Пропозиції не робляться у формі зневаги до опонента
Заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ протоієрей Микола Данилевич, на своїй сторінці у Фейсбуці, висловив свою точку зору щодо вирішення конфліктних ситуацій навколо храмів в Україні:
У Варшаві вчора (30.09.2015) на робочому засіданні ОБСЄ, присвяченому терпимості і не дискримінації, я говорив про захоплення храмів УПЦ в Західній Україні, про порушення прав віруючих, порушення законодавства, побиття людей в Катеринівці і т. п. (див. офіційний сайт). Як реакцію на мій виступ можна розцінювати виступ архієпископа УПЦ КП Євстратія (Зорі), який зробив пропозицію по вирішенню конфліктних ситуацій навколо храмів, і граючи на випередження, розмістив її в публічному просторі. Я планував згодом приватно обговорити цю пропозицію, але раз така форма спілкування задана опонентом, то вимушений також викласти свої думки публічно. Хоча, публічне спілкування завжди має елемент піару й пропаганди, чого можна було б уникнути в приватному спілкуванні. Але цей піар і пропаганда вже задані в формі «пропозиції». Тому перейду до зауважень:
1. Пропозиції не робляться у формі зневаги ДО і «наїзду» НА опонента. Коли я це слухав, то зразу відчув стиль Філарета, «єдиного, неповторного, і завжди правого», з психологічним «синдромом папи Римського». І це зрозуміло, бо озвучував пропозицію його учень. Думаю, що саме із-за такого зверхнього і зневажливого відношення до опонентів і із-за такої позиції, до тих пір поки в КП її дотримуватимуться у них ніколи не відбудеться результативного діалогу ні з ким, ні з УПЦ, з якою діалог ще не відбувся, ні з УАПЦ, з якою діалог вже не відбувся. Поки-що в КП пропозиції робити не навчилися.
2. В чому зневажливість? УПЦ в тексті виступу ніде не названа УПЦ, а лише «Церковь Московского Патриархата». Тут і далі я міг би за принципом взаємності абсолютно спокійно писати «УПЦ КП», чи так звана УПЦ КП, але не буду.
3. Далі у виступі наша Церква звинувачується в підтримці «агрессивной политической концепции «русского мира». Ці звинувачення щодо УПЦ є безпідставними і навіть наклепницькими, бо немає жодної офіційної заяви УПЦ на цю тему! В РПЦ є, в УПЦ немає! І вл. Євстратій це чудово знає, але бажання пропіаритись перед міжнародною аудиторією взяло верх. І хоч він всюди називав нашу Церкву не УПЦ, а «Церковь Московского Патриархата», все-одно мав на увазі УПЦ, бо далі по тексту говориться «Московский Патриархат настаивает, что храм принадлежит только тем, кто ….», де очевидно мається на увазі УПЦ, а не РПЦ, яка в питаннях врегулювання конфліктів з нашими храмами взагалі не приймає ніякої участі. Саме тому, у Варшаву поїхав представник УПЦ, щоб про наші проблеми говорили ми самі, а не хтось про нас без нас. І ми й надалі робитимемо це самі на всіх можливих міжнародних площадках, поки не припинеться це беззаконня з нашими парафіями і з громадянами України, що є вірними УПЦ.
4. Далі декілька загальних зауважень: Право на перехід громад в іншу юрисдикцію в Конституції України, дійсно, прописане. Але те, що відбувається зараз в Україні з нашими парафіями – це рейдерство, обман і насилля, про що я й говорив на поважному міжнародному зібранні. Дані соцопитувань щодо 40% підтримки КП, і 20% УПЦ, свідчать про суспільні симпатії, які формуються інформаційною політикою, а не про реальну кількість віруючих людей у храмах конфесій.
5. Зауваження по-суті пропозиції:
а) в цих питаннях треба керуватися виключно законами, а не політичною доцільністю, емоціями, настроями;
б) якщо громада УПЦ на законних підставах володіє майном храму, то чому вона має комусь його віддавати тільки на тій підставі, що в даний історичний момент когось більше, аніж членів громади УПЦ?;
в) існує дуже багато населених пунктів в регіонах України, де віруючих УПЦ в рази більше, аніж прихильників УПЦ КП, а відтак може й їм прийти до громади КП з пропозицією почати почергове богослужіння або попросити вийти з храму, тільки тому, що тут їх більше?;
г) а якщо допустити, що завтра в селі з'явиться громада УАПЦ чи УГКЦ, чи якась інша, і їхніх членів буде більше, то чи готова УПЦ КП віддати свій храм, який їй належить на законних підставах?; саме тому, повторюсь, в цих конфліктних випадках слід керуватися виключно юриспруденцією, адже закони для того й написані, щоб застосовувати їх саме в таких випадках, в той час як в звичайному стабільному житті ми про них (закони) навіть і не згадуємо;
д) тому, представники УПЦ на робочій групі завжди казали, що треба виходити із конкретної ситуації, а держава повинна забезпечити законність вирішення цього питання. Але це почуто не було, тому й група припинила свою роботу; е) дійсно, можна було б розглянути пропозицію щодо того, щоб «вопрос принадлежности храма в каждом случае решался в пользу большинства общины, а меньшинству обеспечивалось бы другое помещение…», це правильна логіка, але слід брати до уваги РЕАЛЬНИХ ЦЕРКОВНИХ людей, а не всіх жителів населеного пункту. Бо, наприклад, в с. Птича, Рівненської області, серед 300 прихильників УПЦ близько 150 чоловік відвідує храм щонеділі, а серед 400 прихильників УПЦ лише 40-50. Або в згаданій тут же Катеринівці, де серед 100 чоловік прихильників УПЦ дві третини є активними віруючими, а серед 140 прихильників УПЦ КП лише одна третина готова щонеділі відвідувати храм. І подібна ситуація майже скрізь, за винятком 4 парафій, які дійсно перейшли. Адже ж храм потрібен тим, хто туди реально буде ходити. А логіка деяких прихильників УПЦ КП в згаданому вже селі Птича (і не тільки там) про те, що «храм ми переведемо в Київський Патріархат, але ходити туди й утримувати його будете ви», як було сказано деяким прихожанам УПЦ в цьому селі, діяти не буде, бо наші люди з відомих причин туди не підуть. Створюється враження, що КП бореться в Україні за «структури», про які вже якось писав їх речник у Фейсбуку, однак для УПЦ важливі люди, тому що вони і складають реальну Церкву, а не бездушні «структури».
6. Далі: «Реакция Церкви Московского Патриархата на это наше предложение покажет, желает ли она мирного разрешения вопроса, отстаивает ли она права ВСЕХ верующих, или защищает права ТОЛЬКО СВОИХ последователей и заинтересована лишь в конфронтации». Ось тут знову шантаж! Так робити пропозицію не можна. «Винні завжди будете ви, чи так чи інакше», - ось як це читається насправді. А захищаємо ми, дійсно, перш за все СВОЇХ віруючих. І це правильно й природно! І в конфронтації ми якраз таки не зацікавлені! В КП ж не думають про НАШИХ віруючих, коли захоплюють наші храми, й викидають звідти НАШИХ віруючих. Якби в КП думали про ВСІХ віруючих України, то не робили б розколу в Церкві, чи принаймні, вже зробивши, не нагнітали б додаткової агресії, не посилали б своїх кліриків по селах бунтувати людей. А так, насправді, і є. Проблему переходів, насправді, вирішити дуже просто:
а) КП слід дати вказівку своїм священикам перестати підбурювати людей;
б) державі слід дати вказівку своїм чиновникам перестати це підтримувати, а силовим структурам – не забирати. І все.
7. А пропозицію я передам. Говорити можна, ми не закриваємося, але на основі законів України, а не на мові шантажу й тиску, тільки тому, що в когось від політичного угару голова закрутилася… Такого не буде. І з повагою до опонента, якому робиться пропозиція.
