Яким духом Зінкевич «переосвятив» храм УПЦ на Волині?
«Митрополит» ПЦУ Михайло Зінкевич «освятив» захоплений в УПЦ храм у селі Навоз Волинської області.
Ми багато разів могли спостерігати обурення розкольників, коли священики УПЦ говорили про необхідність хрещення дитини, раніше «хрещеної» у розкольницькій релігійній структурі. Те саме стосується й освячення церковних приміщень, у яких могли «служити» розкольники.
Але «переосвячень» розкольниками храмів канонічної Церкви історія раніше не знала. Не знала досі.
10 січня «митрополит» ПЦУ Михайло Зінкевич «освятив» захоплений в УПЦ храм у селі Навоз Волинської області. Як аргумент Зінкевич повідомив присутнім, що переосвятити храм необхідно «після московських».
Як це взагалі можна прокоментувати? Адже можна як завгодно ставитися до статусу УПЦ, але ніхто у світі (включно з Фанаром) не сумнівається у благодатності її таїнств, а тому проводити «освячення» не було жодної необхідності. Тут, скоріше, справа в іншому – у бажанні додатково поглумитися над вигнаними «ворогами» з громади УПЦ, яка зараз молиться в хаті й збирає копійки на новий храм. Ще один мотив – демонстративно «застовпити» територію. Пам’ятаєте крилатий вислів «щоб і духу його тут не було»?
Тобто Зінкевич вирішив вигнати «московський дух» і замінити його іншим, ПЦУшним. З погляду богослов’я це виглядає абсурдно, але якщо «ієрарх» ПЦУ так робить, значить, у цьому є якийсь сенс?
І тут не можна не згадати слова іншого «архієрея» ПЦУ Данила Ковальчука, який буквально напередодні розповів про «об’єднавчий собор», на якому було створено ПЦУ, таке: «Не прийшов Дух Святий на собор через нас єпископів, які були пасивні. Дух Святий прийшов на собор через Порошенка Петра Олексійовича. Я йому це сказав. І розпочався собор, який вирішив і дарував нам те, що ми сьогодні маємо».
І навряд чи це просто невдале формулювання. Якщо члени ПЦУ захоплюють освячений Святим Духом храм, де десятиліттями звершувалася свята Євхаристія, а потім «переосвячують» його після тих, хто цю Євхаристію звершував, значить, у них є якийсь інший дух. І його дію ми можемо спостерігати у численних прикладах риторики та вчинків «священства» ПЦУ, а також їхніх послідовників.
