Про о. Андрія Ткачова та полонених українців
Хотіли б торкнутися проблеми ставлення до УПЦ та українців певної частини РПЦ, яка підтримує війну в Україні.
І ми не випадково використали слово «проблема», вона дійсно є. І насамперед – для самих цих людей, їхньої християнської душі.
Дуже відомий московський священник Андрій Ткачов регулярно пише й говорить про Україну, українців та УПЦ. На жаль, майже завжди – в їдкій та зневажливій манері. Але одна його публікація серйозно стривожила. О. Андрій закликав каструвати та вбити 7 тисяч полонених українців, аргументуючи це погрозами щодо полонених росіян, озвученими одним із київських лікарів ще у березні. Тема моторошна, але сам цей лікар свої слова потім спростував, і в публічному доступі немає свідчень, що їх було реалізовано.
Але зараз про інше – про те, що сьогодні священники вкладають в душі своєї пастви. О. Андрій закликає до знущань та вбивств стосовно полонених. Причому робиться це з відвертою злобою й ненавистю. Текст священника рясніє словами «сука», «падла», «гниди», а знищення полонених українців, на його думку, «не тільки не забороняється, але вимагається моральним законом».
По-перше, хочеться нагадати о. Андрію, що серед полонених українців величезна частина – це віруючі УПЦ. Причому у ЗСУ воюють і сини священників, їхні родичі, їхня паства.
По-друге, ці люди боронять свою землю.
І найголовніше. Кожен християнин знає слова апостола Павла: «Коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, – то я ніщо».
О. Андрій дуже талановитий і яскравий проповідник. Має величезну армію шанувальників, які на льоту ловлять кожне його слово. І в цьому – величезна небезпека. Адже коли у священника немає любові – то у нього немає нічого. І зрештою цьому «нічого» він вчить своїх послідовників.
