Чи можна через напад на Україну знищувати російських дітей?
Зараз війна. Гинуть сотні й тисячі громадян України, а в серцях мільйонів бушує праведний гнів до окупанта. Чи можуть у нього бути якісь межі?
Журналіст «24 каналу» Фахрудін Шарафмал у прямому ефірі заявив, що настільки ненавидить російський народ, що готовий знищувати російських дітей. Ці слова він промовив після того, як дізнався про загибель товариша.
«Якщо ж нас на Росії називають нацистами, я дозволю собі процитувати слова Адольфа Ейхмана, що для того, щоб знищити націю, потрібно знищувати насамперед її дітей. ЗСУ не можуть вбивати дітей, оскільки це заборонено. Але я – не з ЗСУ. І коли в мене з'явиться можливість розправитись із росіянами, я обов'язково це зроблю. Я виконаю доктрину Ейхмана для того, щоб ні ви, ні ваші діти не жили на цій землі. І якщо для перемоги знадобиться вирізати ваші сім'ї, я буду одним із перших, хто це зробить», – сказав журналіст.
Безумовно, ці слова жахливі одразу з багатьох причин. Можна довго обурюватися й цитуванням головного ідеолога Голокосту А. Ейхмана, який убив мільйони людей, і закликами до знищення цілої нації, і готовністю самого Шарафмала вбивати тощо. Але тут, здається, проблема глибша.
У мирному житті в нас завжди присутнє табу на прояви ненависті і жорстокості. Тих, у кого такого табу немає, суспільство ізолює у в'язницях. Але зараз війна, всі табу по відношенню до ворога знято, адже наша ненависть до нього виправдана і справедлива. Президент видав указ, що будь-який українець може вбити окупанта і йому за це нічого не буде, в ПЦУ кажуть, що вбивство окупанта – не гріх. Все це ми приймаємо та виправдовуємо захистом Батьківщини. Але питання: де межі праведної ненависті і чи є вони взагалі?
Зараз нас підводять до нової межі – «праведного» знищення ворожої дитини. Чи виправдовує вторгнення окупанта вбивство його дітей?
Колись Достоєвський сказав, що ніщо у світі не варто сльозинки хоча б однієї закатованої дитини. Але це він сказав давно. Може, тепер у нас все інакше?
