Чи дійсно українці воюють із РФ за гей-паради?
Християнство – це не мілітаризм, не насадження своєї волі вогнем та мечем. Це наслідування Христа, набуття любові, співчуття та милосердя.
Не є секретом, що в РПЦ в цілому підтримали владу РФ у війні проти України, проти своїх православних братів. В УПЦ це прийняли як факт. Проте іноді дуже складно зрозуміти, навіщо деякі священнослужителі настільки явно і публічно демонструють цю підтримку.
Не так давно о. Андрій Ткачов повчав українців, що вони мають молитись за перемогу РФ. А зараз священник-блогер Альвіан Тхелідзе опублікував у своєму телеграм-каналі концептуальний текст (перепощений і Ткачовим), де обґрунтовував, чому потрібно, щоб Україна програла, а РФ перемогла.
На думку о. Альвіана, українці воюють за право проводити гей-паради, міняти стать своїм дітям, за свастики, факельні ходи та тріумф ПЦУ. А от якщо переможе РФ, то «ми, як і в минулі століття, житимемо як один народ. Як і раніше, разом будувати електростанції та літаки. Православна Церква буде підтримуватися Державою». Натхненний цим текстом о. Андрій Ткачов зробив відеозвернення українською мовою, де закликав українців «стати пліч-о-пліч» з росіянами проти американців.
Для віруючих УПЦ ці тези виглядають дико. І можна довго дискутувати – чи дійсно в Україні все так погано, а в РФ так добре. Але ми не будемо, адже священники РПЦ наче хочуть українцям добра. І, як вони впевнені, армія РФ – також. Ось тільки тут неминуче постає питання: а чи можна силою принести людині добро? Примусити його зброєю до «правильного» життя?
І тут для священників прикладом має бути Христос. Чи може Він змусити людину не грішити? Чи може поставити нас у такі рамки, де при всьому бажанні ми не матимемо змоги коїти гидоту? Безперечно, може. Але він цього не робить, Йому потрібне наше вільне серце. То чому ж клірики РПЦ вважають, що вбиваючи градами та калібрами можна принести комусь добро?
І про калібри. Ткачов опублікував думку, що, мовляв, «як жодне волосся, то тим більше жоден "Калібр" не впаде без Його волі». Іншими словами, військового, який запускає смертоносну ракету на мирне місто, священник вважає провідником Божої волі. Чи можна погодитися з таким «воєнним» богослов'ям? Навряд.
Християнство – це не мілітаризм, не насадження своєї волі вогнем та мечем. Це наслідування Христа, набуття любові, співчуття та милосердя.
І українці не втрачають надії все це побачити з боку братів із Руської Церкви.
