що утриманки – обмежені, примітивні «ляльки» з неприродно пофарбованим волоссям і силіконовими частинами тіла, – не більше, як міф. Більшість із них воліють підтримувати природну красу та знають, що потрібно читати книги, орієнтуватися в мистецтві, політиці чи в спорті – догоджати чоловікові, який купує тобі красиве життя, непросто.
Не дивно, що сьогодні про утриманок активно пише преса, про них знімаються телевізійні шоу, де дискутують фахівці-психологи, соціологи та журналісти, їх обговорює завжди «небайдужа» громадськість. Вже ні для кого не є відкриттям факти з життя зіркових постатей, які опинилися на олімпі слави завдяки своїм упливовим покровителям. Усе менше слізних історій про важке дитинство, хвороби та злидні: тепер утриманки прагнуть відкрити для себе «новий рівень справжнього життя». Серед них – багато дівчат із хороших сімей, однак і вони не хочуть працювати, а прагнуть легкого, безтурботного життя. Серед них є цілком зрілі жінки, в яких, окрім модельної зовнішності, по дві вищих освіти, знання іноземних мов, харизма та стиль, однак все, до чого вони себе зводять, – це «стати коханкою успішному, інтелігентному та щедрому чоловікові», аби бути забезпеченою на «високому, достойному рівні».
Уплив філософії утриманок настільки сильний, що цим «вірусом» заражаються навіть зовсім юні дівчата: вони прагнуть красивого життя вже з 15-17-ти і зовсім не бажають гарувати на роботі, старанно навчатися чи народжувати багато дітей. Завдяки безперервній пропаганді масмедіа, жити розкішно хочуть абсолютно всі, а в умовах кризи, в якій перебуває Україна зараз, жінки з психологією утриманок ладні на все, аби «вибратися з багнюки» свого «жалюгідного існування», і в цьому їх не зупиняє ні мораль, ні совість, ні Бог. Чоловіки ж, у свою чергу, прагнуть бачити поруч тих, хто буде втілювати їхні «глянцеві» мрії та «найсміливіші» плотські бажання без будь-яких офіційних зобов’язань.
Не новий гріх. Саме слово «утриманка» виникло в 50-60-ті роки XIX століття в напіваристократичних колах, хоча явище існувало ще в античні часи. Коханка Олександра Македонського гетера Таїс вражала не тільки своєю красою, але й ерудицією та мистецьким талантом. Дуже привабливо виглядали й гейші – справжні майстрині вільної «любові», які також добре володіли риторикою, грали на музичних інструментах, писали вірші, малювали. Фаворитки були й при європейських монархах XVI-XVIIІ століть, до прикладу, маркіза де Помпадур – «офіційна утриманка» Людовіка XV. Навіть Римські Папи (приклад Олександра VI) мали утриманок і звичайно, у порівняні з невтішними сімейними долями багатьох своїх порядних сучасниць, такі жінки мали переваги. Однак, це тільки видиме: яка темрява панувала в їхніх пропащих душах – знає тільки Господь, як і те, якою була розплата за подібні привілеї.
Свого часу культовий фільм Маршалла Херсковіца «Чесна Куртизанка» (1998) переконав мільйони глядачів у тому, що за певних умов вибір жінки легкої поведінки не просто виправданий, але й навіть «героїчний». Через скрутне фінансове становище, Вероніка Франко стоїть перед сумною дилемою: «безрадісне» чернече життя чи доля куртизанки. Героїня не хоче бути такою ж нещасною, як ціла плеяда понурих «матрон», котрі засуджують таких, як вона (режисерові вдалося показати ущемлених в усьому дружин «добропорядних» громадян Венеції в найменш приглядному світлі), й вирішує стати доступною жінкою, в якої більше прав, привілеї та забезпечене життя за рахунок прихильних до неї чоловіків.
Однак, глядач, який «знає» Бога, навряд чи спокуситься на «райське» життя куртизанок і виправдає їхній гріховний спосіб життя тільки тим, що в якийсь момент «чесна куртизанка» виявилася здатною на благородство та мужність. Це може не подобатись, але до яких би реалій ми не апелювали, Христос ніколи не підтримає блуд, і говорячи про ціну тіла, слід завжди пам’ятати про ціну душі. Перелюбство вважається смертним гріхом, попри те, що Христос заборонив колись побивати блудниць камінням. А виправдання «сексу за гроші», навіть найбільш резонні (зраджені у шлюбі, самотні, безрадісні жінки навкруги; потреба виключно в матеріальному «трампліні», після якого жінка готова йти своїм «чесним» шляхом, тощо) жодною мірою не «вибілюють» утриманок. Для Бога такі аргументи не значать нічого – гріх від цього не стане меншим, а його спокута – легшою. Варто згадати, що всі повії, знані церковною історією, проходили винятково складний шлях очищення (як-от, 47 років пустелі Марії Єгипетської), після чого сумніви у тому, що повернутися до нормального життя сучасній «блудниці» буде однозначно важко, зникають.
Утриманка Настасья Пилипівна з роману Ф. Достоєвського «Ідіот» (1869), жінка пристрасної, «диявольської» краси, та, яка зводила з розуму багатьох чоловіків, увесь час перебувала в пекельних муках. Вона добре знала, яке падіння насправді пережила, однак, у силу трагічних обставин, стала патологічно залежати від розкоші, плотських утіх, нездорових емоційних прив’язаностей і вже нічого не змогла змінити. Російський класик безпрограшно визначив злощасний фінал своєї нещасної героїні – лише у 25 вона гине від рук ревнивого та розлюченого коханця. Утім, як би нас не шокували подібні ситуації, вже в реальному житті маємо пам’ятати, що фарисеї, а не Христос, позбавляли розпусників права на розкаяння та «благодать»…
Бажання отримувати задоволення від життя за чужий рахунок нерідко стає приводом для створення сім’ї (християнки у цьому не виключення), що від початку йде урозріз із тим, що заповідав жінці Христос – бути помічницею своєму чоловікові [Бут. 2:18, 21-22] та народжувати дітей [Бут. 3: 16]. Звісно, називати утриманкою жінку, яка у шлюбі виховує дітей і має можливість витрачати частину сімейного бюджету на себе, не можна. Однак, якщо матеріальний розрахунок лежить в основі стосунків чоловіка та жінки, якщо в них домінує тіло і бажання його вдовольнити, – за умови, що ми поважаємо Господа і шануємо заповідані Ним принципи життя, цього не можна ігнорувати.
І наостанок. Матеріальні можливості, доступ до яких відкритий у глобалізованому світі, розбестили нас та зробили об’єктами брудної, споживацької індустрії, що посягає не тільки на наші тіла, але й на наші душі. При цьому, втрачаючи гідність та самоповагу, жінка-утриманка розмінює не тільки себе як особистість – вона нівечить образ і стирає подобу Божу. В переважній більшості випадків, бажання «жити красиво» і «жити благочестиво» – несумісні поняття, між якими нам, християнам, у якийсь момент доведеться робити вибір. Зараз про нього можна мовчати, але про це говоритиме Господь, коли визначатиме, по який бік від Нього опиниться кожен. Було би добре знати про це як тим, хто «утримує», так і тим, кого «утримують» у служінні гріху, допоки в кожного із нас є шанс пройти з Христом Його Голгофу…
