Чи можна розділяти заповідь «не вбивай» для цивільних і військових?
Серед святих немає єдиної думки з приводу кваліфікації вбивства на війні, але вони сходяться в одному - воїн, що вбив, бере на себе гріх і потребує покаяння й очищення.
На початку війни від перших осіб ПЦУ звучали заяви, що вбивство ворога – це не гріх. Про це впевнено говорив Сергій Думенко, а Михайло Зінкевич навіть повідомив, що після такого вбивства не треба йти на сповідь.
А в липні схожа заява пролунала від кемеровського священника РПЦ Ігоря Черемних. На церемонії складання присяги у дитячому воєнізованому таборі «Розвідник» священник підтримав військове виховання дітей і сказав, що заповідь «не убий» стосується «цивільних якихось, тоді вона несумісна. А це (військовий дитячий табір, – Ред.) – про захист Батьківщини, про захист нашої віри, сімей, рідних. Це навпаки – богоугодна справа».
Розуміємо, що за часів війни ця тема дуже важка, але вона потребує коментаря. Серед святих немає єдиної думки з приводу кваліфікації вбивства на війні, але всі вони сходяться в одному - воїн, що вбив, бере на себе гріх і потребує покаяння й очищення. А святитель Василій Великий навіть каже, що таким воїнам треба утримуватися від причастя на три роки.
І вже точно Бог не розділяв свої заповіді по відношенню до цивільних і військових. І на війні (навіть оборонній) вбивство залишається вбивством та порушенням Божественної волі.
А священникам можна лише порадити з особливою обережністю висловлюватись на таку тему.
