Про смерть від ракети на літургії
31 жовтня, чергового понеділка, коли РФ знищувала енергооб'єкти по всій Україні, під обстріл потрапив Лядівський монастир УПЦ, розташований на кордоні з Молдовою.
Просто під час літургії загинув один із послушників обителі. 2 листопада братія провела відспівування.
Цього ж дня відбувся годинний ефір із заступником голови Синодального відділу РПЦ із взаємин Церкви з суспільством та ЗМІ В. Кіпшидзе. Інтерв'ю майже повністю було присвячено війні в Україні та ставленню до неї Руської Церкви. Одна з головних тез Кіпшидзе виглядає так: «СВО» – це міжусобна війна, але оскільки армія РФ в Україні захищає свою батьківщину, РПЦ благословляє своїх вірних брати у ній участь.
Від Лядівського монастиря до кордонів РФ по прямій – близько 700 км. Чи можна вважати удар по цій території захистом батьківщини?
І ще. Православні живуть у різних країнах і належать до різних націй. Але пріоритетом для них має бути приналежність до нації Христа, де думка про вбивство твого брата взагалі є абсурдною. Звісно, смерть на літургії для християнина – це благо, оскільки "у чому застану, у тому й суджу". І брати у Христі, які такі смерті благословляють, – для нього благодійники. Але чи назве їх благодійниками Господь на Страшному Суді?
