8 липня… Київ… Охматдит…
Трагедія, яка сталася сьогодні, просто вражає своєю жорстокістю та цинізмом.
На третьому році війни багато хто вже звик до того, що щодня гинуть люди, руйнуються будинки, калічаться долі. Але трагедія, що сталася сьогодні, просто вражає своєю жорстокістю та цинізмом. Ракетний удар припав по дитячій лікарні, відділенню, де хворі на онкологію діти борються за своє життя. Немає слів, немає навіть сліз… Діти, їхні матері та батьки, їхні близькі, які й так уже сьорбнули горя сповна через страшний діагноз… І ось туди, де для них засвітився промінчик надії на зцілення, прилітає ракета, щоб забрати у них цю надію і навіть саме життя. Що може бути більш жорстоким і нелюдським? Сьогодні зло показало людству свій звірячий оскал.
Закривавлені діти... Крики та стогін з-під завалів... Дві тисячі років тому такі ж крики лунали у Віфлеємі, коли воїни царя Ірода вбивали немовлят. Вбивали тому, що цьому нікчемному царю дуже хотілося залишитися при владі. Рівно з цієї причини сьогодні в Києві постраждали невинні діти. Просто комусь у комфортних, високих кабінетах потрібно було надіслати своїм опонентам «сигнал». Комусь треба посилити свою переговорну позицію. Комусь треба втриматись при владі. Довести всім, що його країна велика та могутня. У високих кабінетах посилають «сигнали», за які безневинні діти розплачуються своїм життям.
До якого ступеня озвіріння ми дійшли? Чи не час уже зупинитися?! Чи не час усім, від кого це залежить, зробити все, щоб такого не було? Подумайте всі, хто воює за владу, велич, гроші, престиж, дипломатичні позиції та інше для себе чи своєї країни. Хто закликає боротися за російський чи будь-який інший світ. Чи варто це все тих дитячих життів, які ви занапастили?!
