Політики та Церква: анафема чи ікономія?
Сьогодні, коли в суспільстві вважається нормою те, що в Писанні названо гидотою, Церква повинна свідчити, що «хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого».
9 січня 2022 р. під час Божественної літургії колишній митрополит Калавритський Амвросій (ЕПЦ) відлучив від Церкви представника Греції при міжнародних організаціях охорони здоров'я Іліаса Мосіалоса та письменника Христоса Хоменідіса за хулу на адресу Пресвятої Богородиці.
Чи має Церква сьогодні вдаватися до цієї міри?
По-перше, Церква має змінити в суспільній свідомості саме розуміння анафеми. Поки що більшість людей, зокрема й воцерковлених, вважають, що анафема – це прокляття із закликанням усіляких лих на голову того, хто завинив. Насправді це не так. Анафема – це навіть не відлучення від Церкви, це констатація того факту, що людина своїми діями або переконаннями сама поставила себе поза Церквою. Анафема має двояку мету: показати людині, що вона знаходиться поза рятівним кораблем Церкви, та застерегти інших від подібних дій чи переконань. Анафемою Церква бажає людині не зла, а покаяння.
По-друге, сьогодні чимало ієрархів просто бояться відкрито свідчити світу про Євангеліє. Мається на увазі не лише те, що приємно чути, а й те, що Євангеліє та Святе Письмо загалом дуже різко викриває. Сьогодні часто гріх бояться називати гріхом, щоб уникнути звинувачень у нетолерантності, гомофобії чи чомусь подібному. Але ж анафема – це також свідчення про істину. Застосовуючи анафему, Церква відокремлює темряву від світла, правду від брехні. Якщо цього не робити, до того ж своєчасно, відбувається деградація свідомості, моральності та навіть самої віри.
По-третє, наслідки толерантності можна навіч спостерігати на прикладі католиків, а ще більше – протестантів. Президент США Джо Байден, який «вінчає» одностатеві пари, пропагує аборти та содомію, замість того, щоб бути відлученим від Церкви, називається папою «добрим католиком». Про що це каже? Про те, на думку папи (а отже, й усієї РКЦ), що перебування у смертному гріху цілком поєднується з католицизмом. І такий світогляд вбирають в себе мільйони католиків. Про те, що відбувається в протестантизмі, «срамно есть и глаголати».
Сьогодні, коли в суспільстві вважається нормою те, що в Писанні названо не просто гріхом, а гидотою, Церква повинна якомога голосніше свідчити, що «хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого». А кожна окрема людина вже нехай сама думає та сама робить свій вибір.
Тому, якщо політики своїми діями ставлять Церкву перед вибором між анафемою чи ікономією, необхідно обирати перше. Бо така «ікономія» може загородити людям вхід до Царства Небесного.
