Про щурів і волю до життя
В середині ХХ століття знаменитий американський біолог Курт Ріхтер, автор концепції про вплив біоритмів на живі організми, провів цікаве, хоча і жорстоке дослідження.
Він наповнював відра водою до половини і кидав туди щурів. У середньому кожна тварина борсалась у воді близько 15 хвилин, перш ніж потонути. На другому етапі дослідження Ріхтер в останній момент витягав потопаючих щурів, давав їм відпочити, а потім знову кидав у відро. Вражаюче, але цього разу вони трималися на воді не менше 60 годин, тобто в 240 разів довше!
Вчений пояснював цей феномен так: «Щури, які знаходяться в ситуації, де у них немає захисту, буквально здаються». А результат тих, кого одного разу врятували, Ріхтер пояснював вірою в новий порятунок: «Надія – ось головна рушійна сила!».
Зазвичай, коментуючи цей експеримент, психологи розповідають, що треба, мовляв, вірити в свої сили, ніколи не впадати у відчай і т.д. Але, думається, справа зовсім не в цьому.
Як часто ми спостерігали, що атеїсти і віруючі в схожих життєвих обставинах вели себе по-різному. Чому перші при невдачах часто впадають у відчай, депресію і навіть здійснюють самогубство, а другі спокійні і дивляться вперед з оптимізмом (у більшості випадків)? Чому багато християн, що потрапили в жорстокі екстремальні умови (концтабір, в’язниця, заслання та інше) не тільки не впадали у відчай, але знаходили сили підтримувати товаришів і навіть виявляли любов до тих, хто їх переслідував або мучив? Тому, що сподівалися і вірили в свої сили? Навряд.
Все ж знання, що без вищої волі і волосина не впаде з твоєї голови, що у найважчій ситуації завжди поруч Той, Хто прийде тобі на допомогу, дуже мотивує жити. Навіть якщо ти іноді відчуваєш себе щуром, що потрапив у відро з водою.
