Собор українських святих, як дороговказ та приклад наслідування для українців

Нещодавно архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука запропонував впровадити в Українській Православній Церкві святкування соборної пам’яті всіх святих, що в землі Українській просяяли. Пропозиція владики Луки та її обґрунтування зустріли неоднозначну реакцію у церковному середовищі. Хтось звинуватив автора ідеї в націоналізмі та етнофілітизмі, однак вважаємо, що пропозиція владики Луки є цілком нормальною, оскільки відображає природне прагнення окремого народу мати особливий день пам’яті їхніх земляків, які тим чи іншим чином прославили Христа і Святу Церкву.

Аргументи, до яких апелюють противники цієї ідеї, в основному будуються на ідеях «триєдності» Русі. Та варто зауважити, що подібна думка не знаходить відгуків ані в святоотецькій, ані в церковно-догматичній думці. І якщо в римо-католицизмі все «зав’язано» на світовому пануванні римської кафедри, то в Православ’ї немає і не може бути, ані найголовнішого, ані першого серед рівних. Жодна з Помісних Церков не забов’язана орієнтуватись на котрусь іншу найбільше, оскільки православна еклезіологія вчить, що Церква Христова, хоча і знаходиться в межах інших держав, залишається Єдиним Тілом.

Так, Україну пов’язує з Росією безліч подій і спільна основа - Русь, однак історичні процеси складались таким чином, що українці формувались, як окремий етнос і цього не можна ігнорувати. Сам термін «Україна», має доволі давнє походження, підтверджуючись в багатьох документаційних згадках, в поезії, історії і т.п.. І так вже склалось історично, що 24 роки тому виникла незалежна держава – Україна, яка поєднала в своїх межах конкретні території, які всім світом було визнано суверенними. Виходячи з подібних міркувань, виникає запитання – чи має право Українська Православна Церква на встановлення та відзначення дня пам’яті Собору українських святих? На це запитання можна відповісти наступним чином – є приклад Білоруської Православної Церкви, яка встановила День пам’яті Собору білоруських святих, а також Сербської, Польської, Болгарської та інших.

Звичайно, є певне поле для дискусії, хто саме повинен увійти до сонму святих «в українській землі просіявших». Втім, на нашу думку, відповідь лежить на поверхні – усі видатні святі, які певним чином мають відношення до української держави та її становлення, мають право на вшанування як українських святих. Мова не йде про етнічний критерій, але, швидше, про державотворчий. Звичайно, було б методологічно неправильно, з наукової точки зору, представляти, скажімо, Володимира Великого як українця в сучасному розумінні українського етносу. Однак є безсумнівним, що давньоруські святі, які мають відношення до становлення саме української держави, можуть пошановуватись як святі "у землі українській просіявші".

Окрім того, мова не йде про те, щоб відкинути усіх російських святих. Наш народ має тісні історичні зв’язки з багатьма православними помісними церквами, і їх святі не можуть бути нам чужими. Чужих православних святих не буває у принципі, оскільки усі вони складають надбання Єдиної, Соборної і Апостольскої Церкви. Ми шануємо десятки і сотні святих, які були за національністю греками, сірійцями, латинянами, східних і західних святих. Відмовлятись від шанування таких видатних святих як Сергій Радонезький або Серафім Саровський, було б божевіллям, і про це мова ні в якому разі не йдеться.

Заглиблюючись в непотрібну риторику з цієї теми губиться основне, - якою може бути користь від наявності в церковному календарі УПЦ такого дня? Споглядаючи на той потік інформації, який сьогодні рухнув на голови українців, варто відзначити, що народ, в більшості своїй лишається абсолютно дезорієнтованим, позбавленим будь-яких дороговказів. Сьогодні нам нав’язують неправедних «праведників», неукраїнських «українців». Видаючи іржаве залізо за дорогоцінний метал, людям розповідають про те, що ті, хто колись тисячами мордували наших співвітчизників, такі як Йосафат Кунцевич, сьогодні повинні бути в нас в пошані.

Що ховається за цими підложними персонажами, всім нам добре відомо. Сили, які свого часу боролись з Православ’ям, нав’язуючи українському народові унію, і зазнали поразки, сьогодні намагаються реанімувати свої ідеї та задуми, аби надалі змінювати нашу свідомість. В цьому надскладному становищі, як ніколи нам могли би прийти на допомогу об’єднуючі ідеї, яскраві приклади серед своїх, близьких нашому серцю людей, наших земляків, яких Православна Церква свого часу проголосила святими.

Сьогодні, Греко-Католицька Церква активно пропагує постать Андрія Шептицького. Інформаційна кампанія з популяризації цього релігійного та політичного діяча була надзвичайно масштабною. Десятки заходів, відкриття пам’ятника у Львові, та навіть меморіальної дошки у Києві, хоча важко сказати, яке відношення Шептицький мав до Києва. Навіть дитячий буквар «Шептицький від А до Я» виданий у вересні цього року. Така наполегливість в утвердженні католицьких зразків святості вражає і мала б слугувати викликом для православних церков.

Саме Собор українських святих міг би об’єднати в собі небожителів, які зараз окремо прославляються в усіх регіонах нашої земної Батьківщини. Київські, Житомирські, Одеські, Волинські, Галицькі та інші святі нашої землі, сміливо та обґрунтовано можна об’єднати в Собор українських святих, для того, аби в українців був живий приклад для наслідування, одвічні покровителі та істинні ідеологи, які б єднали українців навколо православних цінностей і любові до своєї Вітчизни. Необхідно утверджувати православні зразки святості, православний підхід до вирішення суспільних проблем, православний погляд на історію українського народу.

Господь заповідав нам бути вірними в найменшому, оскільки це є ознакою вірності і в усьому іншому. Собор українських святих – стимулюючий фактор, який спрямований на те, аби об’єднати найважливіші для українців цінності: любов одне до одного та своєї земної Батьківщини, повагу до оточуючих народів і того ж незламного прагнення до Спасіння, яким полум’яніли наші земляки – українські святі.