Чому нам потрібний Онуфрій, а не церковний «менеджер»
17 серпня, 9 років тому, в Києво-Печерській лаврі відбулася інтронізація Блаженнішого Онуфрія.
Вже тоді, у 2014 році, було зрозуміло, що «легкого» предстоятельства в нього не буде. Проте що буде настільки важко, ніхто не міг і припустити.
Нині і з боку північного сусіда, і серед «патріотів» усіх мастей на адресу Блаженнішого несеться потужний потік критики. І, мабуть, головна її теза, що Митрополит – «молитвеник», а в скрутні часи Церкві потрібен «адміністратор», здатний ухвалювати «ефективні рішення».
Що на це відповісти? Сьогодні ми бачимо з усіх боків очільників релігійних конфесій, які ухвалюють подібні «ефективні» рішення на догоду владі та поточній політичній ситуації, намагаються лавірувати поміж хвилями життєвого моря та навіть підлаштовувати під хід цих хвиль євангельське вчення.
Митрополит Онуфрій не лавірує. Він веде свою паству прямо, через хвилі. Бо не лавірував і йшов хвилями бурхливого моря Христос. Незважаючи на зміну політситуації, він промовляє ті самі євангельські слова, бо «Христос учора, сьогодні й навіки – Той Самий».
Так, Онуфрій – молитвеник, а не менеджер. Але таким і має бути Предстоятель Церкви. Особливо під час шторму.
