Боязкі «патріоти» з ПЦУ
Нещодавнє «співслужіння» представників ПЦУ Євстратія Зорі та Авраамія Лотиша разом із Константинопольським патріархом Варфоломієм було подано в Україні як доказ того, що ПЦУ визнають і поважають.
«Перемога» одним словом. Тільки ось про одну деталь цього співслужіння в ПЦУ вважають за краще мовчати, а саме про те, що і Зорі, і Лотишу довелося молитовно поминати людину, яку вони, перебуваючи в Україні, називають чи не вселенським злом – патріарха Московського Кирила. А ось одне профанаріотське ЗМІ про цю обставину не промовчало і акцентувало увагу на тому, що вищезгадані діячі ПЦУ поминали свого ката. Саме так написало інформаційне агентство fosfanariou.gr, яке є неофіційним рупором Фанара: «Українці завдяки Вселенському патріарху пом'янули свого ката!». Агентство повідомило, що «на патріаршій літургії у Валукли українські єпископи почули, як Вселенський патріарх Варфоломій пом'янув патріарха Кирила Московського».
Що мала б зробити в цьому випадку людина, яка відповідає за свої слова і не змінює принципів залежно від поточної кон'юнктури. Вона б висловила протест, демонстративно залишила б богослужіння чи вчинила іншу дію, яка б свідчила про її позицію. Але нічого такого не було. І Євстратій Зоря, і Авраамій Лотиш, як кажуть у народі, слухняно проковтнули цю пігулку і навіть не скривилися. Помолилися за свого ката і оком не моргнули.
Насправді немає нічого поганого в тому, щоб поминати патріарха Кирила і молитися за нього, незважаючи на його позицію. Так нас навчає Євангеліє. Але чому ж представники ПЦУ, коли вони перебувають в Україні і чують про патріарха Кирила, то в обуренні бризкають слиною на всі боки і кричать «зрада»? Чому вони вимагають від УПЦ, щоб ми мало не проклинали патріарха Кирила? Чому вони звинувачують УПЦ у держзраді через патріарха і те, що він підтримує війну?
Виходить, що коли тобі нічого не загрожує, коли за твоєю спиною і можновладці, і радикали, і представники спецслужб, ти робиш із себе «патріота» і з гнівом обрушуєшся на беззахисних жертв, звинувачуючи їх у молитвах за Московського патріарха. Ти у цьому випадку твердий і принциповий. Але чому, коли ти опиняєшся перед «його всесвятішеством», своїм могутнім начальником, то ти покірно робиш те саме – молишся за «свого ката», патріарха Кирила? Куди ж дівається «патріотизм» і принципова позиція? Чому на місці бравого «патріота» моментально виявляється боязкий пристосуванець? Некрасиво якось.
