Журналістів залишили за ґратами
Суд знову продовжив запобіжний захід у вигляді утримання під вартою журналістам Валерію Ступницькому, Андрію Овчаренку та Володимиру Бобечку.
По суті, запобіжний захід обирається для двох речей: щоб підозрюваний не втік від правосуддя, і щоб він не чинив тиск на слідство. Терміни цього запобіжного заходу мають дозволити правоохоронним органам розслідувати справу, сформувати доказову базу та направити справу до суду для винесення вироку.
Журналістів звинувачують у тому, що вони займалися журналістською діяльністю, відповідно, майже вся доказова база знаходиться в інтернеті. Хтось може уявити, що за два місяці слідчі не встигли прочитати тексти журналістів?! Google знаходить необхідний матеріал за ключовими словами за частки секунди. Нічого нового за наступні два місяці слідчі не знайдуть. Навіщо тоді продовжується утримання під вартою?
Хтось може собі уявити, що журналісти втечуть, якщо суд їм призначить грошову заставу (яку треба ще зібрати) чи одягне електронний браслет? Адже вони не мафіозі, у них немає паспортів на різні прізвища, немає явочних квартир, немає вікон на кордоні та інших детективних атрибутів? Чому ж тоді їх залишають за ґратами?
Хтось може собі уявити, що нещасні журналісти, вийшовши із СІЗО під домашній арешт чи інший запобіжний захід, не пов'язаний із утриманням під вартою, можуть чинити тиск на слідчих СБУ? Підкупити їх, залякати і таке інше. Смішно, правда?
А ось самим журналістам зовсім не смішно. Їм треба сидіти в камері і фактично відбувати покарання за злочини, які вони не вчиняли, страждати за правду, яку вони несли людям, терпіти муки заради Церкви, яку вони захищали. Це дуже складно.
Не будемо говорити про те, що цей суд несправедливий, що його рішення було ухвалено задовго до того, в зовсім інших кабінетах, що це ніщо інше, як залякування: «ось що з вами буде, якщо посмієте захищати Церкву». Подумаємо краще про те, що кожен із нас може зробити для невинних в'язнів совісті. Хто мож,е нехай заявить про це публічно, хто може, нехай пожертвує кошти на адвокатів, хто може, нехай просто згадає їх у молитвах до Бога. Нехай кожен зробить щось мале, що може. «І хто напоїть одного з цих малих тільки чашею холодної води, в ім'я учня, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди» (Мф. 10, 42).
