«Мир, труд, май» в обгортці церковного миру

19 Сiчня 2016 22:37
484
«Мир, труд, май» в обгортці церковного миру
Навряд, чи варто довго розповідати про те, що останні два роки в різних частинах України відбувається міжконфесійне протистояння, у ході якого представники УПЦ КП відбирають рейдерським шляхом храми УПЦ. У кожної сторони у цій неоголошеній релігійній війні є своя правда. Та об’єктивна істина все частіше опиняється на боці канонічної Української Православної Церкви, знаходячи вияв у рішеннях українських судів щодо захисту права власності. Крім того, численні побої, жертвами яких стають віряни УПЦ, доводять те, що саме вони є постраждалою стороною, а не «завезеними тітушками», як те хотілось би комусь бачити.

Риторика «патріарха» Філарета, який очолює невизнану православним світом УПЦ КП, є незмінною від початку конфлікту. Він стверджує, що його конфесія – проти силових захоплень храмів УПЦ. При цьому, нещодавно, він вчергове, не зраджуючи традиції, запевнив, що в Україні ніякої боротьби між УПЦ КП та УПЦ начебто немає, а борються самі віряни всередині громад.

Запізнілий реванш нащадків «червоних»

На перший погляд, усе логічно та послідовно. Проте, як тільки заглибитися у суть висловлювань самопроголошеного «патріарха», стає зрозуміло: його пафосні промови дуже далекі від реального змісту речей. Більше того, багато людей уже встигли помітити схожість дій рейдерів із УПЦ КП з тим, що колись робили комуністи. Як раніше – з храмів спилювалися замки, а вони самі перетворювалися на овочеві бази і конюшні, так і зараз – захоплювачі не гребують спилюванням замків на церковних дверях. І хоча на конюшні культові споруди нині ніхто не перетворює, та їх відбирають, керуючись аж ніяк не духовними мотивами. У кращому випадку – псевдодуховними.

Ззовні, начебто й служба правиться православна, проте, навіть неглибоке ознайомлення з діяльністю УПЦ КП дає можливість зрозуміти, що в центрі її стоїть аж ніяк не Бог, а популістське, спотворене бачення патріотизму. Саме тому очевидці захоплень храмів неодноразово стверджували про те, що їх женуть із культових споруд, говорячи про «українську церкву», ті, хто ще кілька десятиліть тому гнав їх із Церкви як такої, всіляко проти Неї виступаючи.

Таким чином, і церковний мир від УПЦ КП більш нагадує «мир, труд, май» від їх «червоних» попередників. Гучні лозунги розходяться з дійсністю, нагадуючи лицемірну та викривлену реальність «славного» совєтського часу, коли конституція визнавалася мало не найбільш демократичною у світі, проте храми закривали, а священиків та мирян розстрілювали або ж відправляли у заслання.

Знайдіть 10 відмінностей

«Ми виступаємо за діалог, а нинішнє керівництво Української православної церкви Московського патріархату не хоче з нами вести діалог», – начебто стурбовано говорить очільник УПЦ КП. Цікаво, що мається на увазі під «діалогом»? Хоча… Можливо, «архієрей» УПЦ КП просто не уточнює форму подібного спілкування.

Може, коли односельчани кричали знепритомнілій вірянці УПЦ Ірині Горчук «Здохни!», це теж позиціонувалося, як своєрідний «заклик до діалогу»? То яким чином тоді «патріарх» пропонує будувати так звану «єдину помісну»? На кістках вірян УПЦ? В інтернеті часто можна знайти картинки-демотиватори на кшталт «знайдіть 10 відмінностей». У даному контексті хочеться продовжити цю фразу, сказавши «… між діями служителів та вірян УПЦ КП й методами їх попередників – червоних комісарів, котрі теж боролися з Церквою, прикриваючись світлими ідеалами».

«У Києві, в обласних центрах, в районних центрах, там, де є храми і Київського патріархату, і Московського патріархату, це відбувається безболісно», – говорить очільник УПЦ КП. Цікаво, що він вважає безболісним? Проламані черепи та зламані руки вірян УПЦ в Катеринівці, побоїще в Птичі чи рейдерське захоплення в Угринові, коли одну з вірянок-захисниць храму відтягнули від дверної ручки після удару кулаком у скроню? Якось згадане не дуже вписується у поняття «безболісного переходу».

«Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову…»

«У селах, де один храм, громада Московського патріархату, бачачи неправду московську, коли їхня Церква не підтримує Україну, а підтримує «руський мир», – тоді люди з цієї громади не хочуть вже належати до цієї Церкви, намагаються вийти громадою зі складу Московського патріархату і перейти в Київський патріархат», – продовжує «патріарх». Мабуть, не варто зупинятися на тому, що УПЦ молиться за Україну, її віряни захищають її територіальну цілісність на Сході, а священики виконують капеланське служіння.

Ті, кому небайдужа ця правда, мали можливість давно дізнатися її з неодноразових публікацій, звітів про доставку амуніції та продовольства військовим, а також підтримку сімей загиблих. Тому у цьому контексті емоційний вираз «патріарха» про «неправду московську» є не більше, ніж витвором його хворобливої уяви або ж навіть відвертою та цинічною брехнею. Але брехня актуальна доти, поки є ті, хто готовий охоче їй вірити. Як показує практика, пересічний споживач українського медійного продукту часто є неперебірливим у цих речах.

«Не Київський патріархат з Московським бореться, а борються самі колишні вже віруючі Московського патріархату за право на відокремлення від Московського патріархату. І храм хочуть не віддати Московському патріархату, а зберегти за своєю громадою, бо вони його побудували чи реставрували, це їхній храм, громади, а не Московського патріархату», – каже очільник УПЦ КП. Цікаво, а як тоді розцінювати дії у Грибовиці, коли натовп вірян УПЦ КП, котрі не належать до громади УПЦ, просто вдерся до храму, змінивши у ньому замки?

«Ієрарх» стверджує, що у селі Птича лише невелика частина вірян УПЦ хоче залишитися у своїй юрисдикції. Як тоді пояснить очільник УПЦ КП, що більше року громада УПЦ доводила (успішно!) своє право на храм у різних інстанціях, залишаючи УПЦ КП без надії на майно, що насправді не належить цій конфесії?

«Київський патріархат є і буде, а Московський патріархат в Україні зараз є, але в майбутньому його тут не буде, тому що відбудеться об'єднання в єдину Церкву Українську. Це буде обов'язково! А для того, щоби це відбулося безболісно, зараз треба не ворогувати, бо вороги не об'єднуються, а об'єднуються ті, хто люблять. Тому наша позиція – треба любити і духовенство, і єпископат, і віруючих Московського патріархату», – далі говорить «патріарх». Одразу кілька суперечностей із реальним станом речей є у цих його словах.

По-перше, хто такий пан Денисенко, аби доводити багатомільйонній пастві УПЦ, що їх Церкви не буде в Україні? Чи не надто багато очільник УПЦ КП на себе узяв? Та й узагалі, подібне звучить, як погроза, якщо зауважити фразу «для того, щоби це відбулося безболісно». Нас лякають, що у разі невизнання самопроголошеного «патріарха» своїм духовним авторитетом нам буде болісно? Та й узагалі, про яке «безболісно» йде мова, зважаючи на зазначені вище випадки? При цьому особливо цинічно звучить фраза про те, що нас потрібно «любити». Кількох вірян під час силових захоплень храмів вже «залюбили» мало не до смерті. Тож, можливо, обійдемося без вашої «любові»?

Аналізуючи вислови «патріарха» Філарета, хочеться торкнутися його фраз щодо того, що «Лавра буде українською» та «Українська Церква світовим православ'ям буде визнана обов'язково». Звісно, Києво-Печерська Лавра є цінною не лише з духовної, а й з матеріальної точки зору (бо говорити про духовні мотиви відносно УПЦ КП марно). Проте, навіть петиції до Київради показали, що більшість людей, котрі під ними підписалися, виступають проти зміни юрисдикції святині. Хто ж тоді ці понад 20 тисяч вірян для «патріарха» Філарета? Не українці?

Ну і на завершення варто сказати щодо світового визнання. Українська Православна Церква є вже визнаною світовим Православ’ям. Більш того, Предстоятелі інших Помісних Церков всіляко висловлювали занепокоєність тим, що відбувається в Україні, та підтримку нашому Предстоятелю. Спостерігачі ОБСЄ та німецькі журналісти теж зазначали, що ситуація в українській міжконфесійній сфері не є здоровою. У цьому випадку все свідчить не на користь УПЦ КП, а її показна «миролюбність» все більш нагадує совєтський «мир, труд, май». При цьому згадується старий, та актуальний нині, анекдот: «Колгосп – справа добровільна: хочеш вступай, не хочеш – розстріляють». Іноді виникає враження, що горезвісну «єдину помісну» УПЦ КП намагається будувати саме такими методами.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також